3. Держава як єдина організація політичної влади.

Держава - єдина політична організація, яка: 1)  охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2)  має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3)  має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4)  в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5)  має єдину грошову систему;

6)  має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7)  має суверенітет;

8)  має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав

світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква

відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії

(Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).

10.Дія нормативно-правових актів в часі, просторі і по колу осіб.

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Дія нормативно-правового акту у просторі— це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип— це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а)  на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б)  на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в)  на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип— це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

Дія нормативно-правового акту за колом осібвизначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

а)  нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б)  нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на

всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому

нормативно-правовому акті.

11 . Договірна теорія походження держави в контексті поняття «свобода».

Договірна (природно-нравова) теорія Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо дідро). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором, їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, які перебувають у складі держави, і визначені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.

12.Економічна теорія виникнення держави. '

Найбільш розповсюдженою теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Вона пояснює причини розпаду родового суспільства виникненням моногамної сім'ї, великими суспільними поділами праці, переходом від родової (колективної) власності до приватної власності, а також виникненням протилежних антагоністичних класів. З виникненням антагоністичних класів і соціальних груп родове суспільство (Рада старійшин) уже не могли регулювати відносини між цими класами і соціальними групами. В зв'язку із цим необхідна була нова організація влади — державна влада та її апарат, чиновники, для яких управління і примус були основною діяльністю або єдиною. Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців. Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів. Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

13.Ефективність правового регулювання суспільних відносин.

Термін «ефективність» застосовується у значенні результату, наслідку якогось явища. Критерієм ефективності правових норм (і права) є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Цілями правового регулювання є:

1) закріплення і регламентація за допомогою юридичних засобів вже існуючих суспільних відносин;2) стимулювання існуючих відносин, які відповідають загальним інтересам суспільства;3) створення умов для виникнення і розвитку нових суспільних відносин;4) практичне витіснення соціальне небезпечних зв'язків та відносин.

При визначенні ефективності беруть до уваги цілі, що були поставлені при виданні норми права та реально досягнутий результат в процесі функціонування цієї норми, тобто рівень досягнення цих цілей буде визначати і рівень ефективності юридичної норми.

До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, відносяться:

> відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства, конкретно-історичним умовам, реальним потребам суспільства (економічні закономірності розвитку суспільства можуть правильно визначатися і відображатися в нормах права або спотворюватися внаслідок об'єктивних труднощів пізнання реальної дійсності, умисно чи з інших причин. Як правило, такі правові акти з часом вдосконалюють відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або відміняють);

> рівень досконалості законодавства (чим досконаліші норми законодавства, тим швидше і краще будуть досягнуті цілі, а наявність прогалин у праві, неузгодженність окремих норм суттєво впливають на рівень ефективності правового регулювання);

> рівень правової культури громадян (цей фактор охоплює і режим законності при правотворчості та при правозастосуванні; рівень правосвідомості суб'єктів правозостосовчої діяльності та ряд інших явищ).

Існують також інші фактори й умови, що забезпечують ефективність правового регулювання. Тільки дотримання всіх цих зазначених передумов дасть змогу забезпечити не лише суто управлінську ефективність, а й цінність та економічність закону (які відображають характер регулятивного впливу права на суспільні відносини), тобто його високу якість.