- •Англо-американська правова система, її основні ознаки.
- •Визначення поняття «право».
- •Вчення про розподіл влад та його роль в управлінні справами суспільства і держави.
- •Декларація про державний суверенітет України 1990 р.
- •Демократизм як принцип правотворчості.
- •Держава в політичній системі суспільства.
- •Держава і громадські організації.
- •Держава як єдина організація політичної влади.
- •14. Закон. Основні правові ознаки закону.
- •16. Застосування права по аналогії.
- •23. Конституція України: місце в системі нормативно-правових актів.
- •25.Нормативно-правовий акт: поняття, правові ознаки, види.
- •28.Об'єктивне і суб'єктивне право.
- •34.Підстави виникнення правовідносин.
- •§ 2. Принципи законності
- •38.Поняття і основні функції держави.
- •40.Поняття ієрархії нормативно-правових актів.
- •42. Поняття легітимної влади: способи формування і реалізації.
- •45. Поняття правотворчості. Суб'єкти правотворчості.
- •46.Поняття свободи в теорії права.
- •47.Поняття соціально-економічної формації та цивілізації як критерію
- •48. Поняття субординації нормативно-правових актів та її вплив на
- •49.Поняття та ознаки державного суверенітету.
- •51 .Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу.
- •52.Порядок формування уряду в парламентарній республіці.
- •53.Право і демократія.
- •54.Право і закон.
- •56.Право як мінімум моралі.
- •§ 7. Право в системі соціальних норм
- •57.Право як регулятор суспільних відносин.
- •58. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив.
- •59. Право: його роль і значення в сучасному суспільстві.
- •60.Правова держава та її основні ознаки.
- •61. Правова культура особи і суспільства.
- •62. Правова система суспільства: поняття, структура.
- •63.Правовий нігілізм та правовий ідеалізм.
- •64.Правовий нігілізм та шляхи його подолання.
- •65. Правові ознаки конституційної (парламентарної") монархії.
- •66.Правові ознаки станово-представницької монархії.
- •67. Правові ознаки сучасного типу держави (постіндустріальної).
- •68. Правові системи сучасності.
- •69. Правомірна поведінка як гарантія свободи громадян.
- •70. Правосвідомість: поняття, структура, роль у суспільному житті.
- •71 . Предмет і метод правового регулювання.
- •72. Предмет науки теорії держави і права.
- •73. Представницькі органи влади в державі.
- •74. Президентська республіка, основні ознаки.
- •75. Принципи і функції права.
- •78. Прогалини в праві.
- •79. Психологічна школа права. Співвідношення між позитивним та інтуїтивним
- •80. Реалістична школа права. Право як захищений законом інтерес.
- •81 .Романо-германська (континентальна) правова система, її основні ознаки.
- •82. Система права і система законодавства: їх співвідношення і взаємозв'язок.
- •83. Систематизація нормативно-правових актів. Інкорпорація.
- •84. Систематизація нормативно-правових актів. Кодифікація.
- •85. Склад правопорушення.
- •86.Соціальна цінність права (аксіологія права).
- •87.Соціальні критерії ефективності права.
- •88. Співвідношення держави і права. Демократичні і антидемократичні режими.
- •89. Співвідношення законності і демократії.
- •90. Співвідношення переконання і примусу в праві.
- •91. Співвідношення політичної і державної влади.
- •92.Суб'єкти права: поняття та види.
- •93.Суб'єкти правовідносин. Фізичні та юридичні особи.
- •94. Теорія держави і права в системі юридичних наук.
- •95.Теорія природного права. Співвідношення права сущого (позитивного) і
- •96. Типологія держав за теорією цивілізації а. Тойнбі.
- •97. Тлумачення норм права. Інтерпретацінні акти.
- •98. Тлумачення норм права: офіційне, аутентичне, доктрипальне.
- •Федерація територіальна і федерація національна: поняття, основні ознаки.
- •Форми правління. Монархічні та республіканські форми правління.
- •Юридична відповідальність.
- •Юридичний зміст понять «права людини» і «права особи».
- •Юридичні особи як суб'єкти правовідносин.
- •Юридичні факти, їх класифікація.
52.Порядок формування уряду в парламентарній республіці.
Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту .
У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом у своїй діяльності. У випадку втрати довіри більшісті членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.
Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа обличчя, обираних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років.
Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.
Глава уряду ( прем'єр - міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту.
53.Право і демократія.
Право і демократія не тотожні. Демократія — це влада народу, що як форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).
Демократичність держави, політичної системи відображає належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення. Разом з тим, оскільки демократія — це форма влади, то постає питання: щодо кого і як здійснюється ця влада, як і ким вона обмежується? Тому, крім характеристики демократії як влади народу, її визначення має відображати ще й відношення до цієї влади підвладних суб´єктів об´єктів влади, їх соціальний стан, межі втручання влади в приватне життя.
Право — інститут суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого — є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є насамперед сферою незалежності члена суспільства від влади, в тому числі демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних суб´єктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегу-лятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання. Це сфера природного права, що притаманне члену суспільства як людині, представнику людства, і є її невід´ємним правом незалежно від волі та режимів здійснення будь-якої влади.
Якщо право непідвладності відбиває сферу невтручання влади в особисте життя, то право влади є, навпаки, сферою підпорядкованості особи суспільству в цілому чи його окремим інститутам, угрупованням (державі, громадським об´єднанням, системі місцевого самоврядування тощо). Право влади є не тільки правом застосування сили, а здебільшого — правом консенсусу, правом суспільної злагоди, правом передбачення і запобігання соціальним колізіям і конфліктам, що виникають внаслідок суперечностей індивідуальних інтересів, де силу застосовують тільки у випадках антагоністичного характеру таких інтересів.
Право демократії — це сфера підпорядкування особистого інтересу суспільному, межі й порядок спільного вирішення важливих питань суспільного розвитку, забезпечення нормального функціонування суспільства, що детерміновані його рівнем розвитку, культурою. Тому й демократія як влада народу може мати правовий і неправовий характер, що зумовлено наявністю в суспільстві "соціального простору" незалежності, свободи, непідвладності члена суспільства, а також правового порядку виявлення та узгодження загальносуспільних та індивідуальних інтересів на основі консенсусу, злагоди, додержання прав людини.