54.Право і закон.

Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів.

Коли закон має соціальну цінність ?

Тоді, коли він відповідає праву, адже право і закон — не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий. Ще Тарас Шевченко мріяв про «праведний закон» в Україні, тобто про правовий, справедливий закон, підкреслюючи тим самим неправедність законів царської Росії для кріпаків і для пригноблених народів, що входили до її складу.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

У країнах із тоталітарним режимом неправових законів, постанов, наказів було і є чимало. Прикладом є фашистська Німеччина, у якій на підставі законів переслідувалися особи з політичних, расових і релігійних мотивів, скажімо, Закону «Про захист німецької крові та німецької честі» від 15 вересня 1935 р. На Нюрнберзькому процесі — судовому процесі у справі головних німецьких злочинців — винуватців Другої світової війни (відбувався 20.11.1945—01.10.1946) винні відповідали за злодіяння відповідно до міжнародного закону — Статуту Міжнародного трибуналу. Сторона, що їх захищала, заявила, що вони не несуть відповідальності, тому що як офіцери фашистської армії виконували «наказ» і закони своєї держави, діяли правомірно. Трибунал був іншої думки: «Вони виконували свавілля». Обвинувачі (одним із них був прокурор Української РСР Р. Руденко) не заперечували того, що підсудні не порушували юридичних актів своєї держави, однак самі акти були несправедливими, антиправовими, тому що суперечили природним правам людини, народів, людства — насамперед правам на життя, мир, свободу. Відповідно до Статуту Міжнародного трибуналу посадове становище підсудних, так само як і той факт, що підсудний діяв за розпорядженням уряду або за наказом начальника, не звільняє від відповідальності, коли йдеться про злочини проти людства.

56.Право як мінімум моралі.

§ 7. Право в системі соціальних норм

Чому право - це "моральний мінімум"? У чому основний зміст права: забороняти чи дозволяти карати? Чому закон суворий, але в законах порятунок?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПОНЯТТЯ:

Соціальні відносини, соціальні норми, соціальний контроль, соціальні інститути.

Право займає особливе місце в системі соціальних норм, про що говорилось вище. Підкреслимо: сутність права наука визначає як нормативну форму організації суспільних відносин. При цьому, на відміну від всіх інших соціальних норм, правові норми носять загальнообов'язковий характер, закріплені в законах і інших установлених суспільством і державою правових актах, які покликані чітко визначати межі можливої поведінки і покарання за правопорушення.

МОРАЛЬ І ПРАВО

Вивчаючи характеристики різних соціальних норм, ви, мабуть, помітили, що усі вони певною мірою взаємозалежні. Особливо глибокий зв'язок моралі і права. Не випадково існує вислів, що право - " моральний мінімум". Мораль - це внутрішній, духовний регулятор нашої життєдіяльності, що дозволяє судити про добро і зло, гарне і погане як навколо нас, так і в собі самому.

Мораль і право дійсно мають ряд загальних, а точніше, наближених рис. Насамперед у них, як в особливих соціальних регуляторів, близькі соціальні завдання: сприяти суспільній згоді" гармонізації відносин між людьми, а також між людьми і навколишнім середовищем. Далі, у них близькі духовні, ідейні основи: обоє ці регулятори виходять з ідеї справедливості, гуманності. Нарешті, деякі учені відзначають, що і мораль, і право регулюють діяльність людей за допомогою особливих правил - норм. І в цьому, на їхню думку, також виявляється певна подібність.

Правове регулювання майже неможливе без опори на мораль. Більшість норм права, що містять заборони (особливо в карному праві), прямо започатковують себе з моралі (не порушувати особисту недоторканість, не ображати людини, не брехати, не обмовляти, не лжесвідчити, не брати чужого, не порушувати правил спільного проживання, суспільного порядку тощо).

І все-таки мораль і право - різні, самостійні, суверенні, як кажуть правознавці, соціальні регулятори, і кожний з них має свою особливу цінність. Здається, що ви і самі вже непогано це розумієте.

Справді, їхні відмінності видно вже в самій формі існування. Право завжди оформлене у вигляді державних чи міжнародних правових документів. Моральні ж принципи і норми неможливо уявити собі у формі якого-небудь , державного правового акта - закону, указу, наказу, постанови тощо.

А якщо подивитися глибше, у саму суть, то з'ясовується, що духовна основа моралі набагато ширша: тут і любов, і милосердя, і жаль, і великодушність, і всепрощення, і покаяння, і самопожертва, і багато чого іншого. Навіть найбільш справедливі і гуманні норми права не можуть дозволити собі всього цього: вони завжди зобов'язані бути строгими, визначеними, навіть жорсткими, інакше перестануть бути мірою, межею свободи.

По-різному забезпечується дотримання норм права і моралі, різні і наслідки їхнього порушення. Дія норм права забезпечується силою держави, за їхнє порушення неминуче покладене покарання у вигляді штрафів, конфіскацій, позбавлення волі тощо.

А якою силою забезпечується дія норм моралі? І які наслідки порушення цих норм? Подумайте.

Можна назвати ще одну відмінність - за сферою дії: сфера дії моралі також ширша правової. Мораль проникає в такі далекі куточки особистих, інтимних відносин, у такі таємні схованки душі, які неодмінно повинні бути закриті для сторонніх очей і вух, звичайно, для державно-правового регулювання. І це зрозуміло. Як сказала одна мудра людина: "Життя моєї душі належить тільки мені".

Далі нам необхідно глянути на право у всьому його гігантському обсязі.