2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

У дану підгрупу можна виділити такі злочини:

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК) - службові особи правоохоронних органів несуть кримінальну відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід (ч. 1), завідомо незаконні арешт або тримання під вартою (ч. 2) та ті самі дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах - порядок і підстави затримання, приводу, тримання особи під вартою визначається Кримінально-процесуальним кодексом України. У ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства »при вирішенні питань, пов’язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 155 Кримінально-процесуального кодексу України; далі — КПК) і продовженням строків тримання під вартою (ст. 156 КПК), суди мають додержувати вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), далі — Конвенції) і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. У ст. 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями ст. 106, 106¹, 115 і 165² КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із ст. 165² і 165³ КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення. Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

• Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

• Порушення права на захист (ст. 374 КК) - пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Дізнавачі, слідчі, прокурори, судді несуть кримінальну відповідальність за недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист.

• Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК) - Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375. Судді підлягають кримінальній відповідальності за постановлення завідомо неправосудного (незаконного чи необґрунтованого) вироку, рішення, ухвали або постанови.

• Втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК) - закон забороняє всім без винятку особам втручатися в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за статтями 376, 377 і 378 КК.

• Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду (ст. 376¹ КК) – згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг¹.

• Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК) - кримінальний закон забороняє вчиняти в будь - якій формі перешкоди до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушувати встановлені законом гарантії їх діяльності та професійної таємниці.

Безпосередніми об’єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури (ст. ст. 371, 372 КК); які забезпечують нормальну діяльність організації по наданню правової допомоги громадянам (ст. ст. 374, 397 КК); забезпечують інтереси правосуддя, нормальне функціонування судової системи та її авторитет (ст. ст. 375, 376¹ КК); забезпечують нормальну діяльність суду щодо розгляду справ, які знаходяться в їхньому віданні (ст. 376 КК).

Додатковими об’єктами можуть бути: суспільні відносини, які охороняють життя, здоров’я, честь та гідність потерпілого (ч. 3 ст. 371 КК); суспільні відносини, які охороняють життя, здоров’я осіб (ст. ст. 374, 375 КК); суспільні відносини, які охороняють особисті інтереси судді як громадянина (ст. 376 КК); власність на комп’ютерну інформацію, а також встановлений порядок зберігання та використання цієї інформації (тоді, коли йдеться про несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду), або ж нормальна робота автоматизованої системи документообігу суду (в інших випадках)¹ (ст. 376¹).

Об’єктивна сторона всіх злочинів даної групи вчиняється шляхом дії.

За законодавчою конструкцією декілька складів злочинів даної групи є формальними (наприклад, ст. ст. 372, 376¹, 397 КК), декілька: за частиною 1 – формальний, за частиною 2 – формально-матеріальний (ст. ст. 374, 375 КК). Один склад злочину за частинами 1 та 2 – формальний, за частиною 3 – формально-матеріальний (ст. 371 КК) та один склад злочину є формальним за частиною 1 та матеріально-формальний – за частиною 2 (ст. 376 КК).

Суб’єкт більшості злочинів – спеціальний, крім ч. 1 ст. 376 КК та ч. 1 ст. 397 КК, де суб’єкт злочин є загальним.

Спеціальний суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, спеціальні ознаки якої встановлені законом або прямо випливають з нього, сукупність яких являється обов’язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності та які за своїм змістом виступають як умова притягнення до кримінальної відповідальності певних осіб та кваліфікуючою ознакою злочину².

Суб’єктивна сторона більшості злочинів даної групи характеризується умисною формою вини, тобто до дії – прямий умисел, до наслідків – може бути й непрямий умисел (ст. ст. 371, 374, 375, 376¹ КК). Декілька злочинів з суб’єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом (наприклад, ст. ст. 372, 376, 397 КК). Злочин, передбачений ст. 376 КК вчиняється з певною метою – перешкодити виконанню суддями і народними засідателями службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі.