Висновки

Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, реальне дотримання яких є неодмінною умовою формування правової держави. Суди покликані розглядати скарги на рішення і дії органів влади та управління, громадських об'єднань і посадових осіб, вирішувати конфлікти між гілками влади, юридичними особами, громадянами, застосовувати заходи державного примусу з метою відновлення порушених прав і покарання осіб, винних у вчиненні злочинів.

Органи правосуддя займають особливе положення, обумовлене специфікою виконуваних ними завдань і методів діяльності, які полягають у здійсненні правосуддя через конституційне, цивільне, адміністративне і кримінальне судочинство. Ця специфіка, що відрізняє органи правосуддя від інших гілок влади, є основою для виділення злочинів проти правосуддя у самостійну главу Особливої частини КК.

Органами правосуддя є, строго кажучи, тільки суди, проте їх діяльність тісно пов'язана з роботою інших органів, які прийнято називати правоохоронними. Це служби, які здійснюють дізнання, досудове слідство, прокурорський нагляд, виконання вироків і рішень. Своєю роботою вони забезпечують здійснення правосуддя (наприклад, без досудового розслідування неможливо розгляд в суді кримінальних справ), крім того, їх діяльність, як і судова, протікає в певній процесуальній формі, тому посягання на їх нормальну роботу також відносяться до злочинів проти правосуддя, поняття яких у даному випадку слід розуміти широко, включаючи в нього крім судів та інші зазначені вище органи.

Злочини проти правосуддя - це, головним чином, посягання на судову владу та її діяльність. Конституцією України визначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124), що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).

Статтями Кримінального кодексу України, що утворюють розділ XVIII «Злочини проти правосуддя», захищається діяльність судів України та органів, які забезпечують цю діяльність і сприяють їй - органи дізнання, слідства і прокуратури.

Виходячи зі сказаного, можна розкрити характер відносин, які виступають в якості основного об'єкта злочинів проти правосуддя. Суб'єктами цих відносин є, з одного боку, держава і представляють її органи правосуддя, з іншого - судді, працівники правоохоронних органів, а також інші особи, які зобов'язані сприяти здійсненню правосуддя (свідки, експерти і т.д.) або не протидіяти цьому ( будь-які громадяни). Змістом відносин є нормальна діяльність судів і правоохоронних органів.

Крім зазначеного основного об'єкта при вчиненні злочинів проти правосуддя нерідко порушуються й інші відносини, що виступають в якості додаткових об'єктів (права та інтереси громадян і т.д.).

Від злочинів проти правосуддя слід відрізняти посягання, які також зачіпають інтереси органів правосуддя, але не пов'язані зі специфікою їх діяльності. Такі діяння можуть порушувати нормальну діяльність будь-яких органів влади та управління і тому представляють собою злочину або проти інтересів державної служби (хабарництво, халатність тощо), або проти порядку управління (підробка документів і т.д.).

Зі сказаного випливає, що злочини проти правосуддя - це навмисне вчинені діяння, які порушують правильну роботу суду та інших органів, які сприяють йому у здійсненні правосуддя, які вчиняються посадовими особами вказаних органів або громадянами, зобов'язаними сприяти або не перешкоджати цій діяльності.

Класифікація злочинів проти правосуддя повинна ґрунтуватися на конкретних видах відносин, які становлять нормальну роботу органів правосуддя і правоохоронних органів.

Одним з найбільш притаманних ознак злочинів проти правосуддя є діяльність в сфері здійснення правосуддя, на неправильну роботу якої направлено вчинення даних злочинів, а також те, що у більшості складах злочинів суб’єкт є спеціальним.

На основі проведеного дослідження було виявлено, що становлення і розвиток в Україні норм законодавства про кримінальну відповідальність, які передбачали відповідальність за злочини проти правосуддя, було складним і суперечливим. Це можна пояснити цілим рядом обставин: нестабільністю суспільних відносин, перебуванням українських земель під впливом різних держав, нерівномірним розвитком національної системи законодавства, швидкими змінами соціального життя. Тобто формування кримінально-правової охорони правосуддя є наслідком природно-історичного розвитку суспільства. У зв’язку з цим виділено такі етапи становлення та розвитку в Україні кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь:

Перший етап (ХVІ – початок ХІХ ст.) – зародження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Дослідження правових джерел цього періоду свідчить, що посилюється кримінально-правова охорона правосуддя. У гетьманських інструкціях і ордерах набули розвитку норми Литовських статутів, що містили вказівки на здійснення справедливого правосуддя без хабарництва і за законом. Це свідчить про розвиток правової культури, зміну ідеології в суспільстві та посилення кримінально-правової охорони правосуддя.

Другий етап (початок ХІХ – початок ХХ ст.) – становлення кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Аналіз правових норм цього часу свідчить, що в них здійснюється детальна регламентація відповідальності за злочини проти правосуддя. Прикладом є Уложення про покарання кримінальне і виправне 1866 року. Потрібно зазначити, що дані норми були розроблені законодавцем того часу досить детально і деякі з них актуальні і дотепер.

Третій етап (початок ХХ – до цього часу) – сучасний етап кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Дослідження норм кримінальних кодексів зарубіжних країн у сфері кримінально-правової охорони правосуддя дало нам змогу виявити, що: у більшості досліджуваних кодексів зарубіжних країн відповідальність за злочини проти правосуддя передбачена в об’єднаних у межах одного розділу. Крім того, вивчення норм, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти правосуддя, дало змогу виявити переваги та недоліки кримінального права України, визначити напрями його подальшого вдосконалення.

Проаналізувавши різні доктрини щодо визначення об’єкта злочину, автор обґрунтовує прийнятність позиції вчених, які об’єкт злочину визначають як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів.

На підставі аналізу юридичної літератури та норм, що містяться у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, встановлено, що об’єктом кримінально-правової охорони цього розділу є не лише порядок здійснення правосуддя, а й порядок діяльності органів та осіб, що сприяють здійсненню правосуддя.

Пропонується родовий об’єкт злочинів, відповідальність за які передбачена у розділі «Злочини проти правосуддя», визначати як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя.

Також встановлено, що розділ «Злочини проти правосуддя» КК України передбачає не всі діяння, які посягають на здійснення правосуддя у його широкому розумінні. Пропонується включити до даного розділу КК України такі склади злочинів, як приховування злочинів від обліку та реєстрації, завідомо незаконна відмова в порушенні кримінальної справи, завідомо незаконне порушення кримінальної справи, незаконне припинення кримінальної справи, незаконне закриття кримінальної справи.