1.2. Компаративний аналіз законодавства України з законодавством інших країн в сфері здійснення правосуддя

У кримінальному законодавстві більшості сучасних країн виділено окрему категорію злочинів в сфері здійснення правосуддя, оскільки ця діяльність направлена на встановлення істини по справі та покарання винуватих у вчиненні злочину осіб.

При аналізі українського та зарубіжного законодавства в сфері здійснення правосуддя було застосовано порівняльно-правовий метод, який являє собою зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльно-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівнянності¹.

Як вже було вказано вище, злочини проти правосуддя в українському законодавстві представлені у Розділі ХVIII КК України від 05.04.2001 року (ст.ст. 371-400).

Для створення повної характеристики даного виду злочинів необхідно проаналізувати кримінальне законодавство інших країн.

У КК Російської Федерації злочини проти правосуддя виділені в окремий розділ ХХХІ «Злочини проти правосуддя». Він включає до себе 23 склади злочинів, які можна класифікувати в залежності від суб'єкта злочину, який їх вчинив. На початковому етапі логічно виділити дві групи злочинів проти правосуддя, одну з яких складуть злочини, що здійснюються:

1. Злочини проти правосуддя, що вчиняються спеціальним суб'єктом (ч. 3 ст. 294, ст.ст. 299-303, 305 - 308, 310-316 КК РФ);

2. Злочини, вчинені особами, наділеними ознаками, обов'язковими для будь-якого суб'єкта злочину (ч. 1 і 2 ст. 294, ст.ст. 295-298, 304, 309 КК РФ)².

У свою чергу злочини, що вчиняються у сфері правосуддя спеціальними суб'єктами, можуть піддаватися подальшої класифікації з урахуванням тих особливих якостей, якими наділені їх виконавці. Такими якостями можуть бути:

1. наявність службових чи посадових повноважень (ч. 3 ст. 294, ст. ст. 299-302, ч. 2 і 3 ст. 303, ст. ст. 305, 311, ч. 1 ст. 312 КК України, ст. 315 КК), у тому числі віднесення до посадових осіб, що здійснюють попереднє розслідування або правосуддя (ст. ст. 299-302, ч. 2 і 3 ст. 303, ст. 305 КК); покладання обов'язку виконати вирок чи інший судовий акт (ст . 315 КК); або обов'язки зберігати в таємниці відомості про заходи безпеки, що застосовуються щодо учасників кримінального процесу (ст. 311 КК);

2. володіння процесуальними і постпроцессуальними правами та обов'язками, не пов'язаними або необов'язково пов'язаними із здійсненням посадових повноважень (ч. 1 ст. 303, ст. ст. 307-308, 310, 312-314 КК), включаючи покладання обов'язку сприяти правосуддю або здійсненню попереднього розслідування (ст. ст. 307-308 КК), володіння повноваженнями особи, яка приймає участь у цивільній справі, або її представника (ч. 1 ст. 303 КК); покладання обов'язку зберігати в таємниці дані попереднього розслідування (ст. 310 КК); наявність обов'язку забезпечувати збереження описаного або підданого арешту майна (ч. 1 ст. 312 КК); наявність обов'язку піддатися заходам покарання або процесуального примусу (ст. ст. 313-314 КК)¹. Особливе місце в цій групі злочинів займає приховування (ст. 316 КК РФ), яке також може вважатися злочином із спеціальним суб'єктом. Проте в даному випадку ознаки спеціального суб'єкта характеризують не стільки додатковий комплекс обов'язків і прав, скільки зв'язок між особою, що викриває, і особою, яка вчинила злочин. Причому позначені ці ознаки за допомогою негативних понять - відсутність родинних чи подружніх відносин.

КК Франції містить главу IV «Про зазіхання на відправлення правосуддя», яка включає чотири розділи, три з яких безпосередньо відносяться до предмету нашого дослідження (ст. ст. 434-1 -434-47)².

Найбільший інтерес викликають декілька статей. Так, наприклад, у ст. 343-5 встановлено кримінальну відповідальність за будь-яку загрозу або будь-який акт залякування «стосовно кого б то не було, вчинені з метою змусити потерпілого від будь-якого злочину або проступку не подавати скаргу або відкликати її». За подібні діяння передбачена відповідальність у вигляді трьох років тюремного ув'язнення і штрафу. Диспозиція даної статті встановлює широкі межі дії кримінально-правової норми, оскільки включає в спосіб вчинення злочину фактично будь-які дії. Для того, щоб звинуватити у вчиненні цього злочину, важливо встановити мету – протиправний вплив на поведінку потерпілого. При цьому слід зазначити спрямованість протиправного впливу не тільки на самого потерпілого, а й на іншу будь-яку особу («стосовно кого б то не було ...»).

В ст. 434-8 КК Франції (розділ II) використовується таке ж формулювання способу вчинення злочину («будь-яка загроза чи будь-який інший акт залякування ...») проти осіб, які відправляють правосуддя (магістрат, присяжний засідатель, будь-яке інше обличчя, що засідають в будь-якому судовому органі, арбітр, перекладач, експерт, адвокат якої сторони). При цьому санкція за посягання на поведінку посадових осіб процесу адекватна санкції статті, яка встановлює кримінальну відповідальність за посягання на поведінку потерпілого (звичайного громадянина, не наділеного владними повноваженнями з розгляду і вирішення справ), тобто три роки тюремного ув'язнення і штраф.

Відповідальність за посягання щодо заявників або свідків з метою «відмінювання їх або до принесення або до дачі неправдивих показань, неправдивої заяви, або до утримання від складення або дачі показань, заяв або свідоцтва» міститься в ст. 434-15 КК Франції. У диспозиції перераховані способи вчинення даного злочину, які містять як ненасильницькі форми (використання обіцянок, підношень, подарунків), так і насильницькі (тиск, погрози, побої, виверти або обман). Цікавим видається встановлення часу вчинення даного протиправного впливу - в ході судового процесу, або при винесенні клопотання, або захисту в суді. Покарання - три роки тюремного ув'язнення і штраф.

Протиправний вплив на експерта як учасника судового розгляду заборонено ст. 434-21 КК Франції, диспозиція якої є відсильною до ст. 434-15.

У правових системах західних країн можна виділити правообмеження, спрямовані на законослухняну поведінку засудженого. На наш погляд, їх можна розцінювати як певні заходи безпеки. У деяких західних країнах діє система заходів попереджувального впливу із застосуванням норм кримінального права. Так, у Великобританії відповідно до Закону про повноваження кримінальних судів 1973 р. (Powers of Criminal Courts Act 1973) в рамках пробації засудженому може бути зазначений район, в якому він повинен проживати¹.

Кримінальним законодавством Польщі злочини проти правосуддя виділяються в окрему категорію, про що свідчить виділення їх в окремий розділ КК.

Злочини, які посягають на інтереси правосуддя, містяться в розділі XXX «Злочини проти правосуддя» КК Польщі. Глава містить 16 складів злочинів². Їй передує глава про «Злочини проти діяльності державних установ, а також органів територіального самоврядування», слід за нею глава «Злочини проти виборів і референдуму». Специфічним є відсутність назв статей. Їх найменування можна визначити виходячи з детального аналізу сенсу та змісту диспозиції статті.

Польське кримінальне законодавство на відміну від українського розглядає правосуддя у вузькому сенсі, маючи на увазі під ним лише діяльність судових органів. Єдиним винятком, на наш погляд, є ст. 239 КК, яка встановлює санкцію за умисні дії, спрямовані на перешкоджання чи зрив кримінального переслідування винної особи. Оскільки кримінальне переслідування здійснюється в досудових стадіях, передбачається можливість дії цієї правової норми не тільки в судовому, а й в досудовому виробництві.

Всі склади злочинів за конструкцією формальні, і закон не пов'язує момент закінчення злочину з настанням яких-небудь певних суспільно-небезпечних наслідків.

В якості безпосереднього об'єкта злочину виступає певна сфера правосуддя. В деяких складах передбачений додатковий об'єкт. Як правило, це інтереси потерпілого (його фізична або психічна недоторканність). Наприклад, згідно зі ст. 245 КК, кримінальна відповідальність настає у разі застосування насильства до деяким учасникам процесу.

Спеціальні ознаки потерпілого встановлені в статтях, що містять додатковий об'єкт (наприклад, честь і гідність громадянина при його помилковому звинуваченні - ст. 234 КК).

Кримінальне законодавство Австрії передбачає так вид злочинів, як злочини проти правосуддя. Вони регламентовані у Розділі 21 КК Австрії, який так й називається «Злочини проти правосуддя».

Даний Розділ містить у собі 16 складів злочинів. Особливістю цього Кодексу є те, що суб’єктом злочину може бути я к загальний, так і спеціальний.

Багато складів злочину мають безпосереднім об’єктом порядок дачі показань (наприклад, ст. 288 «Дача неправдивих показань в суді», ст. 289 «Дача неправдивих показань адміністративним органам», ст. 290 «Дача показань у стані крайньої необхідності»¹).

У КК Данії розглядається лише частина злочинів, які зазіхають на інтереси правосуддя, а саме злочини проти отримання достовірних доказів і висунення достовірного звинувачення. Даний злочин міститься у главі 17 «Хибний доказ і помилкове звинувачення». У цю главу поміщені 8 складів злочинів¹. Їй передує глава «Злочини, скоєні при здійсненні державної функції», слід за нею глава «Злочини у відношенні грошей».

Кримінальне законодавство Данії включає в поняття правосуддя діяльність не тільки судових, але й інших державних органів. Причому розглядається не вся діяльність цих органів, а лише стосується отримання достовірних доказів. Всі склади злочинів за конструкцією формальні. В деяких складах злочинів вказуються спеціальні ознаки потерпілого (наприклад, честь, гідність та репутація громадянина при його помилковому звинуваченні - § 164).

У всіх статтях суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною формою вини. Винятком є ст. 160, в якій йдеться про дачу неправильних показань внаслідок грубої недбалості. В деяких складах мета (наприклад, пред'явлення звинувачення або засудження невинної особи в § 164) є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину.

У більшості статей суб'єкт загальний - осудна особа, яка досягла віку 15 років.

У ряді статей суб'єкт володіє спеціальними ознаками, наприклад особа, яка зобов'язана застосовувати каральну владу держави (§ 147), особа, наділена юрисдикцією чи іншій державною владою за рішенням правових питань (§ 148), особа, відповідальна за утримання ув'язненого під вартою (§ 149).

Санкції за вчинення злочинів проти правосуддя у КК Данії невеликі, в середньому близько 2 років.

Необхідно відзначити, що в КК Данії не містяться кримінально-правові норми, що забезпечують безпеку осіб, які ведуть виробництво у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя.

Злочин проти правосуддя відповідно до КК Данії можна умовно розділити на 2 групи:

1) злочини проти отримання достовірних доказів у справі (§ 158 - § 165, § 147);

2) злочини проти процедури розгляду справи і виконання покарання за що набрало законної сили вироком (§ 148, 149).

Спеціальні ознаки потерпілого встановлені в статтях, що містять додатковий об'єкт (наприклад, честь і гідність громадянина при його помилковому звинуваченні - ст. 234 КК).

В деяких складах злочинів вказуються спеціальні ознаки предмета злочину (докази невинності - ст. 236).

Як правило, санкції статей розділу XXX встановлюють кримінальну відповідальність більше 3 років позбавлення волі, так як це злочини, що відносяться до категорії тяжких. В деяких складах мета (наприклад, утруднення або зрив кримінального переслідування - ст. 239 КК) є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єкт в переважній більшості статей загальний - осудна особа, яка досягла віку 17-ти років. Однак у деяких складах злочинів закон встановлює спеціальні ознаки суб'єкта злочину, наприклад особа, яка зобов'язана давати правдиві показання (ст. 233), особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі (ст. 242), посадова особа (ст. 247 КК).

У XXX роздiлi виділяються наступні об'єкти протиправного впливу, за посягання на які встановлено кримінальну відповідальність:

1) суд або учасники процесу (ст. ст. 232, 245 КК),

2) порядок (процедура) отримання достовірних доказів (ст. ст. 233, 235, 237, 246 КК),

3) процедура провадження у справі (ст.241 КК),

4) своєчасність реагування державних компетентних органів на злочин (ст. ст. 239, 240 КК),

5) порядок відбування покарання у вигляді позбавлення волі (ст. ст. 242, 243, 244, 247 КК).

На жаль, відсутні кримінально-правові норми, що забезпечують безпеку осіб, які ведуть провадження у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. Не визначена польським законодавством кримінальна відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо захищуваних осіб.

Кримінальне право Китаю також містить в собі таку категорію злочинів, як злочини проти правосуддя. Злочини, які посягають на інтереси правосуддя, містяться в § 2 «Злочини проти судового порядку». В цей параграф поміщені 13 складів злочинів¹. Йому передує параграф «Злочини проти громадського порядку», слід за ним § 3 «Злочини проти управління державним кордоном (кордоном прикордонного району)».

Китайське кримінальне законодавство, як і українське, розглядає правосуддя в широкому сенсі, маючи на увазі під ним не тільки діяльність судових органів, а й інших осіб, що у правосудді. За інструкцією, всі склади злочинів проти судового порядку формальні.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є судовий порядок.

Суб'єктом злочинів проти правосуддя може бути осудна особа, яка досягла віку 16 років. В деяких складах передбачається наявність спеціального суб'єкта (наприклад, секретарі, свідки, експерти в ст. 305, адвокати, представники позивача в ст. 306).

Згідно КК Китаю, дані злочини можуть бути вчинені тільки умисно. Необхідно відзначити, що в кримінальному законі широко розроблений інститут кримінальної відповідальності за співучасть. Причому диференціація покарання відбувається в залежності від тієї ролі, яку здійснював злочинець при вчиненні протиправного діяння, що зазіхає на інтереси правосуддя (наприклад, у ст. 317 організатори, призвідники та активні учасники втечі з в'язниці караються позбавленням волі на строк понад 5 років; те саме діяння , вчинене іншими учасниками, - на строк до 5 років або короткостроковим арештом).

У КК Китаю містяться кримінально-правові норми, які створюють базовий механізм правового захисту осіб, які ведуть виробництво у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. Наприклад, в ст. 309 передбачається кримінальна відповідальність за напад на суд, побиття співробітників органів юстиції, серйозно порушують судовий порядок.

Санкції за даними злочинів коливаються від 3 до 10 років позбавлення волі. Причому майже всі вони носять альтернативний характер і дозволяють суду обрати найбільш підходящий вид покарання.

Об'єкти, за посягання на які встановлюється кримінальна відповідальність, передбачена складами злочинів проти правосуддя, можна класифікувати на групи:

1) суд або учасники процесу (ст. ст. 308, 309);

2) порядок отримання достовірних доказів (ст. ст. 305,306,307,311);

3) кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин (ст. ст. 310, 312, 314);

4) процедура провадження у справі (ст. 313);

5) порядок відбування покарання (ст. ст. 315, 316, 317).

Можна виділити також окремо такий злочин, як кривосвідчення (кривоприсяга) — злочин, що виражається в наданні завідомо неправдивої інформації правоохоронним органам, суду або органам влади (аналог в українському законодавстві – ст. 384 КК України – Завідомо неправдиве показання). Часто відбувається у формі давання фальшивих свідчень свідком або звинуваченим на суді чи під час слідства, а також посадовою особою під присягою (наприклад, президентом США під час слухань у Сенаті).

У багатьох країнах є кримінальним злочином.

У США кривосвідчення карається строком до 5 років у федеральних судах. Закони штатів також карають кривосвідчення. Як правило, вибір міри покарання входить до компетенції суддів та може коливатися від штрафу і виправних робіт до тюремного ув'язнення, залежно від місцевих законів та обставин конкретного випадку. У Швейцарії кривосвідчення карається тюремним ув'язненням від 6 місяців до 5 років. В Ізраїлі кривосвідчення карається тюремним ув'язненням строком до 7 років, у Німеччині — терміном до 5 років (стаття 154 КК Німеччини)¹, у Великій Британії — до 7 років. За російським законодавством кривосвідчення залежно від тяжкості можуть бути покарані позбавленням волі на строк до 5 років.

В Україні даний злочин карається до виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 384 КК України).

Окремі законодавці зарубіжних країн відносять до злочинів проти правосуддя провокацію хабара і безпосередньо пов’язують із процесом доказування (виявлення та закріплення доказів) одержання чи давання хабара, а це вказує на специфічність родового об’єкта кримінально-правової охорони. Останній охоплює суспільні відносини, котрі виникають при здійсненні правосуддя.

Отже, проаналізувавши законодавство України та зарубіжних країн в сфері охорони відносин щодо здійснення правосуддя, можна зробити висновок, що злочини проти правосуддя являються доволі серйозною загрозою для здійснення правосуддя та нормального функціонування органів, що здійснюють досудове слідство, нагляд за додержанням прав та законних інтересів, правосуддя, а також осіб, що не є компетентними органами, але безпосередньо впливають на здійснення правосуддя та встановлення істини по справі.

Звичайно, коло злочинів та ознаки, за якими злочин вважається злочином проти правосуддя, дещо відрізняються в законодавстві різних країн. Але головним є саме коло відносин, на які спрямовано вчинення цих злочинів.