Алгоритми й методи редагування наукового тексту вимоги до редактора

Вимоги до редактора: 1) наявність базових знань із певної наукової галузі; 2) знання стандартів і норм (вони варіативні); 3) розуміння «ринкової» привабливості тієї чи іншої тематики чи проблематики (попит на гуманітарні науки, психологію, економічні науки тощо змінюється; коньюнктура на ринку не завжди однакова); 4) міра втручання редактора в текст (редактор не повинен перебирати на себе функції рецензента, але повинен враховувати висновки рецензентів).

Алгоритм оцінювання наукового тексту:

1. оцінювання змісту й комплектності твору на дотримання інформаційних норм (перевірка на плагіат; виявлення компіляцій; актуальність; новизна; коректність формулювання мети й завдань; наявність і повнота огляду джерел, враховуючи класичні й нові джерела; повнота розкриття теми; наявність висновків; достовірність наведених фактів і посилань; врахування адресного призначення; врахування специфіки жанру);

2. оцінювання структури тексту з огляду на дотримання композиційних норм (наявність рубрикації; логічність рубрикації; дотримання однаковості співвідношення обсягу рубрикаційних частин; логічність системи шрифтових і нешрифтових увиразнень);

3. оцінювання системи викладу матеріалу на дотримання логічних норм. Аналізуються

• методи викладу (індуктивний – від окремого до загального; дедуктивний – від загального до конкретного; логічний – послідовне членування матеріалу на змістові фрагменти; історичний – хронологічний порядок викладу; «спіралевидний» - розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальненому рівні)

• способи викладу (описовий, пояснювально-аналітичний, хронологічний);

• оцінюється коректність співвідношення основного і другорядного;

• дотримання ланцюжків: «теза – доведення – висновки»; «теза 1 – доведення 1 – теза 2 – доведення – 2 – узагальнення – систематизація – висновки»

• оцінюється логічність викладу; виявляються суперечності в тексті;

4. оцінювання мови й стилю на дотримання лінгвістичних і стилістичних норм:

• робота з термінами (коректність і відповідність стандартам чи нормативним документам; при першому вживанні терміну додаються пояснення; не допускається двозначність терміна; вказується етимологія;

• виявлення повторів, тавтологій, багатослів’я та зайвої інформації, відступів від теми. Передбачається видалення цих фрагментів чи винесення в коментарі.

Основні жанри наукової літератури. Історія формування наукових жанрів

Увесь масив жанрів наукової літератури поділяють на первинні та вторинні.

Первинні жанри (монографія, стаття, звіт, доповідь, дисертація, дипломна робота, передмова) відображають безпосередні результати науково-дослідницької діяльності.

* Мають справу з науково-технічною інформацією, тобто інформацією, яку ми отримуємо в процесі пізнання якогось явища, вона адекватна відображає закономірності об’єктивного світу.

Вторинні жанри (реферат, реферативний огляд, автореферат, анотація, тези доповідей, рецензія, опис винаходу, інструкція) − результат аналітико-синтетичної переробки наукової інформації, що міститься в первинних документах. За ступенем аналітико-синтетичної обробки інформації вторинні жанри поділяються на бібліографічні, реферативні, оглядові.

* Мають справу зі «згорнутою» інформацією.

Останнім часом багато також йдеться про те, що варто виокремити групу науково-публіцистичних жанрів. Сюди зараховують бесіди та інтерв’ю з видатними вченими, репортажі з наукових лабораторій, семінарів, конференцій, нариси та етюди про видатних учених, біографії, портрети та автобіографії, наукове есе, роздуми, а також листи і відгуки, публікації архівних документів. Ці жанри покликані не тільки поінформувати читача, але й вплинути на його розум та почуття, стимулювати до активного пізнання тих чи інших тем, а також до дії на користь суспільства.

Наукова публіцистика − сукупність творів, зміст яких (наукова інформація загального характеру, відомості про людей науки та їхні досягнення, визначні факти та оригінальні гіпотези, узагальнені описи експериментів та міркування про стан науки тощо) становить публічний інтерес і втілюється в таких жанрових різновидах наукового викладу, для яких притаманні водночас логічність та емоційність, об’єктивність і суб’єктивність, нейтральність та експресивність, безособовість та образність.

Монографія – великий за обсягом і важливий за науковим значенням твір наукової літератури, в якому відображається певний етап розвитку науки, узагальнюються нагромаджені знання у будь-якій сфері наукової діяльності, прогнозуються подальші дослідження. Жанр монографії з’явився у XVIII столітті, розвинувшись із наукового трактату. Специфічною рисою цього жанру є сконцентрованість на одній проблемі чи темі та наявність одного автора, що, власне, і обумовило саму назву: «моно» − один, «графо» − пишу). Щоправда, постановка новітніх фундаментальних наукових завдань обумовила появу колективних монографій. При цьому обмеження однією темою залишається незмінним.

Основна функція монографії, за Н. Зелінською, - комунікативна: «Автор монографії виступає в науці як творець нового напрямку, теорії, глава наукової школи. Читач монографії – рівноправний партнер-науковець, що бере участь у своєрідному дискантному діалозі з автором… і забезпечує існування загальнонаукової дискусії» [ст. 235].

Монографія-твір обов’язково втілюється в монографію-видання (монографія – наукове книжкове видання повного дослідження однієї теми чи проблеми, що належить одному чи декільком авторам).

Специфіка редагування монографії полягає в тому, що особливу увагу варто звертати на забезпечення бездоганної логічності, послідовності, фактичної точності, єдності виражально-зображальних засобів, правильності та врівноваженості за обсягом рубрикаційних частин, точності співвіднесення основного та додаткових (пояснювальних, пошукових, бібліографічних) текстів. Особливі проблеми виникають при редакторському опрацюванні колективних монографій, коли на передній план висувається необхідність уніфікації різноманітних елементів, підготовлених різними авторами в межах своїх фрагментів (рубрик, терміеів, бібліографічних списків, посилань тощо).

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. Виникла наукова стаття у XVIII столітті. Обсяг наукової статті – 6-22 сторінки (0, 35-1 авторський аркуш, тобто 10-40 тисяч знаків). Структура наукової статті класична, може доповнюватись вимогами редакційної колегії конкретного часопису чи збірника наукових праць.

Види наукових статей. Загалом, наукові статті диференціюються за ступенем складності, рівнем узагальнення та характером викладу та за змістом.

Інформаційна (експериментальна, науково-технічна) стаття з конкретного питання наближена до стандартного наукового звіту і передбачає наявність опису застосованих методик, експериментів, спостережень. Структура проста і максимально формалізована (вступна частина із зазначенням актуальності; завдання і цілі експерименту; умови й методика проведення експерименту; зміст експерименту; висновки), рівень узагальнень низький. Речення недовгі й нескладні, лексичний склад неширокий з високим ступенем повторюваності одиниць, порядок слів простий. Текст позбавлений образності, емоційності, риторичності, публіцистичності.

Теоретична (загальна) стаття містить результати теоретичних досліджень, які проводились із метою виявлення закономірностей, розробки наукових гіпотез, теорій. Характеризується високим рівнем складності змісту, узагальнення, будови. Може містити елементи образності та експресивності. До основних елементів теоретичної статті належать: 1) обґрунтування теми статті, її актуальність; 2) стан розробленості питання в науці; 3) завдання; 4) основна частина – сутність дослідження (оригінальність, новизна, обґрунтованість); 5) висновки (результати дослідження та можливість їх використання, загальна оцінка роботи та перспективи її розвитку).

Науково-методична стаття містить виклад методик наукових досліджень.

Історично-наукова стаття містить виклад історії розвитку науки, наукових напрямків, наукової діяльності вчених, навчальних і наукових закладів.

* Від теоретичної науково-методична та історично-наукова відрізняються лише змістом. За будовою, рівнем узагальнення та стилем вони тотожні.

Дискусійна (полемічна) стаття містить спірні факти, аргументи та результати, які оприлюднюються з метою їх обговорення та апробації.

Специфіка редагування. Під час редагування наукової статті редактор особливу увагу повинен звертати на наявність усіх структурних частин, точність і лаконічність викладу, фактичну достовірність наведених даних, несуперечливість аргументації та висновків, відповідність висновків поставленим завданням, коректність посилань і цитувань, завершеність твору. Крім того, і автор, і редактор повинні усвідомлювати, що в межах такої наукової публікації як стаття, може бути проаналізована лише одна проблема, і до того ж надзвичайно локальна чи в якомусь одному аспекті. Це найпоширеніша помилка особливо науковців-початківців – намагатись на 5-7 сторінка висвітлити велику кількість проблем монографічного чи дисертаційного характеру. Нарешті, повинна бути наявна сама проблема. Наукова стаття не може бути беззмістовною і безпроблемною.

Наукова доповідь – трансформований у писемну форму текст усного публічного виступу на певну тему. У доповідях зазвичай висвітлюється результати якогось дослідження, наукові гіпотези, припущення, дискусійні відомості. Зміст доповіді, її обсяг і структура визначаються регламентом конференції. Для публікації наукова доповідь інколи подається у вигляді тез – короткого концептуального викладу виступу.

Специфіка редагування. Підготовлений для виголошення, текст наукової доповіді зберігає ознаки усного мовлення (короткі речення, незавершені фрази, відсутність формальних зв’язків, інверсії, неточність слововживання), які, безперечно, потрібно усунути під час підготовки матеріалу до публікації. Крім того, в збірниках наукових доповідей потрібно відслідковувати уніфікованість обсягу, структури та стилю публікацій.

Науковий звіт – публікація, в якій підбивається підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики. Основні вимоги до побудови, викладення та оформлення науково-технічної документації зазначені в офіційному виданні – Державному стандарті України «Документація у сфері науки і техніки: Структура і правила оформлення» (ДСТУ 3008-95, від 23 лютого 1995 р.).

Дисертація (курсова, дипломна роботи) – наукова кваліфікаційна робота, яка містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення. Дисертація не публікується, а втілюється у вигляді спеціально підготовленого рукопису. Будова та стиль усіх кваліфікаційних робіт надзвичайно формалізовані, вони повинні відповідати вимогам, сформульованим вищими спеціалізованими державними інституціями.

Специфіка редагування. Під час редагування кваліфікаційних робіт оцінюються: обсяг роботи, наявність усіх структурних частин, коректність і співмірність за обсягами всіх рубрикацій них частин, фактична достовірність наведених даних, правильність написання власних імен, коректність посилань і цитувань, оформлення списку використаних джерел відповідно до стандарту. Стиль дисертаційного дослідження не передбачає багатослів’я, повторів, використання образності, емоційності, публіцистичності. Речення недовгі й нескладні, лексичний склад неширокий з високим ступенем повторюваності одиниць, порядок слів простий. Специфіка дисертаційного дослідження полягає в тому, що науковець перебуває під потужним впливом багатьох інших дослідників, їхніх наукових праць і, відповідно, їхнього індивідуально-авторського стилю. Саме тому дисертаційні дослідження часто хибують на стильовий еклектизм, що, безперечно, повинен виявити та усунути редактор.

Мова і стиль дисертації складались під впливом академічного етикету, тому важливим елементом оцінювання цього твору буде коректність використання всіх мовних формул і кліше. Пріоритетними вважаються безособові конструкції («у роботі визначено…», «обґрунтовано…»), невизначено-особові речення («відбір проводять…»). Конструкції від першої особи множини («ми розглядаємо») найбільш відповідають науковому етикету, але на сьогодні вважаються застарілими і зберігаються лише в усному мовленні. Не рекомендується вживати активні дієприкметники, а от використання пасивних дієприкметників («апробований нещодавно комплексний підхід…») вітається, оскільки посилює лаконічність і місткість висловлювання.

Препринт – жанр, що виник у період «інформаційного вибуху» (з середини XX століття) і був покликаний до життя потребою апробувати серед фахівців оформлені у науковий твір результати переважно експериментальних досліджень. Препринт – це також наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які публікуються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути вміщені.

Науковий огляд – публікація складна за змістом, будовою, високим рівнем узагальнення, експресивності та образності, що містить аналіз стану розробленості проблеми в теорії та призначена для привернення уваги наукового загалу й більш широкої читацької аудиторії до якихось важливих проблем або ж систематизації й узагальнення існуючих у науці теоретичних відомостей із якоїсь теми. Як зазначає Н. Зелінська, «наукові огляди за своїм характером повинні визначатися гостротою постановки і глибиною аналізу актуальних проблем розвитку науки і суспільства, широким поглядом, високим рівнем узагальнень, теоретичних висновків, практичних рекомендацій» [ст. 238]. Основні елементи огляду: 1) вступ із обґрунтуванням актуальності теми; 2) основна частина (аналіз наукових джерел); 3) висновки.

Види наукових оглядів. Диференціація наукових оглядів здійснюється за цільовою і методологічними ознаками.

Реферативний (інформаційний) огляд – це публікація, що містить систематизовані та узагальнюючі відомості про рівень розробленості та перспективи розгляду конкретних проблем у науці без практичної оцінки останніх.

Аналітичний огляд − це публікація, що містить систематизовані та узагальнюючі відомості про рівень розробленості та перспективи розгляду конкретних проблем з критичною оцінкою останніх, висновками та рекомендаціями. Часто в межах аналітичного огляду здійснюється зіставний аналіз теорій і концепцій різних науковців чи наукових напрямків, який повинен закріплюватись у таблицях, схемах, діаграмах.

Специфіка редагування. В огляді повинні відображатись усі авторитетні та нові джерела, присвячені темі, що аналізується. Отже, редактор у першу чергу повинен оцінити повноту висвітлення теми. Неперевірені або ж застарілі чи вторинні відомості повинні вилучатись із тексту.

Особливість жанру огляду полягає в поєднанні багатьох і в лаконічній формі представлених тез, що стосуються аналізу різних джерел наукової літератури. Важливе завдання і автора, і редактора в цій ситуації – забезпечити зв’язність мовлення і цілісність тексту. Крім того, є велика вірогідність появи помилок згортання, помилок у посиланнях і помилок цитування.

Наукова рецензія – це вторинний жанр наукової літератури, в якому на перше місце виступають не констатація й обґрунтування тих чи інших закономірностей, а оціночне ставлення, полемічний бік справи. Основні функції рецензії – інформування, оцінювання, реклама, налагодження наукової комунікації. Цей жанр багатий своїми виражальними та естетичними можливостями: з одного боку, в цьому творі відтворюється структура і стилістика рецензованого твору, з іншого – демонструється майстерність та індивідуальність самого рецензента.

Основні структурні елементи рецензії: назва та бібліографічний опис рецензованого твору, об’єкт і предмет аналізу, актуальність теми, короткий зміст, формулювання основної тези, загальна оцінка, недоліки твору, висновки. Важливо пам’ятати, що в описі об’єкту, предмету, актуальності, рецензент не тільки відтворює авторські формулювання, а й подає свою оцінку і критичний аналіз заявленого автором і наявного в тексті. Загалом, у науковій рецензії оцінюються: повнота, глибина, всебічність розкриття теми, новизна та актуальність поставлених завдань, коректність аргументації і системи доказів, достовірність результатів і відповідність їх поставленим завданням, переконливість висновків.

Специфіка редагування. Основні елементи оцінювання – чіткість композиції, наявність опису змісту рецензованого твору, наявність оцінки, коректність і обґрунтованість оцінок, усунення повторів і нелогічності викладу.

Автореферат дисертації – це публікація, яка містить лаконічний авторський виклад тексту дисертації на здобуття наукового ступеня зі збереженням загальної структури первинного документа та дотриманням певних формальних правил. Автореферат втілюється у видання з такою ж назвою. Автореферат – це наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня.

Науковий реферат – це вторинний жанр наукової літератури, який створений у результаті аналітико-синтетичного опрацювання інформації та містить виклад змісту первинного документа, включаючи основні фактичні дані й висновки з метою ознайомлення з сутнісними акцентами первинного документа. Основні завдання й функції реферату – інформування, збереження інформації, пошук, подолання мовного бар’єру, посилення наукової комунікації.

Текст реферату має вирізнятися зрозумілістю і конкретністю, чіткістю, лаконічністю. Не варто подавати додаткову інформацію, а саме: доведення, роздуми, описи, приклади. До реферату не включають дані, відображені в бібліографічному описі документа. Не допускаються критичні зауваження референта або його довільна інтерпретація тексту. У рефераті не використовуються громіздкі речення, складні конструкції, звороти. Натомість вживається багато термінів (допускається їх багаторазове повторення, заміна буквенними скороченнями, але не синонімія) і переліків.

Під час написання та редагування рефератів потрібно використовувати такі способи реферативного викладу тексту: цитування (дослівне відтворення фрагментів первинного документа); перефразування окремих фрагментів тексту (скорочення, об’єднання, заміна, згрупування); заміщення (заміна фрагменту тексту, наприклад, слів «такі», «подібні», «їх» відповідними іменниками); опущення (пропуск слова чи словосполучення без спотворення смислового змісту тексту); суміщення, або складання (складання кількох речень чи словосполучень в одну конструкцію).

Не підлягають реферуванню стандарти, інструкції, прейскуранти, каталоги, довідкові видання, інформаційні та бібліографічні видання.

Структура реферату: 1) заголовна частина (бібліографічний опис першоджерела); 2) власне реферативна частина і додатки (формули, ілюстрації, таблиці); 3) довідковий апарат (УДК, кількість ілюстрацій у першоджерелі, дані про наявність бібліографії в першоджерелі); 4) прізвище та примітки референта.

Види наукових рефератів. Диференціація здійснюється за кількома ознаками:

• належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних та інших галузей науки);

• способом характеристики первинного документа (загальні – послідовно передають зміст усього первинного документа; спеціалізовані, або проблемно-орієнтовані – акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);

• кількістю джерел реферування та їх обсягами (монографічні, реферати-фрагменти, оглядові, або зведені);

• формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані, змішані);

• обсягом і глибиною розгортання теми (короткі, або індикативні – 850 знаків; розширені – з обсягом 10-15 % від обсягу первинного документа; аналітичні – можуть містити в розгорнутому вигляді оцінку референта);

• рівнем формалізації викладу (інтелектуальні – передбачає індивідуально-авторське опрацювання інформації; та формалізовані – складені на основі формалізованих методик).

Специфіка редагування. Перш за все, редактор повинен відстежити, чи правильною є система викладу, автор реферату не повинен постійно апелювати до автора первинного документа чи до тексту (неправильно: «В монографії зазначається, що умови, функціонування, філософія сучасного театру диктують нові вимоги…»; правильно: «Умови, функціонування, філософія сучасного театру диктують нові вимоги…»). Під час редагування обов’язково потрібно виправляти багатослів’я, усувати вставні слова та вставні речення, лаконізувати повідомлення (неправильно: «Апарат містить 3 канали зв’язку, які щосекунди пропускають 1500 одиниць»; правильно: «Пропускна здатність апарата – 3х1500 од/с). Нарешті, редактор повинен бути свідомий того, що в рефераті може бути багато помилок цитування, посилання на джерела і помилок згортання (за умови використання перефразувань, заміщень, пропусків, складань.