Редагування жанрів наукової літератури

Наукова література – це література, покликана відображати результати теоретичних або експериментальних досліджень з різних галузей наук – суспільних, природничих, технічних.

Протягом тривалого часу про жанри наукової літератури не йшлося. За радянських часів користувались терміном «науковий документ», розуміючи «документ» як матеріальний носій наукової інформації. Така видова характеристика наукових текстів, зокрема, представлена в працях Ліхтенштейна, Смирнової, і їхньої наступниці сьогодні − Швецової-Водки.

У Н. Зелінської ми зустрічаємо вже класичне визначення жанру наукової літератури, як «типової моделі твору, сформованої на основі подальшої конкретизації типологічних ознак виду літератури».

Специфіка наукової літератури і наукових жанрів

• Іманентність, стабільність, детермінованість нормами, стандартами й традиціями наукової комунікації.

• Часткова варіативність. Тут будемо спиратися на Н. Зелінську: «жанри наукової літератури перебувають під впливом особливостей перебігу наукової творчості, у тому числі й індивідуальної» (с.234).

• «Ієрархічність»: публікації вищих інформаційних рівнів породжуються як узагальнення публікацій нижчих рівнів (звіт породжує статтю, статті – монографію, монографії – підручники, підручники й монографії – довідники)

• Етикетність, зорієнтованість на традиційні форми наукової комунікації.

Структура наукового твору

Структура наукового твору дуже чітка. Будь-який науковий твір повинен складатися зі вступу (завжди обов’язково у вступі зазначити актуальність дослідження, його предмет і об’єкт, мету й завдання, огляд наукових джерел із заданої теми), основної частини (містить власне аналіз проблеми), висновків, бібліографії (списку використаних джерел). Цей перелік факультативно може доповнюватись анотаціями (на кількох мовах), зазначенням ключових слів (визначення ключових слів базується не на термінах, а на ідеях і поняттях, таким чином, ключовим словом може стати будь-яке значиме слово в тексті), авторською бібліографією, коментарями й примітками.

Загальні норми редагування наукового тексту

На лексичному рівні регламентується вживання термінів, слів іншомовного походження, професіоналізмів.

Терміни, які використовуються в науковому тексті, повинні відповідати таким критеріям: 1) узгодженість зі світовою практикою; 2) гармонійне входження в систему наукової мови; 3) точність, відповідність позначуваному поняттю, повнота; 4) словотворча та словосполучальна здатність терміна має бути високою; 5) перевага надається термінам, вираженим одним словом; 6) відповідність стандартам; 7) збагачення й переосмислення за рахунок власних мовних одиниць.

Щодо вживання термінів, то 1) вони обов’язково повинні пояснюватись при першій появі в тексті; 2) в межах одного тексту недопустимою є синонімія без пояснення (наприклад, «водяна турбіна» і «гідротурбіна»); 3) допустимими є використання великої кількості термінів і їх повтори.

Ставлення до запозичень у науковій мові в науці доволі неоднозначне. Одні вчені категорично проти гіпертрофованого вжитку запозичень, закликають до творення власне українських назв для позначуваних понять, хоча і визнають, що вища школа може послуговуватись інтернаціоналізмами. Інші вчені вважають процес «очищення» наукової мови від запозичень «пурифікаторськими витівками» і «лінгвістичним провінціалізмом», посилаючись при цьому на «відкритість» слов’янських мов, які мають морфологічну та дериваційну «гнучкість» і здатні до адаптування та асимілювання слів іншомовного походження («корупція – корумпований»; «офшор – офшори – офшорний»).

Основні виправлення при роботі із запозиченнями: 1) усунення кальок, звучання яких нагадує про інорідність лексеми (установка, підйомник, гаситель); 2) усунення активних дієприкметників на –ючий-, -ший- (загинаючий, ставший); 3) заміна віддієслівник іменників із суфіксом –к- (обробка, розробка, прокатка). Винятки – назви предметів чи наслідку дії (віялка, похибка); 4) заміна дієслів із суфіксами –ір-, -ир-, -ств-, -нич- (лідирувати – бути лідером, компостирувати – погасити квиток); 5) замінювати субстантивовані прикметники на субстантивовані іменники (завідуючий – завідувач). замінювати складну форму найвищого ступеня порівняння прикметників простою (більш корисний – найкорисніший).

Професіоналізми (слова, які використовуються не для позначення наукових понять, а є умовними їхніми найменуваннями і використовуються у вузькоспеціалізованому середовищі – «зависання щіток», «комп») в науковій літературі краще не використовувати.

Основні норми редагування слововживання та стилістики: 1) уникати збігу іменників у непрямих відмінках (здійснити припиненням нагрівання – припинити нагрівати); 2) уникати використання розщеплених присудків (проводити вимірювання – вимірювати; була виведена вченим – вчений вивів); 3) особові конструкції замінювати на безособові на –но-, -то- та неозначено-особові; 4) дотримуватись правил милозвучності; 5) замінювати складну форму найвищого ступеня порівняння прикметників простою (більш корисний – найкорисніший); 6) уникати канцеляризмів (через посередництво, на основі, у справі підвищення, в частині задоволення потреб); 7) уникати багатослів’я («цілком очевидно», «відомим чином», «виявлено наявні помилки», «існуючі розцінки завищено») та плеоназмів (внутрішній інтер’єр, габаритні розміри, промислова індустрія); 8) уникати повторів і тавтологій, якщо це не призводить до неточності у формулюваннях; 9) уникати наукоподібності та псевдо означень; 10) уникати інверсій (неправильно: «Розглядається ця аксіома»; правильно: «Ця аксіома розглядається»); 11) використання засобів образності повинно бути вмотивовано потребами жанру. Частково це допустимо в наукових рецензіях і науково-публіцистичних жанрах; 12) слідкувати за тим, щоб зв’язок слів у реченні був коректним і не сприяв появі «логічних стрибків» («речовини з подібними властивостями, які використовуються», «чотири машини обслуговують кілька тисяч людей»); 13) слідкувати за уніфікованістю форм ключових понять у класифікаційних списках, переліках.