Вступ

Одне з головних завдань будь-якого суспільства і держави – здійснення

права дитини на виховання в сім’ї. Ці права дитини зафіксовані як в

міжнародних документах (Конвенція ООН про права дитини, Декларація прав

дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання захисту і

розвитку дітей та ін.), так і в законодавчих актах кожної держави.

Тому держава в першу чергу прикладає всі зусилля до того, щоб залишити

дитину в родині й запобігти її передачі на виховання в державний заклад.

Створення оптимальних умов для підтримки соціально незахищених

категорій дітей є одним з найважливіших завдань сьогодення, яке полягає

не в ізоляції знедолених дітей від соціуму, а в їх інтеграції в соціум

через пріоритетність в соціальній політиці саме сімейних форм допомоги

дітям-сиротам.

За основними світовими стандартами якісний виховний вплив на дитину в

умовах інтернатного закладу може справлятись, коли в ньому утримується

не більше 20-30 дітей. Тільки за таких умов можна говорити про якісну

підготовку вихованців до самостійного дорослого життя.

В країнах світу розвиваються альтернативні форми виховання дітей, які

проживають в дитячих установах. Від дитячих будинків до безперервного

виховання в родині – найважливіша тенденція в світі. В більшості країн

світу в останні 20 років постійно спостерігається єдина (схожа)

тенденція: відмова, від великих дитячих установ і підтримка дітей в їх

природному (сімейному) середовищі проживання.

1.Робота з дітьми-сиротами у Великобританії

До вступу в школу в більшості регіонів Англії, а так само в деяких інших країнах, досить ефективно використовується система Котедж (педагогічне обслуговування вдома дітей від 0 до 4-5 років з затримками у розвитку), яка зародилася в 1970 році в США. В основі роботи з такими дітьми лежить індивідуальна програма, яка складається для кожної дитини з урахуванням її особливостей. Для роботи з дітьми з вадами інтелекту в ряді країн, першість Скандинавських, організовуються будинки, в яких проживає не більше 30 дітей. У них створюється обстановка, максимально наближена до сімейної. Фахівці проводять спостереження за дітьми, визначають методи лікування і реабілітації, розробляють індивідуальні програми навчання. Навчання всіх категорій дітей-інвалідів, в основному, здійснюється в загальноосвітніх школах. Шкільна і громадська політика направлена ​​на те, щоб створити умови для встановлення максимально близьких взаємин між учнями всіх категорій. Таким чином, в даний час у більшості країн йде перехід від роздільного освіти і нагляду за дітьми зі специфічними потребами до їх повної інтеграції, якщо це можливо. Цей перехід регулюється законодавством країн. Світовим досвідом освіти цієї категорії дітей вироблені деякі мінімальні стандарти для організації навчання дітей-інвалідів: 1. Учнів з серйозними порушеннями по можливості необхідно включити з урахуванням педагогічних особливостей в звичайні класи початкових і середніх шкіл. 2. Якщо ступінь порушення заважає повної інтеграції в звичайному класі, учні повинні мати соціальний та освітній базис у звичайному класі і отримувати додаткові, лікувально-корекційні уроки поза класу (індивідуальне або в групах). 3. Діти з серйозними розумовими та фізичними недоліком можуть навчатися в окремих класах в рамках початкової та середньої шкіл при систематичних планованих контактах зі здоровими однолітками. При прийнятті рішень щодо системи обслуговування пріоритет віддається можливостям для дітей отримати освіту, а не незручностей адміністрації. 4. Індивідуальні навчальні плани розробляються спільно педогогами та батьками з урахуванням потреб учнів у інтегрірованнним навчанні та обставин навколишнього середовища. 5. При організації навчання свідомо планується само-самостійності 6. Зміст навчального процесу має бути співвіднесене з функціональними навичками, які відповідають віку дитини та необхідні для діяльності в інтегрованому середовищі (домашній побут, професійне обслуговування, транспорт і т.п.). 7. Навчання, взаємодія між людьми має бути га-рантьє того, що діти дійсно будуть взаємодіяти з іншими індивідами в інтегрованому оточенні. Цікавий досвід роботи за кордоном з онкологічно хворими дітьми. Майже у всіх західноєвропейських країнах і в США функціонують Хоспіси, деякі з них надають допомогу дітям з певними захворюваннями, інші - всім нужденним вмираючим людям. У Королівстві Норвегія, де проблема захворювання раком стоїть дуже гостро, допомога надається в окружних лікарнях, але основну турботу про онкологічно хворих беруть на себе громадські та приватні організації. Найбільша організація, вирішальна все психосоціальні проблеми, пов'язані з виникненням цього захворювання у дітей і дорослих, - це "Норвезьке суспільство боротьби з раком" (Нобре). Допомога в основному коли опиняються в окружних лікарнях Нобре (їх п'ять), де працюють психолог, спеціально обізнана медсестра з підготовкою сімейного терапевта, фахівця-соціонома (соціальний працівник зі спеціальною підготовкою, у тому числі і юридичної) і, при необхідності, інші фахівці. В основі роботи всіх фахівців лежать два основні принципи: максимальна відкритість, повне інформування про захворювання, його наслідки і т.д. в бесідах з дітьми та їх батьками; створення максимально сприятливих психологічних і соціальних умов для родини. Особлива увага приділяється роботі з батьками (рідні брати і сестри) хворої дитини. При хорошому прогнозі і сприятливому протіканні лікування група фахівців, у тому числі і соціоном, проводять для сім'ї індивідуальну сімейну програму психосоціальної допомоги. Діяльність соціального працівника, в основному, спрямована на підтримання необхідного матеріально - побутового рівня сім'ї, допомога батькам у оформленні документів на отримання грошових допомог, страхових виплат і т.п.. При необхідності він допомагає в поліпшенні житлових умов, санітарного стану житла, транспортному обслуговуванні і т.д. . При оцінці роботи соціономи звітом може служити пакет документів (листи, результати обстеження житлових умов, заяву батьків, відповіді офіційних органів тощо), отримані в ході ведення роботи з соціальної адаптації сім'ї [10]. Широке поширення при роботі з онкологічно хворими дітьми в усьому світі отримала "клоунотерапії". Так само активно використовується "Арттерапія" в наданні допомоги як дітям, так і дорослим з обмеженими здібностями. Але особливо важливо це для дітей, тому що в дитинстві і юності закладаються манери і особливості поведінки, формується погляд на світ, виявляються пристрасті. Розвиток художніх здібностей розумово обмежених дітей особливим чином удосконалює їх особистість, сприйняття, самосвідомість, інтелект і комунікативні можливості. Художня творчість використовується і як засіб об'єднання дітей з обмеженими здібностями і без них, тому що тут важливо тільки наявність дару, через який спільність між дітьми проявляється швидше.