§ 3. Нормативні акти, що закріплювали права

і свободи людини в умовах Середньовіччя,

Нового часу та XX століття

До основних нормативно-правових документів, що закріп­лювали права і свободи людини та громадянина, належать: а) Велика хартія вольностей 1215 p.; б) Петиція про право 1628 р.; в) Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями (habeas corpus act¹) від 26 травня 1679 р.; г) Біль про права від 13 лютого 1689 p.; д) Біль про права 1791 р. (перші десять поправок до Консти­туції США); е) Декларація прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р. та ін.

Крім майнових інтересів, в умовах станово-представницької монархії велась і боротьба за особисту недоторканність. При­кладом такої боротьби за свободу і рівність прав місцевих фео­далів і обмеження зловживання королівської влади був рух ба­ронів у Англії на початку XIII ст. У результаті в 1215 р. було прийнято Велику хартію вольностей. Офіційно в Англії цей до­кумент вважали першою її Конституцією. Повний текст цієї хартії поділяють на три частини: а) статті, що стосуються ма­теріальних інтересів різних соціальних верств та груп населен­ня (статті 1, 2, 9, 13, 15 і 18); б) статті, що реформують дер­жавний механізм англійського королівства, або «конституцій­ні» (статті 12, 14 і 61); в) статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (статті 17, 20, 21, 39 і 40). Важливе значення для розширення свобод, недотор-

«Habeas corpus subjiciendum» - латинська формула судового наказу, яким суд вимагав доставити заарештованого.

-51-

канності людини й упорядкування діяльності королівської вла­ди мали статті 18—20, 38—40, 45 та деякі інші. Так, ст. 39 проголошувала, що жодну вільну людину не буде заарештова­но чи ув'язнено в тюрму, чи позбавлено володіння, чи яким-небудь іншим чином обездолено, і «ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни».

Петиція про право — це нормативний документ, що започат­ кував буржуазно-революційне законодавство Англії. Петицію подали королю духовенство та світські лорди й общини, що бу­ ли представлені в парламенті з метою підтвердження різних прав і вольностей підданих короля. Король відповів у. парла­ менті: «Нехай буде зроблено за цим бажанням». У самій пети­ ції формулювалися порушення, що були вчинені Таємною Par дою у вигляді допитів, затримань та ув'язнень в тюрми супро­ ти законів та вольностей королівства. В петиції було сформу­ льовано прохання не порушувати . в майбутньому законів і статутів англійського королівства та не чинити дії на шкоду на­ роду з метою його заспокоєння. ,

Процесуальне закріплення гарантій від незаконних арештів було здійснено з прийняттям 26 травня 1679 р. «Акту про кра­ще забезпечення свободи підданих и про попередження ув'яз­нень за морями (habeas corpus act)». Метою цього документа є визначення правового статусу особи, що знаходилася під вар­тою до суду, тобто була попередньо ув'язнена. Акт 1679 р. встановив складний юридичний механізм, що забезпечував: права особистості, можливості внесення грошової застави. За^ ставу повинен був встановити суд у кожному конкретному ви­падку. Акт зазначав, причини недоліків, що мали місце при за­безпеченні особистої недоторканності заарештованих. Вказува­лося, що шерифи, тюремники та інші чиновники, яким під. варту віддавалися піддані короля за кримінальні чи такі, що вважалися кримінальними, діяння, довгий час не виконували зверненого до них наказу habeas corpus. Від цього страждали і в майбутньому можуть страждати піддані короля, надовго ут­римувані в тюрмі, тоді коли за законом вони могли бути взяті на поруки. Для попередження таких випадків і для швидшого звільнення всіх осіб, утримуваних за злочини, затверджувало-

-52-

ея таке: а) якщо будь-яка особа чи особи подадуть наказ ha­beas corpus, звернутий до шерифа, тюремника чи наглядача, то така посадова особа зобов'язана у триденний термін вико­нати цей наказ і доставити заарештованого чи затриманого до

лорда-канцлера, судді чи барона та іншого суду, звідки було видано наказ і одночасно зазначити дійсні причини затриман­ня. Лорд-канцлер, барони чи судді зобов'язані протягом двох днів розібратися у справі та, взявши заставу та зобов'язавши заарештованого явитися до суду, звільнити його від тримання під вартою, крім випадків, коли суддям буде зрозуміло, що особу затримано на законних підставах і за такі діяння, що заарештований за законом не може бути взятий на поруки. За невиконання вимог habeas corpus посадові особи (начальник тюрми, тюремники чи інші чиновники), під охороною яких знаходиться заарештований, підлягають після першого випад­ку штрафу в сумі 100 фунтів, а після другого — 200 фунтів і визнаються нездатними виконувати свої обов'язки на даній по­саді. Будь-яка особа чи особи, що були звільнені згідно з habe­as corpus, не можуть бути в майбутньому заарештовані за той самий злочин інакше як за приписом того суду, до якого вони зобов'язані підпискою з'являтися, або іншого суду, який здійс­нює юрисдикцію по даній справі. За невидачу наказу habeas corpus судді підлягали штрафу в сумі 500 фунтів. Положення цього акту не поширювалися на заарештованих за борги чи по якій-небудь іншій цивільній справі".

Біль про права від ІЗ лютого 1689 р. був внесений у парла­мент духовними і світськими лордами та общинниками з ме­тою запобігання протизаконним діям проти віри та вольностей народу. В Білі вимагалося: а) припинити дії короля (їако-ва II), його радників, чиновників та суддів, що посягають на відміну законів, збори податків без санкції парламенту, припи­нити незаконні затримання та переслідування, визнати свободу виборів парламенту, свободу слова, заборону надмірних за­став, вільного формування суду присяжних та ін.; б) через від­мову від престолу короля Іакова II інші особи, що коронують-

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. 3. М. Черниловского. - М„ 1984. - С. 162-164.

-53-

ся, повинні додержуватися законів і вольностей королівства Англії; в) всі вимоги повинно бути узгоджено з парламентом, узаконено, оголошено чи оприлюднено іншим способом та до­тримано в майбутньому.

1701 року було видано Акт про устрій (Акт про майбутні об­меження і про краще забезпечення прав і свобод підданих). У ньому були такі вказівки королю: вступити на престол, при­єднатися до англійської церкви, не виїжджати без згоди парла­менту за межі Англії, Шотландії та Ірландії. Закріплювався контроль за Таємною Радою, суддями, обов'язок королів до­держуватися законів і вимагати цього від міністрів та чинов­ників.

Ідеї американських мислителів було закріплено в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки та Білі про права.

Декларацію незалежності США було затверджено 4 липня 1776 р. Основні її положення відображали ідеї природного права, а саме: а) рівність всіх щодо природних прав, таких як право на життя, свободу, недоторканність, власність, щастя і безпеку; б) право на усунення від влади уряду, що не задо­вольняє інтересів народу; в) ідею суверенітету народу; г) принцип розподілу влад; д) право народу на вибір такої форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах на-РОДУ-

Права і свободи громадян США закріплено в Конституції США, прийнятій 17 вересня 1787 р. Конвентом, який складав­ся з 55 делегатів з 12 штатів. Спочатку в текст Конституції Біль про права включено не було. Делегати Конвенту вважа­ли, що Конституція сама по собі є Білем про права. Водночас деякі положення Конституції стосувалися прав і свобод. На­приклад, розділ 9 статті І закріплював, що дія привілею наказу habeas corpus не повинна призупинятися, окрім випадків, якщо це потрібно для суспільної безпеки в разі повстання чи вторгнення. Заборонялося приймати білі про опалу. Велике значення для захисту громадян від свавілля влади мав припис статті III про те, що всі кримінальні справи має розглядати суд присяжних. Важливе значення для майбутнього закріплення фундаментальних прав і свобод мало положення розділу 2

-54-

статті іу _в якому закріплювалося, що громадянам кожного штату надаються всі привілеї та пільги громадян інших штатів. Пізніше під привілеями і пільгами розуміли належність при­родних прав.

Отже, з самого початку Конституція США проголосила пев­ні демократичні принципи щодо прав і свобод громадянина. Під тиском прогресивних сил 15 грудня 1791 р. було прийнято федеральний Біль про права, який містив десять поправок до Конституції США. В ньому закріплювалися такі положення.

!. Конгрес не прийматиме законів, які б: а) встановлювали обов'язковість будь-якої релігії чи забороняли її вільне сповіду­вання; б) обмежували свободу слова чи друку; в) обмежували право народу мирно збиратися; г) не дозволяли звертатися до уряду з петиціями про виправлення зловживань влади.

2. Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре ос­ нащена міліція, то за народом залишалося право зберігати і носити зброю.

3. У мирний час жоден солдат не селитиметься у будь-який дім без згоди його власника. Під час війни це може відбуватися лише у порядку, встановленому законом.

4. Право народу на охорону особистості, житла, паперів і майна від необгрунтованих обшуків чи арештів не порушува­ тиметься. Ордери на обшук чи арешт видаватимуться лише з правдоподібних причин, що підтверджені присягою чи урочис­ тою клятвою. Такі ордери повинні містити детальний опис міс­ ця, де повинен бути проведений обшук, і особи чи речі, які під­ лягають арешту.

5. Нікого не може бути притягнуто до відповідальності за тяжкий чи інший кримінальний злочин інакше, як за ініціати­ вою чи обвинуваченням, що виходить від великого журі. Ви­ нятками є розгляди справ, що їх порушено у збройних силах чи міліції щодо осіб, які перебували на дійсній службі під час війни чи під час іншої суспільної небезпеки. Ніхто не нестиме двічі відповідальність життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин. Нікого не повинно бути примушено давати свідчення проти самого себе, не буде позбавлений жит­ тя, свободи чи майна без законного судового розгляду. Жодна

-55-

дриватна власність не відбиратиметься для суспільного корис­тування без справедливого відшкодування.

6. За будь-якого кримінального переслідування обвинуваче­ ний має право на швидкий та публічний суд безсторонніх при­ сяжних зі штату й округу, де вчинено злочин. Обвинувачений матиме право вимагати, щоб йому дали очну ставку зі свідка­ ми, які свідчать проти нього, він може вимагати свідків зі сво­ го боку і користуватися послугами адвоката для свого захисту.

7. У позовах загального права, де ціна позову перевищує 20 доларів, зберігатиметься право вимагати розгляду справи судом присяжних і жоден факт, що його розглядали.присяжні, не .буде повторно переглядати який-небудь суд Сполучених Штатів інакше, як за положенням загального права.

8. Не вимагатимуться надмірні застави і не стягуватимуть .надмірні штрафи, не покладатимуть жорстокі та принизливі покарання.

9. Визначення у Конституції всіх цих прав не тлумачити­ меться як заперечення чи зменшення інших прав, що збері­ гаються за народом.

10. Ті повноваження, що не передано Сполученим Штатам Конституцією і користування якими не заборонено нею окре­ мим штатам, залишаються відповідно за штатами чи народом.

Отже, Біль про права 1791 р. істотно доповнив Конституцію США демократичними правами та свободами.

Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька Декларація прав людини і грома­дянина 1789 p., прийнята на початку Великої французької ре­волюції (1789-1794 pp.).

Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті ре­волюції, проголосили ліквідацію феодалізму та станово-фео­дальних порядків. Було проголошено і проведено низку прогре­сивних політичних, соціально-економічних та правових пере­творень. 26 серпня 1789 р. Установчі Збори прийняли Декла­рацію прав людини і громадянина, в якій проголошувалося: а) люди народжуються вільними і рівними в правах; б) вони залишаються такими на все життя; в) за ними закріплюються невід'ємні природні права на свободу, індивідуальну безпеку, недоторканність, власність, вчинення опору гнобителям та

-56-

інші; г) всі люди рівні перед законом; д) закріплення принци­пу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

Одним із документів, що закріплювали природні (громадян­ські та політичні) права людини, була Конституція Франції, прийнята 3 вересня 1791 р. У преамбулі Конституції йшлося про таке: а) ліквідацію станових привілеїв; б) спадкування чи продаж державних посад заборонялися; в) рівність для всіх прав; г) невизнання законом будь-яких обов'язків, що супе­речать природним правам людини і Конституції. Конституція забезпечувала такі природні та громадянські права: а) доступ до всіх посад за бажанням і здатністю виконувати покладені обов'язки; б) рівномірний розподіл податків між громадянами залежно від їх прибутків; в) рівність перед законом і судом при покладанні покарань за вчинені злочини. Людині було гаран­товано такі свободи: а) пересування; б) слова, друку, думки, релігії; в) від цензури чи будь-якої іншої перевірки документів :перед друком; г) зборів і мітингів без зброї і при додержанні поліцейських законів; д) звернення до будь-яких органів.

Законодавчій владі було заборонено видавати будь-які зако­ни, що суперечать природним правам та Конституції. Гаранту­валася недоторканність власності та справедливе відшкодуван­ня збитків, загальна для всіх народна освіта, безкоштовна в частині, необхідній для всіх людей.

У XX та на початку XXI ст. найважливішими документами щодо здійснення прав і свобод людини та громадянина є: 1) Загальна декларація прав людини 1948 p.; 2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права; 3) Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права та ін.

Загальна декларація прав людини є одним з перших в історії міжнародних відносин нормативних документів, в якому про­голошено широке коло основних прав і свобод людини. її було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10 грудня 1948 р. Саме цю дату вважають Днем прав людини. Деклара­ція складається з преамбули і тридцяти статей. Вона закріплює завдання, до виконання яких повинні прагнути всі народи й усі держави. Серед цих завдань рівність, братерство та повнота таких можливостей, як право на життя, свободу та особисту недоторканність, свободу від рабства, тортур, жорстокого і не-

-57-

людського поводження та покарання. Декларація гарантує ви­знання правосуб'ектності кожної людини, захист від будь-якої дискримінації, ефективне поновлення у правах, свободу від безпідставних арештів, затримань чи вигнання, справедливий і безсторонній суд. Кожна людина відповідно до Декларації вва­жається невинною у вчиненні злочину доти, доки її винність не буде встановлено в законному порядку судом. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в особисте й сімейне жит­тя. Людині гарантується недоторканність житла, кореспонден­ції, честі та репутації, свобода пересування, переконань, думки і совісті, шлюбу і створення сім'ї. Людина має право на грома­дянство, притулок, на участь в управлінні своєю країною, мир­ні збори і асоціації. Людині забезпечується право на працю, відпочинок, достойний її гідності життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне об­слуговування. Декларація закріплює право на освіту, участь у культурному житті, захист моральних і матеріальних інтересів людини, такий соціальний і міжнародний порядок, за якого її права і свободи можуть бути повністю здійснені. Людина має обов'язки перед суспільством. Здійснення людиною прав і сво­бод не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'­єднаних Націй. Ніщо у Декларації не може бути витлумачено, як надання будь-якій державі, групі осіб чи окремій особі пра­ва займатися діяльністю, вчиняти дії, спрямовані на знищення закріплених Декларацією прав і свобод¹. Ця Декларація, Між­народний пакт про громадянські і політичниі права і Міжна­родний пакт про економічні, соціальні і культурні права скла­дають Міжнародний біль про права людини.

Існують інші міжнародні норми, імплементовані в націо­нальне українське законодавство, що закріплює основні права і свободи людини та громадянина, зокрема:

1) конвенції, що стосуються певних категорій людей, яким потрібен захист: Конвенція про статус біженців — під патрона­том Комітету прав людини ООН (прийнято 1951 p.); Конвен­ція ООН про захист прав дитини (прийнято 1989 р.); Конвен-

Права людини: Міжнародні договори України, декларації, докумен­ти / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К., 1992. - С 18-24.

ція МОП № 169 про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах (прийнято 1989 р.) та ін.;

2. конвенції, що викладають певні права докладніше: Кон­ венція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і пока­ рання (прийнято 1984 p.); Конвенція ООН про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього (прийнято 1948 р.) та ін.;

3. конвенції, прийняті з метою усунення певної форми дис­ кримінації: Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дис­ кримінації (прийнято 1965 p., набула чинності 1969 p.); Кон­ венція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (прийнято 1979 p., набула чинності 1981 p.); Конвенція МОП № ПІ про дискримінацію в галузі праці і занять (набула чинності 1960 р.) та ін.

Особливе значення щодо забезпечення реалізації конститу­ційних прав людини та громадянина мають міжнародні багато­сторонні та двосторонні угоди. Серед них: а) багатосторонні угоди, що стосуються найбільш небезпечних посягань на цін­ності, що охороняються міжнародним правом; б) двосторонні та багатосторонні угоди з надання правової допомоги'.

Певно, що наявність цих конвенцій не вирішує проблеми юридичного забезпечення прав людини в Україні. Для цього потрібна імплементація (втілення та впровадження) міжна­родно-правових норм в українське законодавство. Україна ак­тивно діє на міжнародному рівні в ООН і ОБСЄ та повинна подбати про створення ефективного механізму застосування міжнародних норм з прав людини у своєму внутрішньому зако­нодавстві, провести гармонізацію внутрішнього законодавства з міжнародними стандартами прав людини, налагодити вза-ємо-зв'язки з новими міжнародними структурами в цій галузі². П. М. Рабінович, розглядаючи проблему юридичного забезпе-

¹ Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба із злочинніс­ тю та взаємна правова допомога: Збірник документів (українською і ро­ сійською мовами). - К., 1996. - Кн. 1. - 1184 с

² Денисов В., Євінтов В. Міжнародна система захисту прав людини - новий етап розвитку // Права людини в Україні. - К., 1996. - С. 21.

-58-

-59-

чення прав людини в Україні, формулює державно-юридичний механізм і стадії імплементації. Він вважає, що насамперед слід визначитися, що саме слід узаконювати для забезпечення

прав людини та як це узаконення слід робити¹.

Отже, права та свободи людини і громадянина від міфоло­гічних уявлень та ідей філософів і юристів в умовах античного світу, Середньовіччя та Нового часу дістали нормативне зак­ріплення у правових джерелах. Велике значення для забезпе­чення прав і свобод мало їх закріплення у Конституціях дер­жав. У середині XX ет. закріплення прав і свобод вийшло за межі національного права, було встановлено всесвітні норма­тивні принципи і стандарти основних прав. Характерною є й тенденція розвитку та закріплення прав і свобод як всесвітніх стандартів та механізмів їх захисту і на початку XXI ст.