Розділ V

Закріплення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Конституції України¹

§ 1. Поняття, критерії диференціації, види та принципи нрав і свобод

людини та громадянина

Конституція України приділяє особливу увагу питанню закріплення прав і свобод людини та громадянина. Це законо­мірно, адже права і свободи людини й громадянина в наш час стали загальновизнаною найвищою суспільною цінністю. Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини і гро­мадянина стало основним критерієм міри демократичності тієї чи іншої держави².

При цьому Конституція України розрізняє права та свободи людини і громадянина. А тому доречно зазначити, що свобода людини, власне, є первинним поняттям у системі прав людини й громадянина. Через це розрізняють природні права людини, тобто ті, що пов'язані з самим її існуванням та розвитком, і набуті права, що характеризують в основному соціально-полі-тичний статус людини й громадянина (право на підприємницт-

У розділі використано матеріали В. Г. Князева, пошукача кафедри конституційного права НАВСУ.

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Ук­раїни 28 червня 1886 р. - К., 1997. - Ст. 3.

6* - 163 -

во, виборче право тощо)¹. Отже, можна стверджувати, що, відповідно до Конституції України, свободу людини як юридич­ну категорію характеризують такі основні риси:

• люди вільні від свого народження, ніхто не має права по­ рушувати їхні природні права, до того ж саме держава у де­ мократичному суспільстві є головним гарантом свободи лю­ дини ;

• людина вільна робити все, за винятком того, що прямо за­ боронено чинним законодавством²;

• люди мають рівні можливості, що закріплені правом.. Ра­ зом з тим свобода людини як об'єктивна реальність далеко ви­ ходить за межі, врегульовані правом, і має свої витоки в сис­ темі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві.. У широкому розумінні свобода характеризує за­ гальний стан людини, її соціальний статус. У вужчому, право­ вому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти.ті чи інші конкретні дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, .мають назву суб'єктивних прав людини.

Конституція України розрізняє також поняття «права люди­ни» і «права громадянина»³. У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розу­мінні виступає переважно як фізична особа. До цього виду прав належать: право на життя (ст. .27); право на повагу до гідності людини (ст. 28); право на свободу та особисту недо­торканність (ст. 29); право на недоторканність житла (от. ЗО); право на невтручання в особисте та сімейне життя . (ст. 32) тощо.

Щодо орав громадянина, то вони пов'язані зі сферою відно­син людини з суспільством, державою, їх інституціями'¹. Осно­ву цього виду прав становить н&чежність людини до держави,

Основи конституційного права України: Підручник. - 2-е вид., до-пов. / За ред. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 65.

Монтескье Ш. О духе законов // Изб. соч. - М., 1995. - С. 289. Сравнительное конституционное право. - М., 1996. - С. 242. ⁴ Гроций Г. О праве войны и мира. - М: Госюриздат, 1956. - С. 5.

- 164-

громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції України, є право громадян, нашої держави на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні держав­ними справами (ст. 38), право на участь у проведенні мітин­гів, походів, демонстрацій (ст, 39), право на соціальний за­хист (ст. 46) тощо.

• ••'• Права людини порівняно з правами громадянина мають до­ мінантне значення. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права'грома­ дянина — лише на тих осіб, які є громадянами «евної країни,

• Разом з тим, розмірковуючи про права людини і громадяни­ на¹, слід враховувати, що їх поділ на права людини і права гро­ мадянина не має абсолютного значення, оскільки на підставі досягнення згоди між державами деякі громадянські права мо­ жуть' поширюватися на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів.

¹ Отже, відповідно до Конституції України основне право гро­мадян — це їх можливість здійснювати певні дії для задоволен­ня своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, що встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.

Закріплення прав, свобод і обов'язків громадян на консти­туційному рівні є найголовнішим у нормативному' регулюванні правового статусу особи будь-якої держави. Адже у випадку, коли правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному законі, вони можуть перетворитися на декларації і не мати практичного викорис­тання. Водночас сучасна юридична теорія і практика визнає людину найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи повинні визначати зміст і спрямованість діяльності законодав­чих, виконавчих, судових та інших державних органів.

Конституція України закріпила права й свободи людини і громадянина системно. Тобто на рівні 'їх теоретичного моделю­вання і сприйняття вони поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права й свободи. Щоправда, в літературі та в законодавчій практиці є й інші класифікації, наприклад, говорять про соціально-політичні, соціально-еконо-

-165-

мічні та інші права. Це дає змогу охопити зазначену систему як єдине ціле, єдиний правовий організм, усі складові якого мають бути узгодженими та взаємодіяти між собою. Основне завдання цієї взаємодії полягає в тому, щоб забезпечити ком­плексність конституційної регламентації статусу людини та громадянина, тобто пов'язати, по-перше, права і свободи лю­дини та громадянина, по-друге, права і свободи людини та права і свободи громадянина, по-третє, права і свободи люди­ни і громадянина та їхні обов'язки, і, по-четверте, права, сво­боди і обов'язки людини та громадянина з гарантіями іх реалі­зації. До того ж необхідно норми конституційного матеріально­го права повною мірою пов'язати з нормами процесуальними, тобто тими, що врегульовують процес практичного здійснення конкретних прав і свобод людини й громадянина. Прикладом конституційної норми процесуального характеру можна вва­жати, наприклад, положення ст. 62 Конституції України, де йдеться про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою неви­нуватість у вчиненні ачочину, оскільки одним з демократичних принципів процесуального права є керівне положення про те, що тягар доказування лежить на тому, хто звинувачує у вчи­ненні злочину.

Спід наголосити також на тому, що система конституційних прав і свобод людини й громадянина становить основу всіх інших прав і свобод, що закріплюються нормами галузевого за­конодавства.