§ 4. Принцип реальності крав, свобод,

обов'язків і законних інтересів

людини та громадянина

Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина передбачено статтями 21— 23, 56—64 Конституції України. Він разом з принципами вер­ховенства права і розподілу влад складає основу правової дер­жави. Сутність його полягає в тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини та громадянина повинні бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забез­печені та гарантовані всіма соціальними суб'єктами і насампе­ред державою. Для нього остання повинна створювати зовніш­ні й внутрішні механізми. •Зовнішній механізм забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів люди­ни та громадянина характеризується постійним розширенням і оновленням міжнародних відносин у сфері гарантування прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини. Світова спіль­нота визнала права людини загальнолюдською цінністю.

З цього погляду можна стверджувати, що правова держа­ва — це така організація влади, що обмежена правами і свобо­дами людини та громадянина. Ці права і свободи є системоут­ворюючою категорією щодо правової держави, адже остання виникає та існує, в особі всіх державних організацій, для їх за-

- 126-

безпечення. Права і свободи людини та громадянина визнача­ють взаємовідносини не лише індивіда і держави, а й держави та інших соціальних суб'єктів. Йдеться про те, що держава по­винна підтримувати і забезпечувати тільки такі колективні со­ціальні інтереси, які не суперечать правам і свободам конкрет­ного індивіда. Водночас правова держава покликана забезпечу­вати у суспільстві розумний компроміс, попереджувати со­ціальні катаклізми і потрясіння. А тому в більшості країн світу кількість і якість прав людини неухильно зростає. При цьому вони спочатку закріплюються у міжнародних договорах і уго­дах, а потім і у національному законодавстві конкретної дер­жави. Однак рівень політичного, економічного і культурного розвитку в різних державах різний. Деякі держави через об'єк­тивні та суб'єктивні причини не можуть забезпечити не тільки міжнародну кількість і якість прав людини, а й свої власні пра­ва, що продекларовані у національному законодавстві. Так створюється певний розрив між тим, що проголошено, і прак­тикою його реалізації. У різних країнах мірило і сама сутність цього розриву різні, не є однаковими його причини і витоки, методи і способи його подолання.

Саме це й обумовлює необхідність створення спочатку тео­ретично, а потім і практично універсального механізму гаран­тування реальності прав людини і громадянина. Він повинен охоплювати всі сторони життя суспільства і забезпечувати існування і дієвість прав, свобод, обов'язків і законних інтере­сів людини та громадянина. Цей механізм не є незмінним, він перебуває в постійній динаміці, удосконалюється, пристосо­вуючись до умов життя суспільства, що змінюються.

Отже, після декларування прав, свобод, обов'язків і закон­них інтересів у міжнародних нормативно-правових актах, най­важливішими з яких є Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні пра­ва, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Фа­культативний протокол до Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права, Європейська конвенція з прав людини, Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього тощо, вони повинні відображатися в національному за­конодавстві держави, насамперед в її конституції і законах.

-127-

При цьому в національному законодавстві держави права і свободи людини та громадянина мають викладатися таким чи­ном, щоб вони пов'язували всю систему органів держави. На­приклад, у ч. З ст. І Основного Закону ФРН записано: «Ниж-ченаведені основні права зобов'язують законодавця, виконав­ця і правосуддя як безпосередньо діюче право». Далі мають створюватися різноманітні органи, що захищають і гарантують права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини та грома­дянина. Ними у світовій практиці визнаються: Конституційні суди (ФРН, Іспанія, Італія); Конституційні ради (Франція); Верховний Суд (США); Державна рада (Італія); адміністра­тивні суди, суди загальної юрисдикції, омбудсмани (Швеція, Франція, Польща) тощо.

Важливе місце у цій справі посідають спеціальні процедури: конституційні, судові, адміністративні, профілактики і попере­дження, припинення і розслідування порушень прав і свобод людини та громадянина, контролю за 'їх дотриманням, можли­вості їх тимчасового обмеження. Не слід забувати про спе­ціальні органи та особливий механізм здійснення охоронної і правоохоронної діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Безперечно, проблема реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів має не тільки правовий аспект. Вона тісно пов'язана з політичним і економічним положенням суспіль­ства, станом його духовності та консолідованості. Отже, для того, щоб створити в Україні правову державу, в якій би були реальними права, свободи і обов'язки людини та громадянина, потрібно:

• створити єдину Концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина і таким чином забезпечити послідовність, системність і комплексність вирішення цього завдання;

• у згаданій Концепції або в іншому законодавчому акті пе­ редбачити шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно виявляється в неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина. Права останніх — це категорія, що є чужою для правосвідомості біль-

-128-

шості тих, хто, за чинним законодавством, покликаний забез­печувати її недоторканність. Найбільш очевидним підтвер­дженням цьому є 'їх відношення до Конституції України;

— слід активно пропагувати, а, можливо, навіть і вчити са­мих громадян захищати свої права, використовуючи правосуд­дя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організа­цій. Такими засобами захисту можуть бути звернення до засо­бів масової інформації, використання найрізноманітніших гро­мадських об'єднань (партій, професійних спілок), звернення до трудових колективів. Особливого значення набувають пра-возахисні рухи, тобто колективні дії у формі різних об'єднань 'для захисту прав і свобод, що переслідують або ж загальні, або 'ж конкретні цілі (дітей-сиріт, учасників війн, жертв політич­них репресій тощо). Це, мабуть, одна з найскладніших і вод­ночас найважливіших проблем нашого суспільства;

— реальність прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина безпосередньо залежить від сили (ав­торитету) держави, Останню не можна вважати непотрібним явищем, ворогом громадянського суспільства. А тому вкрай важливо визначитись, яку державу ми будуємо, але незапере­чне одне: вона має бути міцною і демократичною. Тільки вона і саме вона може виступати від імені всього народу» Політика приниження ролі держави не має нічого спільного з роздер­жавленням власності, конкуренцією, приватизацією, створен­ням вільних ринкових відносин. Всі ці явища спрямовані на побудову громадянського суспільства, що діалектично передба­чає існування правової держави, а держава знаходить свою міць у праві. Держава повинна зміцнюватися шляхом послі­довного укріплення і вдосконалення усіх влад — законодавчої., виконавчої, судової. Розкоординованість влад, непогодженість 'їхніх дій, а тим більше протистояння — свідчать про слабкість держави, неможливість вирішення нею своїх завдань і функ­цій. Міцна держава не має нічого спільного із тоталітарною

державою;

— поряд з визнанням норм Конституції України нормами прямої дії, слід встановити принцип прямої дії норм міжнарод­ного права у сфері охорони і забезпечення прав людини і при-

, ,-, . ₁₂₉ .

вести у відповідність з ним національне законодавство, насам­перед у тому розумінні, щоб визнати на конституційному рівні весь комплекс прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина з урахуванням досвіду міжнародного права і національно-культурних потреб держави;

— необхідно також детальніше регламентувати право осіб на правову допомогу з урахуванням того, що у випадках, перед­бачених законом, ця допомога надається безоплатно і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Насамкінець зазначимо, що у вітчизняній і зарубіжній юри­дичній літературі виділяються й інші принципи правової дер­жави. Так, до них відносять пов'язаність законом усіх держав­них органів, взаємну відповідальність держави і особи, висо­кий рівень забезпечення правопорядку, дозволено все, що пря­мо не заборонено законом, та ін. Але всі вони виступають як додаткові або похідні від вище розглянутих і, безперечно, голо­вних принципів правової держави. До того ж ми вважаємо, що ці та інші якості правової держави, що їх пропонують в юри­дичній літературі різні автори, не слід було б відносити до ка­тегорій принципів через їх другорядність і недостатню для принципів абстрактність. їх можна називати ознаками, харак­теристиками, якостями правової держави. Неправильно також ототожнювати завдання, принципи і механізми їх реалізації у правовій державі. Так, В. С. Нерсесянц до принципів правової держави відносить: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивіда, організацію і функціонування суверен­ної судової влади на основі принципу розподілу влад, правову форму взаємовідносин держави і суспільства'. З цим не можна не погодитися.

Н ерсесянц В. С. История идей правовой государственности - М 1993. - С. 15.

-130-

Люди не можуть дати силу праву і дали силі право.

(Б, Паскаль)

РОЗДШ IV

статус людини і громадянина в національному праві України