§ 3. Юридичні елементи механізму забезпечення реалізації прав і свобод

Одним з елементів механізму забезпечення реалізації кон­ституційних та інших прав, свобод та обов'язків є його юри­дичний склад. Юридичними елементами механізму реалізації

-237-

прав і обов'язків людини та громадянина є: а) правові норми та нормативно-правові акти; б) юридичні факти; в) правові відносини; г) права, свободи та обов'язки; д) індивідуально-правові документи; є) форми та методи організації здійснення прав і обов'язків.

Правові норми — це загальнообов'язкові, загальні, формаль­но визначені, встановлені чи санкціоновані та забезпечені дер­жавою правила поведінки людини в суспільстві, що регулюють суспільні відносини між соціальними суб'єктами. Існують різні класифікації правових норм. Залежно від характеру диспозиції правової норми розрізняють правові норми, що уповноважу­ють, забороняють або зобов'язують. Права і свободи людини та громадянина закріплюються правовими нормами, що упов­новажують. Це означає, що держава уповноважує людину дія­ти за власною волею таким чином, щоб це не порушувало пра­ва і свободи інших людей. Правові норми, що уповноважують, закріплюють природні та позитивістські права і свободи. В ос­нові цього виду норм лежить дозвіл чи уповноваження. На­приклад, конституційна норма дозволяє кожній людині захи­щати свої права і свободи від порушень і протиправних пося­гань будь-якими не забороненими законом засобами. Уповно­важення використовується законодавцем для більшості суб'єктивних прав і свобод, що надають людині можливості вільного вибору варіанту поведінки на власний роосуд. На­приклад, кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Правові норми містяться у статтях нормативно-правових ак­тів. Це письмові документи компетентного органу держави (чи спільно кількох органів), в яких закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою. Виходячи з визначення нормативно-правового акту, слід зазначити про їх видове різноманіття. Найпоширенішим є поділ нормативно-правових актів за юридичною силою, в результаті чого отри­муємо дві групи — закони і підзаконні нормативні акти.

Права, свободи, обов'язки та їх гарантії регулюються кон­ституційними та іншими нормами законів. Це випливає з ви­мог Конституції України (ст. 92), де закріплюється, що права, свободи людини і громадянина, їх гарантії та основні обов'язки

-238-

громадянина визначаються виключно законами України. Під­законні нормативно-правові акти можуть лише встановлювати механізми реалізації окремих прав, свобод та обов'язків та їх гарантій.

Для юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина важливе значення мають юридичні факти. Це конкретні життєві обставини, які передбачені нормами права, що обумовлюють виникнення, зміну та припинення правових відносин. Вони формулюються у гіпотезі правової норми і залежно від вольового критерію по­діляються на дії та події. Для забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків однаковою мірою мають значення і дії, і по­дії. Події — це конкретні життєві обставини, що не залежать від волі суб'єкта (носія суб'єктивного права). Наприклад, така подія, як аварія на Чорнобильській АЕС, послужила юридич­ним фактом для відшкодування потерпілим матеріальних збит­ків. Більшістю юридичних фактів, що обумовлюють виникнен­ня правовідносин із забезпечення реалізації прав і свобод лю­дини та громадянина, є дії суб'єктів. Це такі життєві обстави­ни, що залежать від волі суб'єктів права. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії — це життєві обставини в межах чинного права. Наприклад, кожен, хто ба­жає одержати вищу освіту, подає про це заяву до вищого нав­чального закладу. Щоб забезпечити реалізацію цього права, керівник вищого навчального закладу видає наказ про допуск такого заявника до складання вступних конкурсних іспитів. Правомірні дії в цьому прикладі реалізуються у вигляді право­мірного вчинку та правомірного юридичного акту.

Неправомірні дії характеризуються як життєві обставини, що суперечать чинним нормам права. Вони є підставою для за­хисту та відновлення порушеного права. Порушення конститу­ційно-правових норм тягне за собою як конституційну, так й інші види юридичної відповідальності.

Елементом юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків є правові відносини. Це специфічні суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. У цьому механізмі реалізації правовідносини харак-

-239-

теризуються специфічними суб'єктами, об'єктами та змістом. Виходячи з того факту, що забезпечення прав і свобод є голо­вним обов'язком держави, слід визначити суб'єктами аналізо­ваних правовідносин людину і громадянина з одного боку та державні органи й органи місцевого самоврядування з іншого. Той факт, що місцеве самоврядування є безпосереднім суб'єк­том забезпечення реалізації прав і обов'язків, закріплюється низкою норм Конституції та законів України. Саме територі­альна громада та створені нею органи забезпечують здійснення прав, свобод та обов'язків на певній території. Серед держав­них органів суб'єктами забезпечення вищезгаданих прав є за­конодавчі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові державні органи. Іншими словами, суб'єктами забезпечення реалізації прав і обов'язків людини є: а) Верховна Рада України; б) Пре­зидент України; в) Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади; в) Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції; г) система правоохоронних органів.

Об'єктами правовідносин у процесі забезпечення реалізації прав є матеріальні та духовні блага, інші інтереси і потреби людей (дії та результати діяльності), що закріплюються в Кон­ституції та законах України.

Зміст аналізованих правовідносин складають права та обов'язки сторін, тобто людини та громадянина з одного боку та державних і недержавних структур, що забезпечують реалі­ зацію прав, з іншого. ;.

Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків закріп­люється в індивідуально-правових документах. Це акти вико­ристання, виконання та застосування права. Актами викорис­тання називають індивідуально-правові документи, що склада­ються в результаті реалізації суб'єктивних прав учасниками правовідносин. Акти виконання — це документи, що склада­ються в процесі здійснення обов'язків. Акти застосування — це індивідуально-правові документи, що складаються при застосу­ванні правових норм і є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, кого вони стосуються. Існують різні види таких ак­тів, а саме: а) вироки, ухвали та постанови; б) подання та протести; в) висновки та протоколи й інші,

-240-

Діяльність суб'єктів правовідносин у процесі здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків передбачає викорис­тання певних форм і методів організації їх здійснення. Під формами діяльності державних органів та органів місцевого

самоврядування розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного бу­дівництва видів діяльності посадових та службових осіб зако­нодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових ор­ганів і органів місцевого самоврядування за допомогою яких реалізуються 'їх завдання і функції із забезпечення прав, сво­бод та обов'язків людини і громадянина в межах компетенції кожного органу. Ці форми поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

• Правові форми — це такі види здійснення функцій, що тяг­нуть за собою правові наслідки, До них відносять; а) нор-мотворчу; б) управлінську; в) правоохоронну; г) правореаліза-ційну; д) правозастосовчу.

'Організаційні форми, на відміну від правових, не тягнуть правових наслідків. До них відносять: а) регламентуючу; б), матеріально-технічну; .в) ідеологічну; г) виховну, Ці форми поділяють на: а) загальні та конкретні;.б) внутрішньоорганіза-ційні; в) організаторські; г) організаційно-правові. Організа­ційно-правовими називають форми, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами. Сюди відносять: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) індивідуальну і колективну робота та інші.

Державні органи та органи місцевого самоврядування в про­цесі забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків викорис­товують як правові, організаційні, так і організаційно-правові форми та методи роботи.

Методами діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування називають способи, засоби і прийоми, що за­стосовуються в межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів у сфері забезпечення реалізації прав і обов'язків людини та громадянина, що обумовлені їх компетенцією. Як і форми, методи цієї діяльності поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

-241-

Правовими методами називають такі способи, прийоми та засоби за допомогою яких здійснюються нормотворча, право­охоронна і правозастосовча форми діяльності органів держави і місцевого самоврядування.

Організаційними методами є способи, засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядуван­ня. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяль­ності державних органів поділяються на загальні та конкретні. Організаційно-правові методи — це такі засоби, прийоми та способи, що одержали закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Наприклад, методи організації та перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, підбору та розстановки кадрів та ін.

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Мі­ністрів України, центральні та місцеві органи державної вико­навчої влади, судові органи, Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самовряду­вання здійснюють забезпечення конституційних та інших прав, свобод і обов'язків на всій території України, використовуючи вищезгадані форми і методи своєї діяльності. Детально їх роз­глянемо в наступному розділі.

Отже, юридичні елементи механізму в процесі забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина відіг­рають важливу роль, як юридичні чинники такого механізму.