§ 1. Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Ук­раїнського народу розвивати і зміцнювати демократичну, со­ціальну, правову державу. Розвиток держави і суспільства в цьому напрямі зумовлює актуальність питання чіткої регла­ментації в праві меж можливої діяльності суб'єктів правовідно­син. Серед питань співвідношення суб'єктів у праві є завдання держави окреслити становище і межі людини та громадянина щодо інших індивідів, колективів та спільнот, тобто визначити правовий статус людини і громадянина. Етимологічно поняття правового статусу (від лат. status) означає правове становище чи положення соціального суб'єкта в суспільстві та державі. Для нас це означає характеристику певного становища індиві­да в суспільстві та державі. Воно може бути різним, регулюва­тися різними правовими нормами та мати різні характерні оз­наки. -Залежно від індивідуальних або типових ознак, що мають індивіди як суб'єкти права, норми права закріплюють повноту його правового положення або повну уніфікацію, спеціалізацію чи обмеження. Саме ці критерії покладено в ос­нову розподілу правового статусу на певні види. Розрізняють такі види правового статусу:

загальний, або конституційний;

5* -131 -

спеціальний, або родовий; - індивідуальним.

Нас'цікавить конституційний правовий статус людини і гро­мадянина. В юридичній літературі є різні визначення правово­го статусу особи. Так, М. І. Матузов вважає, що правовий ста­тус особи — це юридично закріплене становище особи в сус­пільстві¹.. Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина². М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'яз­ків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правово­го становища³. Він включає до структури правового статусу правосуб'єктність, як елемент його, необхідної передумови. Хоч у літературі, є інші погляди щодо цього елемента в структурі правового статусу, на нашу думку, правосуб'єктність є його підставою, бо вона передбачає здатність суб'єкта бути учасни­ком правовідносин. Враховуючи можливість вияву цієї катего­рії опосередковано, через правоздатність, дієздатність і делік-тоздатність, стає зрозумілим неможливість існування правово­го статусу особи без цього елемента. Те саме можна сказати і про включення до елементів правового статусу юридичної від­повідальності, що пов'язана як з деліктоздатністю, так і з обов'язками, коли настає при їх невиконанні.

Слід враховувати необхідність включення до структури пра­вового статусу юридичних гарантій, як чинника, що забезпечує його реаньність і викликає зацікавленість кожної особи в реа­лізації прав і законних інтересів, виконанні юридичних обов'язків, їх захисту⁴. Отже, можна сказати, що поняття пра­вового статусу особи складається з сукупності прав, законних інтересів та обов'язків особи, гарантій 'їх здійснення і захисту, а також місця особи в соціальній системі суспільства.

Матузов Н. И. Правовая система и личность. - Саратов, 1987. - С. 48. ² Чхиквадзе В. М, Гуманизм, мир, личность. - М., 1972. - С. 86.

Витрук Н. В. Основы теории положения личности в социалистиче­ском обществе. - М., 1979. - С. 31.

⁴ Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. - М., 1985. - С. 9-11.

-132-

Таким чином, правовий статус особи — це юридичне закріп­лення положення людини і громадянина у сучасному суспільстві.

Щодо загального правового статусу в різних авторів немає єдиного розуміння його структури. Найбільш повною вважа­ють структуру правового статусу, що складається з таких еле­ментів:

• статусні правові норми і правові відносини;

• суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки;

• громадянство;

• правові принципи і юридичні гарантії;

• законні інтереси;

• правосуб'єктність;

• юридична відповідальність.

Розглянемо ті елементи правового статусу, що не будуть предметом нашого подальшого аналізу.

Законні інтереси особи — це дозволені нормативно-право­вими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами., соціальними цінностями., послугами.

Принципи правового статусу — це основні ідеї,, що харак­теризують положення людини і громадянина в сучасному сус­пільстві. Ці принципи розглядають у широкому та вузькому розумінні. Конституція України починає регламентацію право­вого статусу людини і громадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їх практичного здійснення. Ці принципи проголошуються у статтях 21—24 Конституції України. До них можна віднести: а) рівноправність громадян;

б) невичерпність і неможливість скасування прав і свобод;

в) вільний і всебічний розвиток особистості; г) єдність прав і обов'язків; д) неможливість позбавлення громадянства і права змінити громадянство; є) неможливість вигнання громадян за межі України і видачі іншій державі; є) найвищу соціальну цінні».ть прав людини і громадянина; ж) користування інозем­ цями та особами 'без громадянства передбаченими законом правами і свободами; з) додержання конституції і законів., ви­ конання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов'язків, передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку,

-133 -

Насамперед ст. 21 встановлює принцип свободи і рівності всіх людей у своїй гідності та правах і проголошує, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Рівність людей означає, що кожна людина дорівнює іншій в її особис-тіеному, політичному, економічному, моральному й правовому становищі в суспільстві та державі. З огляду на це, а також враховуючи велику соціальну цінність для суспільства і держа­ви кожної особистості, держава захищає її гідність, права й свободи. Цей захист забезпечується насамперед за допомогою права, системи правових норм, що діють у суспільстві й дер­жаві. Тому право повинно чітко регламентувати цей принцип, наприклад, порядок відносин між органами державного апара­ту і громадянином, громадськими організаціями тощо. Рівно­правність громадян передбачає: а) рівність перед законом; б) рівність прав жінки і чоловіка; в) рівність громадян будь-якої національності.

Конституція України (ст. 24) конкретизує гарантії рівності як громадян України, так і -інших осіб. Ці гарантії полягають у забороні існування будь-яких привілеїв та обмежень за озна­ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пе­реконань, статі, етнічного та соціального походження, майно­вого стану, місця проживання, за мовними та всіма іншими оз­наками як фізичного, так і соціального характеру. На нашу думку, доцільно було б зазначити у цій частині, що не може бути також привілеїв, пов'язаних з посадою особи, за винят­ком тих посадових привілеїв і пільг, що чітко визначені у за­коні. Отже, рівність перед законом означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полі­тичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Далі Конституція України розглядає систему встановлених правових і соціальних гарантій рівноправності жінки і чолові­ка. При цьому йдеться не тільки про рівність прав і свобод, а й про рівність можливостей у їх практичному здійсненні, на що спрямовані конституційні гарантії, що формулюються цією частиною Конституції. Отже, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: а) наданням жінкам рівних з чоловіками мож-

- 134 -

ливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у

здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; б) спеціальними заходами щодо охорони праці і здо­ров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; в) створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з мате­ринством; г) правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оп­лачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і ма­терям.

Рівність громадян будь-якої національності означає: а) на­род України складають її громадяни всіх національностей; б) незалежно від національного походження всі громадяни Ук­раїни мають рівні політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні та особисті права і свободи; в) держава під­тримує розвиток самосвідомості й самовиявлення кожної на­ціональної меншини; г) будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод за національною ознакою забороняється і ка­рається законом; д) Україна визнає пріоритет норм міжнарод­ного права перед національним правом з питань національних меншин, за умови, якщо згоду на 'їх застосування дала Верхов­на Рада України та ін.

Аналогічно рівноправності слід розглядати й положення Конституції України, згідно з яким права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини насамперед поширюється на природні (основ­ні) права й свободи. До таких прав і свобод належить право людини на повагу її гідності, на невтручання в приватне жит­тя, на свободу думки, на здорове природне довкілля тощо. Не­порушність прав людини означає, що це право людини має аб­солютне значення. Йдеться про те, що порушення прав і сво­бод людини та громадянина завжди оцінюється суспільством негативно, завжди порушує принцип законності й справедли­вості, оскільки суперечить чинному законодавству.

У статті 22 Конституції України проголошений принцип, відповідно до якого права й свободи людини і громадянина, іцо закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Вони гаран­туються й не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових за­конів або внесенні змін до чинних законів не допускається зву-

-135-

ження їх змісту та обсягу. Перша частина цієї статті Консти­туції України встановлює, що система прав і свобод людини й громадянина не вичерпується тільки тими правами й свобода­ми, які в ній закріплені, оскільки в Конституції неможливо назвати й дати відповідну характеристику всім правам і свобо­дам. У Конституції зафіксовані основні права і свободи, саме конституційного рівня.. Водночас всі інші, не перелічені в Кон­ституції, права й свободи не можуть вважатися другорядними. Між конституційними та всіма іншими правами та свободами, що зафіксовані у чинному законодавстві, з погляду їх обов'яз­ковості та гарантування, забезпечення практичного здійснення не може бути ніякої різниці. Тим більше це стосується прав і свобод, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, після чого вони стають частиною національного законодавства Ук­раїни. Отже, невичерпність і неможливість скасування прав і свобод передбачає: а), існуюче конституційне регулювання прав і свобод може бути розширене при внесенні змін і допов­нень до Конституції України; б) недопустимість прийняття конституційних законів, в яких передбачається скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина (ст. 157).

Конституція' також у ст. 23 формулює принцип, відповідно до якого вільний; розвиток кожною людиною своєї особистості не може бути необмеженим. Він можливий, якщо людина не порушує права й свободи інших людей та виконує відповідні обов'язки перед суспільством, що встановлені Конституцією та чинним законодавством. Ці принципи Конституції України ціл­ком відповідають системному викладенню прав і свобод люди­ни та громадянина, їх єдності з її обов'язками. Отже, вільний і всебічний розвиток особистості передбачає: а) кожна людина народжується вільною; б) її свобода полягає у тому, щоб роби­ти все, що не шкодить іншим людям і не заборонено законом; в) межею індивідуальної свободи людини є права і свободи інших людей; г) наявність обов'язків людини перед суспіль­ством гарантує її вільний і всебічний розвиток.

Розглянуті принципи доповнюються у ст. 24 Конституції України принципом рівності громадян у своїх правах і обов'яз­ках та загальної рівності перед законом, що повністю відпові-

-136-

дає ст. 7 Загальної декларації прав людини, в якій зазначено: «Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різ­ниці, на рівний "їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації»¹. Єдність прав і свобод означає: а) кожна люди­на одночасно має права й обов'язки; б) 'багато конституційних прав мають і якості обов'язку; в) не існує прав без обов'язків, так само як і обов'язків без прав.

Неможливість позбавлення громадянства України і права змінити громадянство громадянина України означає, що: а) за­конодавство України не передбачає підстави припинення гро­мадянства шляхом позбавлення людини права громадянства;

б) громадянин України у будь-який,час, якщо він виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за власним клопотанням.

Неможливість вигнання громадянина України за межі Ук­раїни передбачає: а) громадянин України не може бути вигна­ний за межі України; б) громадянин України не може бути ви­даний іншій державі.

Принцип визнання прав людини і громадянина найвищою соціальною цінністю означає: а) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; б) права, свободи та гарантії людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави;

в) утвердження і* забезпечення прав людини є головним •обов'язком держави; г) держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3.Конституції України).

Користування іноземцями та особами без громадянства пе­редбаченими законом правами означає: а) вони користуються тими самими правами і свободами, що і громадяни України, за умови їх законного перебування на території України; б) ви­нятки встановлюються Конституцією, законами України і між­народними договорами.

Виконання іноземцями та особами без громадянства

¹ Права людини: Міжнародні договори України, декларації, докумен­ти / У поряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К„ 1992. - С 19-20.

- 137-

обов'язків, передбачених законами України, зумовлює те, що:

а) вони несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України;

б) винятки встановлюються Конституцією, законами України і міжнародними договорами.

Надання іноземцям притулку означає: а) іноземцям і особам без громадянства в Україні може надаватися притулок; б) но-рядок надання притулку встановлюється законом.

Важливим елементом правового статусу людини і громадя­нина є правосу&'єктшсть, тобто здатність людини бути учас­ником правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. Правоздатність — це здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями самостійно реалізовувати суб'­єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. її поділяють на угодоздатність і деліктоздатність. Угодоздатність — це здат­ність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснюва­ти та укладати цивільно-правові угоди. Деліктоздатність — це здатність суб'єктів правовідносин нести юридичну відповідаль­ність за вчинене правопорушення.

Отже, правовий статус людини і громадянина характери­зується своїм власним змістом і включає в себе як основні, так і похідні елементи,