3.2.4. Галліцизми

Галліцизми в якості термінів живопису багато в чому подібні до германізмів у цій же функції, про що говорилося вище: французький живопис розвивається так інтенсивно, що дає інтернаціональній термінології дуже багато термінів як власне французького походження, так і утворених за допомогою іншомовних слів, але на ґрунті французької культури. Західноєвропейська культура багато віків співіснувала практично в єдиному цивілізаційному вимірі, що актуально й зараз, причому культурна вага французької мови досягала часом надзвичайної сили, наприклад, за умов так званої галломанії.

Так, термін живопису сангіна [44, c. 166] (французьке від латинського Sanquines – криваво-чорний) – олівці для малювання у вигляді паличок (без оправи) червоного або червоно-брунатного кольору, близького до тілесного – виник, як добре видно з назви, що зберігає французьке звучання, у Франції, хіба що додано закінчення “-а”.

Ще один термін того ж типу пастель [44, c. 130], що позначає м’які кольорові олівці та техніку живопису, виконану цими олівцями. Твірною основою є італійське слово pasta – тісто (пастелі виготовляють з тістоподібної суміші), але суфікс у слові французький. Той же двозначний семантичний комплекс бачимо у слові гуаш [44, c. 51], адже так називається як фарба для малювання, так і живопис, виконаний такими фарбами. Це слово також має італійську твірну основу (guazzo – водяна фарба).

Тобто за істотного італійського впливу французький живопис виробив у часи середньовіччя і Нового часу цілі шари живописної техніки, особливо у сфері малюнка. Так, акварель [44, c. 17] мотивується латино-італійським гібридним словом aquerello (водяний), але звукова перебудова свідчить, що остаточно цей термін оформився у Франції.

Французькі запозичення, як бачимо, можуть бути виділені за рядом стереотипних ознак, зокрема, за типово французькими суфіксами, які наявні у словах акварель та пастель суфікс “-ель” (-elle). Той же суфікс бачимо у терміні модель [44, c. 104] на позначення суб’єкта зображення. Поодинокі випадки запозичення слів з продуктивними французькими суфіксальними моделями бачимо у словах гризайль [44, c. 50] (від прикметника “сірий”) та рокайль [44, c. 159] (тип орнаменту, схожого на раковину), гротеск [44, c. 51 і арабеска [44, c. 24], що походять від слів “печера” та “арабський”.

Інший помітний у цьому сенсі суфікс – “-аж”, за допомогою якого утворена ціла низка термінів живопису і суміжних галузей мистецтва:

– “резерваж” [44, c. 152] – вид гравюри на металі спеціальним чорнилом;

– “вернісаж” [44, c. 38] – урочисте відкриття художньої виставки;

– “грифонаж” [44, c. 50] – ескізи імпровізаційного характеру, притаманні для техніки офорту (буквально – мазанина, карлючки);

– “гратаж” [44, c. 49] – спосіб виготовлення малюнка прокреслюванням гострим інструментом на залитому фарбою чи тушшю папері (від дієслова “скребти, скоблити”);

– “стафаж” [44, c. 174] – сюжетно незначні чи дрібномасштабні зображення людей і тварин у живописних і графічних творах, переважно пейзажах;

– “вітраж” [44, c. 41] – кольорова картина, змонтована з прозорих шматочків скла у вікні (від слова зі значенням “віконне скло”);

– “колаж” [44, c. 88] – техніка живопису та графіки, за якої на фоновий малюнок наклеюють різні матеріали (наприклад, фотографії) з іншою фактурою, звідси й етимологія слова – “наклеювання”;

– “пейзаж” [44, c. 131] – жанр картини, малюнка з зображенням природних ландшафтів (буквально – сільський краєвид, тому що первісно цей жанр зображував саме місцевість за містом).

Приголосний “ж”, як звук “ш” перед приголосними в германізмах, взагалі є типовим для термінів-галліцизмів. Так, принципово важливий для теорії живопису та всього мистецтва термін жанр [44, c. 63] з його похідними формами піджанр, жанрист (художник, який зображує сцени повсякденного життя) походить саме з французької мови (genre – вид).

Ще один термін мистецтвознавства, що функціонує і в живописі, сюжет [53, c. 805] (буквально – “підкладене (під основу)”) також виник у французькій культурі, хоча й з використанням латинської мотивуючої основи. Той же звук бачимо у термінологічній назві насмішкуватого малюнка пером шарж [44, c. 186] та похідних слів шаржування, шаржований.

На французьке походження термінів живопису вказує також дифтонг “уа”, який вимовляється на місці буквосполучення у французькій фонетиці “oi”, як це у терміні гратуар [47, c. 91] з тим же походженням, що й гратаж від дієслова скребти, нюанс [44, c. 116], пуансон (або “пунсон”) [44, c. 145] – інструмент у гравіруванні у вигляді цвяха для нанесення крапок. Мотивуючою основою в останньому слові, як і в назві техніки живопису за допомогою мазків-“крапок” пуантилізм [44, c. 145], виступає слово зі значенням “точка, кінчик голки”.

У практиці живопису виникло й запозичення аксесуар” [44, c. 18], яке має нині і більш широке значення. “Клуазонне” [44, c. 87] – так звана перегородчаста емаль – також виникла як техніка в практиці живопису Франції. На це додатково вказує наголос на останньому складі слова, адже французькій мові властива фіксована акцентуація.

Слова-терміни подібного типу – кліше [53, c. 616] у його значенні “друкарська форма для відтворення ілюстрацій, “плаке” [53, c. 653] – виріб з металу чи деревини, покритий тонким листом металу (той же корінь можемо виділити і в терміні плакетка [44, c. 145]), пленер [44, с. 138] (від словосполучення зі значенням “відкрите повітря”) – живопис на природі також мають наголос на останньому складі. Словосполучення, як це зі словом пленер, мотивує і термін натюрморт [44, c. 113], що буквально означає “мертва природа”, адже натюрморти зазвичай зображують речі.

Французьке походження мають ще дуже багато слів, що так чи інакше обслуговують живопис. Так, термін “силует” [44, c. 169] є прикладом переходу власного імені в апелятив: у першого героя карикатури з характерними обрисами було таке прізвище. Пізніше слово розширило свою семантику, зблизившись з уже згаданими вище поняттями абрис, контур, хоча й значення малюнка з однотонною технікою зберігається як спеціальне слово. Ім’я перших виробників такого виду продукції носить також термін гобелен [44, c. 45].

Галліцизмом є назва тріщини в шарі олійної фарби кракелюр [44, c. 93], на що вказує наголос на останньому складі та характерний для французьких запозичень звук пом’якшеного “у”. Той же звук бачимо у термінах мініатюра [44, c. 102], що використовує латинську основу, нюанс. Чітко вказує на своє французьке походження і термін “ню” [44, c. 133] (буквально – “голий”), яким називається зображення оголеного тіла, а також термін “бордюр” [53, c. 176] у значенні смужки, що обрамлює малюнок.

Виразно вказує на французьке походження також суфікс “-ьйон” у термінах. Сюди можна віднести поняття медальйон [53, c. 524] та брульйон [53, c. 133], що називають ювелірну різьблену прикрасу, а також прикрасу стін і меблів овальної форми, і перший начерк малюнка, креслення. Наголос на останньому складі та характерний для романських мов суфікс бачимо також у словах медальєр [44, c. 141], інтер’єр [44, с. 175], що називають, відповідно, художника з виготовлення штампів медалей та внутрішню обстановку кімнати як предмет живописного зображення. З терміном медальєр перегукується за структурою поняття емальєр [48, c. 341] як назва художника, що працює в техніці емалі.

Далеко не завжди французьке походження таке очевидне для побіжного встановлення джерела запозичення, як це із названими вище словами чи з такими термінами, як “валер” [44, c. 38] – послідовна градація відтінків тону, “модельєр” [53, c. 552] – художник по костюмах, “крокі” [44, c. 94] – попередній начерк малюнка, “етюд” [44, c. 62] – твір допоміжного характеру як підготовка до створення художнього полотна, “панно” [44, c. 127].

Наприклад, тільки за умов звернення до словника можна атрибутувати як галліцизми терміни картон [44, c. 81] (у значенні допоміжного великоформатного малюнка в розмірі майбутнього твору, яке походить від назви матеріалу), фон [53, c. 886] та плафон [48, с. 103] (в обох словах використана основа fond – дно, основа), салон [44, c. 165] у значенні регулярних художніх експозицій. Більш очевидною є генеза серії термінів гравірування офорт [44, c. 124] – буквально “заглиблена вода”, естамп [44, c. 62] – слово, що є аналогом до германізма штамп –пов’язане з дієсловом “натискати”, “лавіс” [44, c. 97] – буквально “розтушовка”.

Французьке походження терміна іноді “замасковане” додаванням українського суфікса, як це в термінах віньєтка [44, c. 41], назва якої походить від французького слова зі значенням “виноград”, а в книжній графіці називає малюнок у тексті, чи рулетка [44, c. 162] (буквально – “коліщатко”) – інструмент для гравірування на металі. В обох випадках до французького зменшувального суфікса “-ett(e)“ додано український зменшувальний же суфікс “-к(а)”, що також підкреслює невеликий розмір.

Такі трансформовані запозичення більш чи менш суттєво модифікують первісне звучання термінів, як це і у випадках з уже відзначеними перетвореннями у словах мольберт та лесування. Подібна ж трансформація відбулася з терміном палітра, що у французькій мові звучить “palette” (від цього слова походить термін креслення “палетка” [53, c. 616]. Слово сприймалося, як добре видно, на слух, тому й потрапило в українську мову вже у вигляді, котрий отримало у мовах-посередниках.

Інколи така трансформація торкається зміщення наголосу, коли, наприклад, слово ракурс [44, c. 145] вживається з наголосом на останньому слові тільки у спеціальному мовленні, тоді як повсякденний вжиток знає це слово з наголосом на першому складі. Слово рапорт [44, c. 158] у цьому сенсі є чудовим приклад лексичного дублету.

З наголосом на першому складі воно означає форму доповіді, а на останньому є терміном живопису, позначаючи повторюваний елемент орнаменту. Українська мова, крім ряду винятків, графічно передає запозичення без подвоєння приголосних, але при цьому констатується необхідність писати два приголосних у випадках, коли є небезпека плутанини. На нашу думку, дублети з двома закінченнями, які походять з однієї мови, як рапорт, слід писати у першому випадку з одним “п”, у другому – з двома, тому що наголос в українському друкованому тексті ставиться надто рідко.

Не передає українська мова і пом’якшений звук у французькому суфіксі “-eur”, що, на нашу думку, не зовсім добре, як це видно з терміна валер, який правильніше б було передавати “вальор”. На перенесення закінчення у слові рапорт, як можна припустити, впливають інші романські мови, де фіксації акценту немає. Так, галліцизм профіль [44, c. 145] має наголос на першому складі як ще один приклад трансформації.

Ряд термінів-галліцизмів асимільовано українською мовою настільки, що допускається додавання власне українських морфем, про що вже говорилося. Інші приклади цього явища – поняття фронтальність [44, c. 192] та “батальний” [44, c. 34], що містять суфікс “-н-”. Слов’янські мови схильні також додавати до запозичень закінчення, як це у словах арабеска (arabesque) та камея [44, c. 77] (camếe).

Трансформування галліцизмів під час запозичення пов’язане багато в чому з тим, що французька мова взагалі дуже відрізняється від інших за звучанням, тому деякі нюанси лексичних одиниць, що запозичуються, під час перекладу чи відтворення “стираються”, як це в слові шедевр [31, с. 199] (правильніше – “шедьовр”). Близько до первісного звучання запозичуються, як правило, слова з доволі простими фонетичними ознаками, наприклад, сеанс [53, c. 747], бістр [44, c. 36], курант [44, c. 95], емаль [44, c. 60], альбом [44, c. 11].

Французьке мистецтво, крім того, що зробило вирішальний вплив на інтернаціональну термінологію живопису в плані техніки та інструментарію малярства, відіграє одну з провідних ролей і в плані породження певних художніх напрямів, шкіл, течій. Зокрема, ряд загальносвітових явищ живопису – імпресіонізм, кубізм, сюрреалізм – зародилися у Франції, точніше у такому центрі культури, як Париж. До них мистецтвознавці відносять також французький романтизм, рококо, ампір.

В останньому випадку на те, що перед нами галліцизм, вказує французький префікс “сюр-“ (над-), котрий несе на собі дефініцію переваги сюрреалізму над реалізмом. Існує і кілька шкіл живопису, що мають виключно французьку прописку. Так, напрям фовізму [44, c. 186] (від слова “дикий”, що мотивує назву-переклад для митців цього напряму “дикі”) є суто французьким явищем.

Те ж само і з напрямом “Набі” [48, c. 97], хоча ця назва й походить з давньоєврейської (буквально – “пророки”). Географічний чинник діє в назві “барбізонська школа” [47, c. 67], що підкреслює назву селища, у якому зазвичай працювали живописці цього напряму. В останні десятиліття з’явився термін артнуво [47, c. 19] зі значенням “нове мистецтво”: у цьому випадку семантика підкреслює смисл стильової новизни.

Отже, французькі запозичення у термінології живопису української мови найчисельніші за складом. Франція – один з центрів образотворчого мистецтва світу, ця країна має інтенсивні творчі зв’язки з іншими західноєвропейськими країнами. Це й позначилося на тому факті, що термінів-галліцизмів так багато і вони мають інтернаціональний характер.