4.1. Префіксація як засіб творення термінів живопису

Префіксація у межах термінології живопису діє перш за все у сфері запозиченої інтернаціональної лексики, де спостерігається вживання як префіксів іншомовного походження, так і префіксоїдів або препозитивних блоків. У випадку вживання останніх маємо, по-перше, цілі ряди слів, утворених з одних і тих же терміноелементів, по-друге, значення таких термінів є достатньо прозорим через те, що препозитивні блоки вживаються і в інших галузях термінології, від чого їх значення стає достатньо прозорим.

Так, префіксоїд “ізо-“ (ізотоп, ізолінія, ізобара тощо) означає “щось подібне”. На його основі бачимо, як мінімум, два терміни живопису грецького походження: “ізографія” [53, c. 335] (буквально – “однаково пишу”, тобто підкреслюється техніка живопису за заздалегідь виробленими канонами, що стосується іконопису), “ізокефалія” [44, c. 113] – манера зображення, за якої голови всіх персонажів композиції зображені на одному й тому ж рівні).

Префіксами, що можуть бути реконструйованими у складі запозичених слів, як уже зазначалося, є терміноелементи “ін-“ (інтарсія, інкрустація, інтарсія, інтер’єр), “іл-“ (ілюмінування, ілюстрація). Активно використовуються у термінології живопису префікси “прото-” – “до-“ (прототеренесанс), “а-“ – “не-“ (асиметричний), “пре-“ – “перед-“ (прерафаеліти), “пост-“ – “після-“ (постімпресіонізм, постмодернізм), “сюр-“ – “над-” (сюрреалізм), “гіпер-“ – “над-” (гіперреалізм), “андер-“ - “під-“ – “андерграунд” і таке ін.

Те ж саме можна сказати про терміноелементи, що вживаються у термінах живопису:

– препозиційний блок “авто-“ зі значенням “само-“ присутній у термінах автопортрет, автотипія, автолітографія [44, c. 14];

– подібний же постійно відтворюваний елемент бачимо у префіксоїді “нео-“ зі значенням “новий”: неоідеалізм [44, c. 113], неоімпресіонізм [44, c. 113], неокласицизм [44, c. 114], неопластицизм [44, c. 114], неореалізм [44, с. 115].

Таким чином, префіксація особливо широко виявляє себе в термінах живопису іншомовного походження, у яких можна виділити власне українські префікси і префіксоїди та інтернаціональні препозитивні блоки.

4.2. Суфіксація як засіб творення термінів живопису

Суфіксація є дуже поширеним способом творення слів, що не могло не відбитися на термінології живопису. При цьому перелік суфіксів, що беруть участь у творенні спеціальних слів малярського мистецтва, досить багато. Так, слово олівець виникло через додавання до основи “олів-“ суфікса “-ець”; той же суфікс має слово різець, тільки мотивуючою основою тут є “різати”. В обох випадках морфема вказує на виконавця дії.

Терміни малюнок та рисунок мають суфікс “-унок/-юнок”, який генетично походить від німецького суфікса “-ung” та створеного на його основі польського суфікса “-unec“: цей же суфікс бачимо в цілому ряді слів з інших шарів лексики: порятунок, пакунок, обладунок тощо. Натомість суфікс “-ок” у слові лубок не є запозиченим, а виник і діє виключно в російській та українській мові: зуб-ок, кіл-ок тощо. Той же суфікс можемо спостерігати і в понятті з техніки живопису маз-ок. Інший приклад бачимо у слові відбиток: тут суфікс „-ок” генетично походить з польської, де йому відповідає суфікс “-ec”: odbitec.

У терміні іконопису складень можемо виділити суфікс “-ень”, приєднаний до дієслівної основи. Термін гравірування голка історично має суфікс “-к(а)”, але це слово непохідне і „-к-„ – це частина кореня ,адже це слово та похідні від нього, “голковий”, наприклад, без нього не вживаються. Те ж саме можна сказати про терміни кінцівка та буквиця, що поглинули суфікси, і стали їх непохідними словами.

Суфікси власне українського походження можуть брати участь і в створенні термінів від основ іншомовного походження. Прикладами можуть бути терміни натур-щик (“натур-щиц-я”) [44, c. 112], де маємо так званий суфікс діяча з варіантами назви за статтю, та “картина”, де походження основи, як уже відзначалося вище, не встановлене, а ось суфікс з однаковою вірогідністю може бути й латинським (він присутній у словах “феміна”, “патина”, “куртина”), так і слов’янським.

Ті ж випадки приєднання власне українських суфіксів до іншомовних похідних основ бачимо і в словах: маляр-ств(о), мисте-цтв(о), декадентство, етюд-ник, (художнє) конструй-ува-нн(я), емал-юва-нн(я) [53, c. 303], гравір-ува-нн(я) [53, c. 219] (генетично тут можна виділити також суфікс французького походження “-ір-“, який зазвичай, на відміну від російських запозичень, в українській мові не вживається: копирование – копіювання, шаржировать – шаржувати). У той же час ціла низка слів іншомовного походження-термінів живопису, про що говорилося вище, зберігають суфікси тих мов, у яких вони виникли, щоб бути запозиченими українською мовою.

Агентативний суфікс, або суфікс діяча, можемо виділити і в слові “художник”, хоча при цьому ця морфема нині сприймається як коренева. Натомість суфікс “-ій-” в слові течія може цілком чітко зіставлятися з повноцінною морфемою, тому що мотивуюче дієслово “текти”, на відміну від старослов’янського слова “худогъ”, у сучасній мові активно вживається у мовленні.

Таким чином, суфіксація є найпоширенішим словотвірним засобом творення термінологічної лексики живопису.