Латинська Америка.

Географічне положення, природно-ресурсний потенціал, населення

Латинською АМЕРИКОЮ називають територію обох Америк, яка лежить на південь від США.

Назва «Латинська Америка» походить від латинської основи романських мов, на яких розмовляє більшість населення цієї частини континенту.

Латинська Америка до кінця XV ст. розвивалась відокремле­но від Старого Світу. До появи європейців регіон був заселений індіанцями, які вже сформували унікальну, на той час дуже ви­соку цивілізацію . Поява європейських завойовників перервала їх самостійний розвиток. 3 XVI ст. території конти­ненту були перетворені на колонії Іспанії, Португалії та інших європейських країн.

Нині в регіоні 33 самостійні держави та 13 територій, які, за винятком Французької Гвіани, є малими островами і залиша­ються володіннями Великобританії, Франції, Нідерландів і США. Географічне положення Латинської Америки характеризується віддаленістю від Європи, Африки та Азії і, навпаки, близькістю до США. У світовому масштабі це зона впливу США.

Латинська Америка охоплює країни, що розвиваються. Вони інтегровані в світове господарство: мають тісні економічні зв'яз­ки з США та країнами 3ахідної Європи. 3а рівнем економічного розвитку випереджають країни Африки, Південної та Південно­-Східної Азії. Найрозвинутіші утворюють латино-американську групу країн нової індустріалізації, до якої входять Мексика, Бра­зилія, Чилі, Венесуела, Уругвай та ін.

Регіон поділяється на Середню Америку (Мексика, країни Центральної Америки та Вест-Індії) і Південну Америку, яка займає територію однойменного материка.

Природно-ресурсний потенціал. Регіон перетинається еквато­ром і двома тропіками та знаходиться в екваторіальному, субеква­торіальному і тропічному поясах. Крайній південь за межами 400 ПД.ш. - субтропіки.

Більша частина території регіону зайнята горами та пло­скогір'ями. Тут значні світові площі продуктивних земель, лісових, і, особливо, водних ресурсів. Мало паливних ресурсів. Натомість у регіоні розміщені найбільші в світі запаси селітри (Чилі), світового значення родовища руд міді, срібла, берилію, олова, свинцю, цинку, заліза тощо. Помітне місце посідає регіон за запасами нафти. Більшість продукції гірничодобувної промис­ловостіекспортується.

Кліматичні умови сприяють розвитку сільського господар­ства, особливо тропічного та субтропічного. Склалося кілька районів експортної спеціалізації, з яких на світовий ринок надходить кава, банани, цукор, м'ясо, зерно тощо. Багатством регіону є тропічні ліси. Величезні також запаси гідроресурсів. Водночас актуальними є проблеми, пов'язані з надмірним зве­денням лісів та ерозією грунтів. Тихоокеанське узбережжя є зоною сейсмічної активності та вулканізму.

Населення. Сучасні латиноамериканці є нащадками багатьох етносів. У доколумбову епоху тут жили індіанці-монголоїди різних мовних сімей. Іспанці та португальці - європеоїди, що належать до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. 3 Африки свого часу було завезено понад 10 млн рабів-негроїдів. Індіанський елемент найсильніший в Кордільєро-Андській зоні. Саме тут існували великі доколумбові цивілізації ацтеків (мек­сиканське нагір'я), майя (півострів Юкатан), інків (центральні Анди). Негритянський елемент найсильніший на східному узбе­режжі Бразилії та на островах Вест-Індії. Європейський елемент домінує в Аргентині та Уругваї і Коста-Ріці.

Сучасні латиноамериканські нації складаються з білого, не­гритянського населення, а також із груп зі змішаними расовими ознаками - мулатів (нащадки європейців та африканців), мети­сів (нащадки європейців та індіанців) і самбо (нащадки індіанців та африканців).

Домінуючими і державними мовами є іспанська, а в Брази­лії - португальська. Багато індіанців розмовляють своїми тра­диційними мовами. У Вест-Індії поширені англійська (Ямайка, Беліз, Гайана), французька (Таїті, Французька Гвіана та ін.) і голландська (Суринам, о. Кюрасао) мови. На півдні Бразилії проживає близько 50 тис. чоловік українського походження, в Аргентині Їх понад 100 тис., є вони і в Уругваї.

Латинська Америка - регіон «демографічного вибуху». На­селення її з 1950 по 2000 рр. зросло з 165 до 509 млн чоловік. Найгустіше заселені узбережжя, міжгірні долини, улоговини з достатнім зволоженням і родючими r'рунтами. Внутрішні райони, особливо вологі екваторіальні ліси та посушливі савани, напівпустелі і високогір'я, заселені вкрай рідко.

Рівень урбанізації в Латинській Америці традиційно висо­кий - 79% (1990 р.) Це пов'язано з системою великого земле­володіння і масовою міграцією безземельних селян у міста. Характерною рисою стало надмірне зростання столиць. Нині на континенті формується значна кількість міських агломерацій, яких у великих країнах по кілька. Найбільші з них: мегалополіс, який утворюють агломерації Ріо-де-Жанейро - Сан-Паулу, агломерації Мехіко, Буенос-Айреса Сантьяго, Гавани, Каракаса тощо.

Латинська Америка відома в світі як регіон великих соціаль­них контрастів. Більшість сільського населення становлять бідні селяни, серед яких переважають індіанці та негри. Вони не мають своєї землі, змушені її орендувати на кабальних умовах або батрачити. Така ж ситуація і в містах, що перенаселені

Попри всі позитивні зрушення, що мали місце в другій поло­вині ХХ ст., за яких головні країни регіону стали індустріально­-аграрними, Латинська Америка залишається регіоном країн, що розвиваються. ЇЇ ВВП на душу населення є нижчим від серед­нього світового. Головні країни регіону стали індустріально­аграрними, але і для них характерні негативні риси загального характеру. Починаючи від іспанської та португальської коло­нізації, Латинська Америка розглядалась як джерело сировини для Європи, а потім і для США та Японії. І нині вона виступає в тій же ролі. Країни регіону стали боржниками розвинутого світу.

Для регіону характерні значні внутрішні відмінності. За абсолютними розмірами економіки першість ведуть Бразилія, Мексика і Аргентина. Їхня частка у ВНП Латинської Америки становить 3/4. За якісними показниками (ВВП на душу насе­лення) попереду Аргентина, Уругвай, Чилі, Мексика, Бразилія, а також деякі малі країни Вест-Індії.

Енергетика. Латинська Америка в цілому ~ імпортер енерго­ресурсів, насамперед рідкого палива. Але три її нафтовидобувні країни ~ Мексика, Венесуела і Тринідад ~ є експортерами нафти і нафтопродуктів на світовому ринку. Гідроенергетичний потенціал багатиЙ. Його активно використовують. За сукупними потужностями ГЕС, а вони виробляють 2/3 електроенергії регіону, Латинську Америку можна порівнювати із США чи Канадою. Подією світового значення стало будівництво ГЕС на річках Парані, Сан-Франсиску і Кароні (басейн Оріноко),

Гірничорудна промисловість Латинської Америки з самого початку свого існування була орієнтована на експорт. Нині Мексика, Венесуела, Тринідад експортують нафту і нафтопро­дукти, Бразилія, Венесуела, Чилі ~ залізні руди, мідь, Ямайка, Суринам, Гайана - боксити, Мексика, Перу - свинець, цинк, срібло

В обробній промисловості домінують традиційні галузі і практично відсутні нові наукоємні. І в цілому Латинська Аме­рика залишається імпортером готових промислових виробів як виробничого, так і споживчого характеру. Чорна металургія і машинобудування розвинуті лише у великих країнах - Бра­зилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Чилі. Особливе місце займають автомобілескладальні заводи.

У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновлас­ницьке землекористування та господарство великих латифундій. Великі господарства (середній розмір 5000 га) володіють 60% сільськогосподарських угідь, середні і дрібні (по 4,5 га) - лише 20% угідь. У дрібному секторі господарство ведеться нерідко примітивними методами.

У структурі аграрного сектору переважає рослинництво. Найпоширенішою зерновою і продовольчою куль­турою є кукурудза. 3 нею конкурують: у вологих районах між двома тропіками - касава, маніок, юка, банани і, частково, рис; у гірських районах - картопля та квасоля; на півдні - пше­ниця. 3 олійних найбільше значення мають соя і соняшник, а також насіння бавовнику. Вирощують різноманітні овочі та фрукти тропічних і помірних широт, цукрову тростину, З тек­стильних - бавовник і сизаль, а також тютюн. Особливе місце посідають такі культури, як кавове та шоколадне дерева.

Головним у рослинництві є споживчий сектор. Водночас Латинська Америка виступає як один з важливих експортерів продуктів тропічного землеробства. Головними експортними культурами є кава (61 % світового експорту), какао (22%), трос­тинний цукор (58%) і банани (80%). Експортують також бавов­ну, тютюн, апельсини, кукурудзу, сою-боби, соняшникову олію і виноградні вина.

Регіон виділяється в світі великим поголів'ям як робочої (коні, мули, віслюки), так і продуктивної худоби (велика рогата худоба, свині, вівці, кози). В Андах розводять лам і альпак. Тра­диційною зоною тваринництва є Аргентина .Уругвай, південь Бразилії.

Транспорт. Густота розміщення транспортної інфраструктури в регіоні в цілому збігається з розміщенням населення і концен­трацією його економічної діяльності. В окремих країнах головне призначення транспорту - зв'язати узбережжя (столицю: порт) з внутрішніми районами. Друга половина ХХ ст. в Латинській Америці ознаменувалась швидким розвитком автомобільного, авіаційного і морського транспорту. «Культ автомобіля» набув майже американського (США) характеру. Нині в регіоні понад 30 млн легкових автомобілів.

Великі країни регіону мають свої авіакомпанії та морські флоти. Найважливішими авіа- та морськими портами є, як правило, найбільші міста. Окрему сторінку транспортного будівництва в Латинській Америці займають Панамериканське шосе, Трансамазонія і Окраїн не шосе сельви. Ідея Панамериканського шосе полягала в тому, щоб зв'язати США зі столицями усіх латиноамерикан­ських країн. Його протяжність 33,6 тис. кілометрів. Тепер автомобілем можна проїхати від Аляски до півдня Патагонії. Трансамазонське шосе починається на Атлантичному узбережжі Бразилії і з'єднує судноплавні частини всіх правих приток Ама­зонки. Його довжина 5,5 тис. кілометрів. Окраїнне шосе сельви протяжністю 8 тис. кілометрів має зв'язати внутрішні частини Гайани, Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу та Болівії, ото­чивши басейн Амазонки із заходу.

Міжнародне значення має Панамський канал, який забезпе­чує найкоротший зв'язок між Атлантичним і Тихим океанами.

1. Загальна характеристика господарства

Латинська Америка раніше від інших регіонів, ще в ко­лоніальний період своєї історії, виявилася втягненою в систе­му світогосподарських відносин капіталізму, що зароджував­ся. Іспанські і португальські колонії були найбільшими поста­чальниками дорогоцінних металів і різноманітної сировини в Європу. Така зовнішня спрямованість економіки зберігається аж до теперішнього часу. Майже у всіх латиноамериканських країнах не менше 4/5 вартості експорту дають галузі видобув­ної промисловостіі сільського господарства. Їх експортна про­дукція обчислюється сотнями мільйонів тонн на рік.

Цей регіон нерідко називають "коморою світу", очевид­но, тому, що він належить до найзабезпеченіших практично всіма природними ресурсами. Відкриті запаси ресурсів, як правило, дуже великі, а нерідко мають і світове значення. Це створює хороші передумови для майбутнього розвитку лати­ноамериканських країн шляхом прогресу.

Господарство латиноамериканських країн характери­зується поступовим зниженням частки сільського господар­ства в національному доході і підвищенням питомої ваги промисловості. В результаті індустріалізації в регіоні були

створені такі нові галузі, як чорна металургія, машинобу­дування, хімічна промисловість. Індустріальний образ ре­гіону визначають Аргентина, Бразилія, Мексика, на які припадає 2/3 промислового виробництва регіону, а також Чилі, Венесуела, Колумбія і Перу.

у країнах Латинської Америки, що мають сировинну базу, сформувалися декілька орієнтованих на експорт сек­торів виробництва. У гірничодобувній промисловості - це гірничо-металургійна і нафтова галузь, в агропромисловому комплексі - виробництво цукру, кави, консервів, соків, ал­когольних напоїв і тютюнових виробів, зерна, м'яса.

2. Промисловість

Обробна промисловість стала найбільш динамічною га­луззю господарства латиноамериканських країн. Поряд із заводами з первинної переробки сировини тут з'явилися су­часні підприємства нових галузей. Це насамперед характер­но для Бразилії й Аргентини, які стали великими виробни­ками автомобілів, суден, виробів легкої промисловості.

Перебуваючи ніби на периферії світового господарства, обробна промисловість Латинської Америки дуже залежить від попиту і цін на її основні експортні товари. Це насампе­ред продукція первинної переробки сільськогосподарської продукції і кольорової металургії.

Кольорова металургія - одна з провідних галузей у більшості латиноамериканських країн. Підприємства цієї галузі розташовуються вздовж Анд, біля родовищ міді й інших кольорових металів (Чилі, Перу, Болівія). Особливе місце в кольоровій металургії займає алюмінієва промис­ловість. Вирізняється вйробництво глинозему, що йде на ек­спорт у північноамериканські країни, насамперед у США.

Машинобудівний комплекс розвивається не тільки в Аргентині і Бразилії, але й у Венесуелі, Чилі, Колумбії, Перу, Коста-Ріці. Виділяється транспортне машинобудування. Воно представлене автомобільними заводами в Бразилії, а також в Аргентині, Чилі, Венесуелі й інших країнах. Судно­будування й авіабудування розвинене в Бразилії. Сільсько­господарське машинобудування є у всіх краї'нах, але найбільш розвинене в Бразилії й Аргентині.

у структурі машинобудування збільшується частка елек­тротехнічної й електронної продукції (у Бразилії й Аргентині).

У структурі хімічної промисловості переважають га­лузі, орієнтовані на внутрішнє споживання, але є виробниц­гва, що працюють і на зовнішній ринок. Тринідад, наприк­лад, став найбільшим у капіталістичному світі постачаль­ником аміаку на експорт.

Основу деревообробної промисловості Латинської Аме­рики становить лісопиляння (Бразилія, Аргентина, Чилі, Колумбія). Тутешні країни цілком задовольняють свої по­греби в продукції цієї галузі, Бразилія експортує частину ії, а Аргентина - традиційний постачальник на світовий ринок дубильних речовин.

Текстильна промисловість представлена, головним чи­ном, бавовняними підприємствами. В останні роки світового значення набула взуттєва промисловість Бразилії й Арген­гини, але частка цих галузей у загальному обсязі промисло­вого виробництва країн регіону знижується.

у харчосмаковій промисловості виділяються дві групи виробництв, що працюють на внутрішній ринок (борошно­мельна, хлібопекарська, маслоробна, пивоварна, тютюнова та ін.) і на експорт (цукрова, м'ясна, виробництво консерво­ваних фруктів і соків, розчин ної кави та ін.).

З. Сільське господарство

Головні сільськогосподарські райони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також у районах великих агло­мерацій. Найважливішими сільськогосподарськими района­ми є Мексиканське нагір'я, аргентинська пампа і східне уз­бережжя Бразилії. Ланцюжок ареалів високоінтенсивного землеробства простягається вздовж усього Тихоокеанського узбережжя материків.

Провідна галузь у с/г регіону - рослинництво. Для Ла­тинської Америки характерна монокультурність. 3/4 вартості всієї продукції рослинництва припадає на 10 продуктів. Про­відну роль відіграють зернові - Аргентина, Бразилія, Мекси­ка дають 85 % врожаю пшениці. Країни Карибського басейну вирощують каву, банани, цукрову тростину; а Перу і Нікара­гуа вирощують бавовник. Розвивається товарне овочівнйц­тво, садівництво, квітництво. На тваринництво припадає 1/3 сільськогосподарської продукції регіону. Природні умови доз­воляють цілорічно випасати худобу. Тваринництво має м'яс­ний, молочний, м'ясо-вовняний напрямок (Аргентина, Уруг­вай). Птахівництво, свинарство розвинене в Бразилії, тут та­кож розводять кіз, овець, лам. Розвинуто бджільництво, ри­бальство - Чилі, Перу, Колумбія, Мексика.

Близько 4/5 усієї продукції сільського господарства виробляється в 5 країнах - Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі і Колумбії. При цьому Бразилія, де мешкає 30% населення регіону, виробляє 30% продукції сільського господарства. Майже 50% її сільськогосподарської про­дукції йде на експорт. Це насамперед кава, цукор, бавов­на, банани і цитрусові.