Лексико-семантичні осбливості малярської лексики

У попередньому розділі згадувалося про те, що термінам властива гранична чіткість значення, точність вираження спеціальних понять і вони мають діяти за принципом “одне поняття – одна термінологічна назва”. Проте в межах термінології, як і в лексиці, можна простежити синонімічні. антонімічні та омонімічні зв'язки.

Термінологія живопису містить у своєму складі цілі ряди так званих абсолютних синонімів, що виникають через дублетне запозичення чи від одночасного функціонування запозичень, кальок і власне українських слів, що іноді можуть бути й асимільованими словами. Наприклад, уже наведені вище приклади тотожності змісту бачимо у словах фон і тло; ескіз, начерк, шкіц; Ренесанс і Відродження, буквиця й ініціал [44, c. 70], відтінок і нюанс (у значенні відтінку кольору).

У цьому сенсі мова походження і мова перекладу взаємодіють у пошуку найбільш адекватної форми передавання семантики слів. Інтернаціональний характер терміна вимагає його вживання у неперекладеному вигляді, вимога ж пошуку калькованих чи місцевих форм породжує такі взаємозамінні термінологічні назви одного й того ж спеціального поняття, як енкаустика і восковий живопис, фовісти і дикі, фон і тло.

Конкурувати тут можуть не тільки запозичення і кальки, кальки і створені всередині мови терміни, але й запозичення з різних мов чи навіть з однієї. Так, зображення оголеного тіла називається у живописі латинізмом акт [53, c. 36] і галліцизмом ню, відтінок одного й того ж кольору називається нюанс і валер (обидва слова – галліцизми), начерки називаються брульйон, ескіз і крокі, картон і етюд (також галліцизми), техніки стінного розпису - фреска й альфреско (обидва з італійської мови).

Абсолютна синонімія під цим кутом зору може взаємодіяти з варіюванням форм. Так, декаданс – транслітерована форма французького за походженням терміна, декадентство – варіант з власне українським суфіксом, тоді як словосполучення “занепадницьке мистецтво”, властиве мистецтвознавству, є абсолютним синонімом того ж поняття, що лексично є калькою. Первісно ж декаданс походить від лайливого визначення “гниле (мистецтво)”, тобто в оригіналі бачимо метафору.

У випадку з уже згадуваним вище пером, яке використовується як інструмент на письмі і в живописі, бачимо чудовий приклад омонімії: спочатку виникає слово, що позначає порожньотілий подовжений стрижень, що кріпиться до тіла птаха (етимологія цього слова ґрунтується на загальнослов’янській основі “порть” – летіти, крило птаха [53,c. 335]; далі пташине перо перетворюється на інструмент для письма, а вже далі бачимо типову метонімію, коли стальне перо залишає стару назву аналогічного інструмента, змінивши матеріал і багато в чому форму.

Метонімія виявляє себе у прикладах розширення назви за рахунок моделей “фарба → твір, виконаний цією фарбою” – сепія, сангіна, акварель, гуаш, темпера, “матеріал → художній витвір” – картон, (художнє) полотно, емаль, смальта та ін. У цих випадках бачимо лексичну метонімію, а не стилістичну. За рахунок розширення значення первісного слова виникає полісемія. Можна відзначити також практику переходу власних назв у загальні: “Силует – силует”, “брати Гобелен – гобелен”, “Барбізон – барбізонська школа”.

У терміні світлотінь, що випливає і з його семантики, бачимо цікавий випадок “зіткнення” слів різних лексико-семантичних груп, що перебувають одна з одною у взаєминах протилежності. Тобто перед нами – оксюморон: “світло” корелює як поняття зі “світлий”, а “тінь”, відповідно – “темний”. Разом ці слова-компоненти складного слова й передають техніку живописного контрасту, який будується на чергуванні темних і світлих тонів.

Можна відзначити у межах термінології живопису також випадок так званої енантіосемії, тобто появи у слова двох протилежних значень. Пейзаж, як уже відзначалося, генетично означає “сільський краєвид”, тоді як словосполучення міський пейзаж вносить у цю етимологію плутанину, долаючи протилежність урбаністичного, “ущемленого” архітектурними, штучними деталями виду і відкритого, природного виду. Такі випадки виникають через розширення первісного значення: нині “пейзаж” – будь-яка видова картина.

Антонімію як мотивацію творення певних пар термінів бачимо у грецизмах симетрія [53, c. 761] й асиметрія [44, c. 26], що означають гармонійно поєднані елементи композиції і, навпаки, розрізнену композицію. Антонімія тут виникає за рахунок додавання префікса зі значенням заперечення.

Терміни живопису можуть вступати в антонімічні зв’язки й з термінами інших сфер мови або з загальновживаними словами, що не входять у терміносистему живопису. Наприклад, назва напряму в радянському мистецтві нонконформізм з латинським заперечувальним префіксом не має відповідника у “конформізмі”, але останній лише мається на увазі для назви протилежного панівній ідеології офіційного мистецтва мистецького напряму, що “не погоджується”.

Крім того, елементи протиставлення наявні в термінах-назвах шкіл і напрямів живопису прерафаеліти [48,c.143] (напрям англійського неофіційного мистецтва кінця 19 ст.), що відштовхується в своєму творенні від поняття “мистецтво після Рафаеля – митця епохи Відродження” і означає буквально “перед Рафаелем”. Натомість термін проторенесанс [48, c. 146] позиційно зіставляється, але не протиставляється більш пізньому за часом Ренесансу (проторенесанс приходиться на 12-14 століття, а Ренесанс – на 15-16 ст.).

Подібні поняття не є в буквальному розумінні антонімами, а тільки відображають положення певних понять на шкалі значень, яке може сприйматися як опозиція. Коли поняття знаходяться на різних полюсах такої шкали, то можна говорити про бінарну опозицію. Наприклад, латинізм оригінал [53, c. 606] може бути пояснений через інше латинське запозичення копія [53, с. 452]: оригінал – це не копія, а копія – не оригінал. Аналогічним чином взаємодіють терміни профіль і анфас, що називають площини, у яких малюється об’єкт.

Надзвичайно різноманітно представлені у термінах живопису метафори та переносні значення, на що вже неодноразово вказувалося. Так, метафорами є терміни алла прима, хепенінг, пастозність. Але “зчитати” ці метафори під час запозичення можливо лише при знанні мови походження. Звідси, наприклад, варіювання метафори у позбавленому похідного значення терміні фовісти і в кальці, що передає смисл, “дикі” художники.

Таким чином, терміни живопису можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв’язки, утворюватися з застосуваннях різних стилістичних фігур, хоча після запозичення далеко не завжди можна декодувати метафоричний смисл таких понять.

РОЗДІЛ 3

СКЛАД ЛЕКСИКИ ЖИВОПИСУ З ПОГЛЯДУ ПОХОДЖЕННЯ