27. Причини неуспішності

Внутрішні по відношенню до школярів:

Недоліки біологічного розвитку:

а) дефекти органів чуттів; б) соматична ослабленість; в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання; г) психопатологічні відхилення.

Недоліки психічного розвитку:

а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості; б) слабкий розвиток волі; в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.

Недоліки вихованості особистості:

а) недоліки в розвитку моральних якостей особистості; б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, сім’ї та ін.; в) недоліки у трудовому вихованні.

Недоліки освіти особистості:

а) прогалини в знаннях та спеціальних уміннях; б) прогалини в навичках навчальної праці.

Недоліки досвіду впливів школи:

а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників та ін.; б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів та ін.).

Недоліки впливів позашкільного середовища:

а) недоліки впливів сім’ї; б) недоліки впливів однолітків; в) недоліки впливів культурно-виробничого оточення.

Профілактика неуспішності

1. У процесі контролю за підготовленістю учнів (Спеціально контролювати засвоєння питань, які зазвичай викликають в учнів найбільші утруднення. Ретельно аналізувати та систематизувати помилки, яких припускаються учні в усних відповідях, письмових роботах та концентрувати увагу на їх усуненні. Контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні вивчення теми чи розділу, узагальнювати підсумки засвоєння основних понять, законів, правил, умінь і навичок школярами, виявляти причини відставання).

2. Під час викладу нового матеріалу (Обов’язково перевіряти в ході уроку міру розуміння учнями основних елементів матеріалу, що викладається. Стимулювати запитання збоку учнів за утруднень в засвоєнні навчального матеріалу. Застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань. Забезпечувати різноманітність методів навчання, які дозволяють всім учням активно засвоювати матеріал).

3. Під час проведення самостійної роботи учнів на уроці (Підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш суттєвих, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданими в певній системі, досягнути більшого ефекту. Включати до змісту самостійної роботи вправи з усунення помилок, яких учні припустились під час відповідей і в письмових роботах. Інструктувати про порядок виконання роботи. Стимулювати ставлення запитань до вчителя за утруднень у самостійній роботі. Уміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність. Навчати вмінням планувати роботу, виконувати її в потрібному темпі та здійснювати контроль).

4. Під час організації позакласної самостійної роботи (Забезпечити в ході домашньої роботи повторення пройденого, концентруючи увагу на найбільш суттєвих елементах програми, які викликають найбільші утруднення. Систематично давати домашні завдання з роботи над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти міру розуміння цих інструкцій слабовстигаючими школярами. Узгоджувати обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, викликаючи перевантаження, особливо слабовстигаючих учнів).

Система мір з надання допомоги невстигаючому учневі

1. Допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення та виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяльності з аналізу та усунення типових помилок та ін.).

2. Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.

3. Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до активної праці та ін.).

4. Контроль за навчальною діяльності (більш часте опитування учня, перевірка його домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності та ін.).

5. Різні форми взаємодопомоги.

6. Додаткові заняття учителя з учнями.

28. Сформувати і обгрунтувати основні правила навчальної праці учнів під час вивчення предмету вашого фаху, які можна запропонувати учням

Основна теза діяльнісного підходу в розвитку особистості полягає в тому, що людина виявляє властивості та зв’язки елементів реального світу лише в процесі та на основі різних видів діяльності (предметної, розумової, індивідуальної, колективної та ін.). У навчальній діяльності виділяються три компоненти: 1) мотиви і навчальні задачі; 2) навчальні дії; 3) дії контролю й оцінювання знань школярів.

Повноцінна навчальна діяльність завжди є єдністю та взаємопроникненням всіх цих трьох компонентів. В учнів треба виховувати певне ставлення до знань, навчальні мотиви. Завдяки цьому знання й уміння набудуть для них особистісного смислу, стануть для них внутрішнім надбанням.

Знання і вміння, у тому числі й з математики, свідомо засвоюється лише тоді, коли учень з діяльності, що виконується, і її результатів добуває інформацію про істотні властивості реального світу, зокрема про кількісні та просторові його форми.

Активне формування навчальної діяльності веде до суттєвих змін в особистості учня, в його свідомості, інтелектуальному та моральному розвитку, тобто сприяє становленню учня як суб’єкта діяльності, як індивідуальності. Інтелектуальний розвиток відбувається у процесі засвоєння учнями знань та способів діяльності, орієнтирів діяльності.

Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій виділяють три основні типи орієнтування в завданні.

Перший тип орієнтування: учням дається зразок дії і називається її результат, але без вказівок, як виконувати цю дію. Вчитель, який працює за цим типом орієнтовної основи дії, сам програмує багато помилок учнів у діях, що виконуються. Тому йому доводиться більше займатися переучуванням, доучуванням, ніж правильним навчанням.

Другий тип орієнтування: учню даються всі вказівки, як правильно виконувати дії або завдання, тобто дається готовий алгоритм дій. За дотримування вказівок алгоритму навчання відбувається без великої кількості помилок і швидше, ніж у разі першого типу орієнтування.

Третій тип орієнтування передбачає навчання не стільки способу дії у конкретній ситуації, скільки аналізу ситуації. Вчитель спеціально організовує з учнями поглиблений аналіз розв’язування задачі: вони самостійно складають узагальнену схему або алгоритм ров’язання. Учитель обирає типову опорну задачу або дві задачі з того чи іншого класу задач, розв’язувати які треба навчити учнів, і залучає їх до розв’язування конкретної задачі. Після цього аналізується процес розв’язування, розділяєтья істотне та неістотне в розв’язуванні, в умові задачі, складається алгоритм або правило-орієнтир. Це дає змогу учням усвідомити особливостікласу задач і принцип варіації неістотного. Останнє дає можливість перенести спосіб розв’язування в нові умови.

Наведу приклад. У 7 класі можна ознайомити учнів з методом від супротивного під час доведення теорем і розв’язування задач на доведення на прикладі розв’язування однієї-двох задач (або задачі та теореми). Під керівництвом вчителя учні колективно виділяють суттєві спільні етапи доведення. Формулюється правило-орієнтир методу: щоб довести твердження методом від супротивного треба: 1) припустити супротивне тому, що треба довести; 2) скориставшись припущенням, відомими аксіомами та доведеними раніше твердженнями, міркуваннями дійти висновку, який суперечить або умові твердження, що доводиться, або припущенню; 3) зробити висновок, що припущення - неправильне, а правильне те, що треба довести.

Відтак дається орієнтир можливого використання методу: неможливість чого-небудь, єдиність чого-небудь в математиці завжди доводиться методом від супротивного.

Одним з реальних шляхів підвищення ефективності навчання і розвитку учнів є ретельний аналіз різних видів навчальної діяльності з метою виділення розумових і практичних дій, які входять до їхнього складу, та попереднє навчання учнів кожній з цих дій. Практика навчання свідчить, що особливістю пізнавальної діяльності учнів, які слабко встигають з математики, є несформованість загальних і специфічних розумових дій та прийомів розумової діяльності. Саме вони становлять механізм мислення і цим механізмом учні повинні оволодівати у процесі навчальної діяльності.

Діяльнісний підхід до організації навчання математики вимагає також, щоб учень під час вивчення навчального матеріалу здійснив повний цикл пізнавальних дій, а саме: сприйняв навчальний матеріал, усвідомив його, запам’ятав, потренувавсяв застосуванні знань на практиці, а відтак здійснив наступну діяльність - повторення, поглиблення і міцніше засвоєння цього матеріалу. Тому, розробляючи методику вивчення кожної теми програми, слід передбачити максимально сприятливі умови для організації пізнавальних дій, які всі загалом і забезпечують оволодіння учнями програмовим навчанням.