Словник

Валідність (англ. Valid – дійсний, придатний, такий, що має силу) – комплексна характеристика методики (тесту), що включає зведення про сферу досліджуваних явищ і репрезентативності діагностичної процедури відносно до них. Валідність тесту – це «поняття, яке вказуює нам, що тест вимірює і наскільки добре він це робить» (А. Анастазі, 1982). Валідність тесту показує, якою мірою він вимірює ту психічну якість (властивість, здатність, характеристику і так інше), для оцінки якої призначений. Тести, які не володіють валідністю, не придатні для практичного використання.

Вибірка – велика кількість досліджуваних, відібраних для участі в дослідженні з допомогою певної процедури, частіше рандомізації (див. нижче), з генеральної сукупності. Обсяг вибірки – кількість досліджуваних, включених у вибіркову сукупність. Вибірка поділяється на контрольну та експериментальну групи.

Гіпотеза – твердження про існування явища, істинність чи хибність якого неможливо довести дедуктивно, а можна лише перевірити експериментальним шляхом.

Дисперсійний аналіз – аналітико-статистичний метод вивчення впливу окремих змінних, а також їх поєднань на мінливість ознаки, що вивчається.

Достовірність відмінності (схожість) – аналітико-статистична процедура встановлення рівня значущості відмінностей або схожості між вибірками за показниками (змінними), що вивчаються. Аналіз достовірності відмінностей має практичне значення для оцінки статистичної значущості різниці вибіркових середніх величин у розподілах, які зіставляються.

Експеримент – сплановане та кероване суб'єктом дослідження, під час якого експериментатор (суб'єкт) впливає на контрольований об'єкт (об'єкти) і реєструє зміни його станів.

Емпірична кваліфікаційна робота – це робота, спрямована на розв’язання конкретного завдання наукової психології, пов'язаного з досліджуваною проблемою; містить у письмовому варіанті обгрунтування методів, використаних у роботі, опис ходу роботи та її результатів.

Змінні – параметр реальності, який може змінюватися або змінюється в експериментальному дослідженні. Розрізняють: незалежні змінні – ті, що варіюються експериментатором; залежні змінні – ті, що змінюються під впливом змін незалежної змінної.

Інструкція – керівництво з виконання завдань тесту, що пред'являється випробовуваному письмово, усно або за допомогою комп'ютера і спрямоване на створення адекватної мотивації, настанови суб'єкта на обстеження. Спільні вимоги до інструкції охоплюють простоту і зрозумілість, стислість, використання прикладів. Невдало складена інструкція може позначитися на результативності виконання тестових завдань через нерозуміння деякими випробовуваними вимог, що ставляться до них. Для розроблення, а також для адаптації тесту доречна емпірична перевірка якості інструкції на пробній вибірці.

Коректурна проба – бланковий тест швидкості. Методика досліджує ступінь концентрації, стійкості, вибірковості уваги. Обстеження проводиться за допомогою спеціальних бланків з рядами розташованих у випадковому ладі букв. Випробовуваний проглядає ряд і викреслює певні вказані в інструкції букви. Результати проби оцінюють за кількістю пропущених (незакреслених) букв або інших знаків, а також за часом виконання заданої кількості рядків. Важливим показником є характеристика якості і темпу виконання (виражається числом рядків, що опрацювали, і кількістю допущених помилок за кожні 30- або 60-секундні інтервали роботи). Коректурна проба використовується як методика оцінки темпу психомоторної діяльності, працездатність і стійкість до монотонної діяльності, що вимагає постійного зосередження уваги.

Кореляційне дослідження – дослідження, спрямоване не на встановлення причинно-наслідкових відношень між змінними, а на вияв статистичної значущості зв'язку між двома і більше змінними. Не може довести причинно-наслідкових відношень, але може довести їх відсутність.

Кореляційний аналіз – комплекс методів статистичного дослідження взаємозалежності між змінними, зв'язаними кореляційними стосунками. Кореляційними (лат. correlatio – співвідношення, зв'язок, залежність) вважаються такі стосунки між змінними, за яких виступає переважно нелінійна їх залежність, тобто значенню будь-якої довільно узятої змінної одного ряду може відповідати деяка кількість значень змінної іншого ряду, що відхиляються в той чи інший бік від середнього.

Кореляція рангова – метод кореляційного аналізу, що відображає стосунки змінних, упорядкованих за збільшенням їх значення. Найчастіше кореляція рангова застосовується для аналізу зв'язку між ознаками, вимірюваними в порядкових шкалах, а також як один з методів визначення кореляції якісних ознак.

Латентний аналіз – (лат. lateens, latentis – прихований, невидимий) сукупність аналітико-статистичних процедур виявлення прихованих змінних (ознак), а також внутрішньої структури зв'язків між ними.

Метод – спосіб наукового пізнання об'єкта або практичної діяльності, який реалізує пізнавальну позицію суб'єкта до об'єкта дослідження.

Методика – система і послідовність дій дослідження, засобів (інструментів, приладів, обстановки), яка дає змогу розв’язати дослідницьке завдання.

Надійність – характеристика методики, що відображає точність психодіагностичних вимірів, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх випадкових чинників. Надійність і валідність є найважливішими характеристиками методики як інструменту психодіагностичного дослідження.

Питальники – численна група психодіагностичних методик, завдання яких представлені у вигляді питань (тверджень). Питальники призначені для отримання об'єктивних і/або суб'єктивних даних слів обстежуваного. Питальники належать до найбільш поширених діагностичних інструментів і можуть бути розподілені на питальники особистісні, питальники стану і настрою і питальники-анкети.

Оцінки шкальні – спосіб оцінки результату тесту шляхом встановлення його місця на спеціальній шкалі. Шкала містить дані про внутрішньогрупові норми виконання цієї методики у вибірці стандартизації. Так, індивідуальні результати виконання завдань (оцінки первинні випробовуваних) порівнюються з даними в зіставній нормативній групі (напр., результат, досягнутий учнем, порівнюється з показниками дітей того самого віку або року навчання; результат дослідження спільних здібностей дорослого зіставляється статистично обробленими показниками репрезентативної вибірки осіб у заданих вікових межах).

Піктограма (від лат. pictus – намальований, греч. grapho – пишу) – методика дослідження особливостей мислення, опосередкованої пам'яті, афектно-особистісної сфери. Піктограма – зразок рисункового листа. Як прийом експериментально-психологічного дослідження піктограма була запропонована на початку 30-х років. Звичайно випробовуваному пропонують для запам'ятовування певну кількість слів або виразів, при цьому для кожного з них потрібно намалювати будь-яке зображення або знак, тобто піктографічно записати ряд понять. Як стимули використовуються поняття різного ступеня узагальненості і в основному такі, пряме зображення яких утруднене або неможливе (напр., «веселе свято», «теплий вітер», «обман», «справедливість» і так далі). Особливістю інструкції є орієнтація випробовуваного на дослідження лише особливостей пам'яті, а також заборону використовувати будь-які буквені позначення. Після виконання малюнків випробовуваний має назвати відповідні їм поняття або вирази. Одним з найважливіших елементів дослідження є бесіда, що дозволяє розкрити сенс символів, які продукуються випробовуваним. Час обстеження не регламентується.

Пілотажне дослідження – дослідження, яке передує основній серії, під час якого перевіряється якість методики та плану. Основна функція пілотажного дослідження уточнення завдань і висунутих на основі теоретичного дослідження гіпотез. Нерідко в результаті пілотажного дослідження формуються нові гіпотези. У психологічній діагностиці пілотажне дослідження має велике значення як форма перевірки раціональності і обгрунтованості вибору контингенту дослідження, арсеналу методик, опрацювання процедури, збір інформації, взаємодії між особами, які проводять обстеження.

План дослідження – проект дослідницьких операцій зі спеціально дібраними групами. Включає визначення складу груп, добір змінних, чергування впливів, шкали вимірювань незалежної змінної тощо.

Проективні методики (лат. projection – викидання вперед) – сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості і розроблених у рамках проєктивного діагностичного підходу. Найбільш істотною ознакою проективних методик є використання в них невизначених, неоднозначних (слабоструктурованих) стимулів, які випробовуваний повинен конструювати, розвивати, доповнювати, інтерпретувати.

Психодрама (греч.ψυχή – душа і δραµα – дія, вистава) – проективна методика дослідження особистості. Психодрама здійснюється у вигляді імпровізованої театральної вистави, в якій обстежуваний грає роль самого себе або уявної особи.

Рандомізація – стратегія випадкового відбору або розподілу досліджуваних, за якою всі суб'єкти мають рівні шанси потрапити в групу. Застосовується при відборі членів популяції в експериментальну вибірку, а також при розподілі досліджуваних за експериментальними та контрольними групами.

Репрезентативність (фр. Representatif – показовий) – властивість вибіркової сукупності (див. Сукупність вибіркова) представляти характеристики генеральної сукупності (див. Сукупність генеральна). Репрезентативність означає, що представлений у вибірковій сукупності розподіл ознак, які вивчаються, відповідає їх реальному розподілу. Кожна одиниця генеральної сукупності повинна мати рівну імовірність потрапляння у вибірку; вибірка і генеральна сукупність мають бути, якщо можливо, статистично однорідні. У широкому розумінні репрезентативність пов'язана з комплексом характеристик валідности методики.

Сукупність вибіркова – частка елементів сукупності генеральної, дібрана за допомогою спеціальних методів. Головною особливістю сукупності вибіркової є те, що вона репрезентативна (показова) відносно до генеральної сукупності, хоча її обсяг менший.

Сукупність генеральна – безліч елементів, об'єднаних спільною характеристикою, які вказують на їх належність до певної системи. Сукупність генеральна може бути якісною або кількісною залежно від того, чи є властивості одиниць відбору ознаками або змінними.

Стандартизація (анг. standard – типовий, нормальний) – уніфікація, регламентація, приведення до єдиних нормативів процедури і оцінок тесту. Завдяки стандартизації методики досягається зіставність отриманих результатів у різних випробовуваних, з'являється можливість вираження тестових оцінок у відносних до вибірки показниках (див. Оцінки шкальні) стандартизацій, зіставлення таких оцінок у різних тестових методиках.

Тестів стандарти – сукупність вимог, що пред'являються до тесту як психологічного інструменту вимірювання і призначених для розробників і користувачів психодіагностичних методик.

Тестова компетентність – сукупність вимог, що пред'являються до психолога, який здійснює психодіагностичне обстеження за допомогою тестів.

Тести інтелекту – (лат. intellectus – розуміння, пізнання) тести спільних здібностей. Є сукупністю методик, утворених у рамках об'єктивного діагностичного підходу. Призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку, є одними з найбільш поширених у психодіагностиці.

Тести креативності – (лат. creation – створення) група психодіагностичних методик, призначених для вимірювання творчих здібностей особистості.

Тестова тривожність – стан випробовуваного, зумовлений дією різного ступеня виразності мотиву експертизи, що виникає в психодіагностичній ситуації. Тестова тривожність більш виражена в осіб з виявом реактивної або особистісної тривожності, у випробовуваних з підвищеною мотивацією на обстеження, а також у випадках неадекватно високої валідності очевидної виконуваного тесту. Тестова тривожність може бути наслідком некваліфікованої, неетичної поведінки експериментатора, помилково складеної інструкції, стресогенних чинників ситуації обстеження (жорстка лімітація часу виконання, групове виконання завдання в умовах «відвертості» результатів і т. ін.).

Рівень значущості – поняття математичної статистики, що відображає ступінь вірогідності помилкового висновку щодо статистичної гіпотези про розподіл ознаки, що перевіряється на основі вибіркових даних. Статистичні гіпотези висуваються або щодо виду розподілу якої-небудь ознаки в генеральній сукупності (напр., гіпотеза про нормальний розподіл тестових оцінок інтелектуального розвитку дітей певного віку), або це може бути і гіпотезою про незалежність або зв'язаність розподілів (напр., припущення про те, що тягар соматичного захворювання і частота затримок психічного розвитку взаємопов'язані).

Факторний аналіз – комплекс аналітичних методів, що дозволяють виявити приховані (латентні) ознаки, а також причини їх виникнення і внутрішні закономірності їх взаємозв'язку (див. Латентний аналіз).