2.5.5. Формули

Використання формул вимагає дотримання певних правил.

Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, які містять знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою за тією послідовністю, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Приклад подання формул.

Вибіркова (емпірична) дисперсія обчислюється за формулою

N

Dх = Σ (хі - Мх)² / N -1,

і=1

де Dх – значення емпіричної дисперсії

хі – виміряне емпіричне значення виміряної ознаки у і-того досліджуваного

Мх – середнє вибіркове значення виміряної ознаки

N – кількість досліджуваних (обсяг вибірки)

Рівняння і формули мають бути відокремлені від тексту. Вище і нижче кожної формули залишають інтервал, не менше одного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в подальшому тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується в рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Переносячи формулу, номер уміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то її номер записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке розташоване всередині групи формул і спрямоване в бік номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнювальне слово; б) цього потребує будова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, які йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять усередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

2.5.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

У тексті випускної кваліфікаційної роботи студент має посилатися на літературні джерела, матеріали або окремі результати з яких використані в роботі, а також матеріали, на основі яких розробляють дослідницьку проблему, окремі завдання дослідження, власні припущення, які наводять у випускній кваліфікаційній роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи, перевірити достовірність відомостей про цитування документа, забезпечують необхідну інформацію про нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли наявний у них матеріал, не входить до останнього видання.

Посилання можуть мати різний вигляд.

По-перше, посилання роблять у випадку, коли думка автора використаного першоджерела переказується.

Наприклад: М.Богуславський визначає, що головне завдання відмітки – це встановлення рівня засвоєння школярем єдиної державної програми, освітнього стандарту, а оцінки – визначити характер особистих зусиль учнів, встановити глибину та обсяг індивідуальних знань [23, 67].

По-друге, коли наводиться загальне теоретичне положення, яке описується кількома авторами.

Наприклад: Л.В. Дзюбко, М.М. Заваденко, О.І. Захаров, Н.Г. Лусканова, І.А.Коробейникова, А.М. Прихожан та ін. шкільну неуспішність розглядають як результат шкільної дезадаптації [14; 23; 45; 52; 65].

По-третє, коли наводять прямі цитати з першоджерела.

Наприклад: На думку О.Г. Спіркіна, самосвідомість – це «усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, морального обличчя та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе і свого місця в житті» [45, 148].

С. Л. Рубінштейн писав: «Тільки для того, хто не звик самостійно міркувати, не існує проблем; все здається і так зрозумілим лише тому, чий розум ще бездіяльний» [12, с. 102].

Посилання краще використовувати всередині тексту. Посилання в тексті роботи на першоджерела слід позначити у квадратних дужках порядковим номером цього джерела за списком використаної літератури і відповідною сторінкою, наприклад: [13, с. 39]. Тобто посилання зроблене на працю номер 13 з бібліографічного списку, а саме на сторінку 39. Якщо посилання здійснюється на кілька джерел, між ними ставиться крапка з комою, наприклад, [6, с. 77; 12, с. 50; 15, с. 34], або без зазначення сторінок – [6; 12; 15].

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їхні номери.

При посиланні слід писати: “... у розділі 4 ...”, “... за 3.3.4 ...”, “... відповідно до 2.3.4 ...”, “... на рис. 1.3. ...” або “...на рисунку 1.3. ...”, “... у таблиці 3.2 ...”, “... (див. 3.2) ...”, “... за формулою (3.1) ...”, “.. у рівняннях (1.12) – (1.16) ...”, “... у додатку Б...”.

Якщо в тексті роботи вказують ім’я автора і заголовок видання, на яке дають внутрішньотекстове посилання, ці відомості в посиланні не повторюють; відсутні елементи опису наводять у круглих дужках.

Прямі цитати використовують з метою обґрунтування або підтвердження власних теоретичних і гіпотетичних побудов, а також для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору. Науковий етикет потребує точного відтворення цитованого тексту, тому що найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цьому разі використовується вираз ”так званий”;

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців у цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) за непрямого цитування (переказу, викладу думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело.