16. Порядок припинення юридичних осіб.

Відповідно до ст. 104 ЦК України припинення юридичної осо­би відбувається шляхом:

1)  передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення);

2)  ліквідації.

Підставами реорганізації може бути рішення учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими до­кументами. Реорганізація може відбуватися примусово у випад­ках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

При злитті юридичних осіб майно та немайнові права й обов’язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

У разі приєднання одна юридична особа включається до скла­ду іншої, при цьому до останньої переходить майно приєдна­ної особи. Таким чином, одна юридична особа припиняє свою діяльність, а інша - продовжує існувати, але вже в розширеному складі.

В результаті поділу юридичної особи її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення двох або більше нових юридич­них осіб.

При перетворенні юридичної особи відбувається зміна її ор­ганізаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юри­дичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попе­редньої юридичної особи.

Майно переходить до свого правонаступника в день підписан­ня передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішен­ня про припинення юридичної особи, зобов´язані негайно пись­мово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстра­цію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не пе­реходить до інших суб´єктів як цілісний комплекс. Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і при­мусовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ГК ліквідація суб´єкта господарюван­ня здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється влас­ником (власниками) майна суб´єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб´єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб´єкта, що ліквідується.

У разі прийняття господарським судом рішення про визнан­ня боржника банкрутом, суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом»). Крім ліквідаційної комісії ліквідатором можуть бути учасники юридичної особи або орган, уповноважений установ­чими, документами приймати рішення про ліквідацію юридич­ної особи (ч. 2 п. 2 ст. 110 ЦК України).

Стаття 112 ЦК України встановлює черговість задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, що лікві­дується:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи ін­шим способом;

2)     У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяль­ності;

3)     у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються всі інші.

Черговість задоволення вимог кредиторів у разі визнання юридичної особи банкрутом визначена ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до вказаної норми кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення ви­мог кредиторів, у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпуст­ки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інших коштів, належних працівникам у зв´язку з оплачуваною відсут­ністю на роботі, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв´язку з припиненням трудових відносин;

в)  витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов´язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г)  витрати, пов´язані з провадженням у справі про банкрутс­тво в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2)    У другу чергу задовольняються вимоги, що виник­ли із зобов´язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов´язань зі сплати страхових внесків на загальнообов´язкове державне пенсійне страхування, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб´єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3)  у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати подат­ків і зборів (обов´язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що ви­никли із зобов´язань у процедурі розпорядження майном борж­ника чи в процедурі санації боржника;

5)  у п´яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підпри­ємства;

6)  у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх ви­мог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належ­ної кожному кредиторові суми.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановле­ного ліквідаційною комісією для їх пред´явлення, задовольня­ються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залиши­лося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

При ліквідації банкрута вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вва­жаються погашеними.

Так само вважаються погашеними:

-   вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертав­ся до суду з позовом;

-   вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

-   вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридич­ної особи, що ліквідується.