3.3.2. Опитування

Метод опитування як виявлення позиції людей викорис­товується практично на всіх етапах збору інформації.

Цей метод використовується приблизно при 90 % дослі­джень.

Основні види опитування, його переваги і недоліки пода­но в табл. 4.1 і 4.2.

Основними документами, які дають змогу зібрати первин­ну інформацію, е опиту вальний лист та анкета. Основні. рекомендації щодо поліпшення якості опитувальних листів як джерела інформації наведено в табл. 4.3.

Таблиця 3.1. Види опитування

№	Вид опитування	Зміст
1	За колом опитуваних	Приватні особи, співробітники установи, користувачі та ін.
2	За кількістю одночас­но опитуваних	Поодинокі чи групові інтерв’ю
3	За кількістю тем опи­тування	Одна або кілька тем (аспектів)
4	За рівнем стандарти­зації	Вільна схема або структурова-на, повністю стандартизована
5	За частотою опитуван­ня	Одно- або багаторазове опиту­вання

Таблиця 3.2. Переваги та недоліки опитування

Переваги опитування	Недоліки опитування
1. Можливий індивідуальний підхід до кожної з опиту­ваних осіб, що забезпечує атмосферу довіри 2. Можливе отримання додат­кової інформації	1. Важко проконтролювати відповіді 2. Важко порівнювати ре­зультати 3. Трудність в опрацюванні 4. Високі витрати

При розробці запитань слід виходити з потреби отриман­ня інформації з кожного аспекту і можливості опитуваних дати правильну відповідь. Якщо дослідника цікавить лише згідний чи не згідний опитуваний, то достатньо відповіді типу “так — ні”. Якщо ж необхідно зробити висновки щодо ду­мок опитуваних, то необхідно використати запитання за шкалою.

Опитувальні листи, (анкети) можуть включати, крім запи­тань по суті справи, запитання, що допомагають встановити контакт із опитуваним, і запитання, які контролюють пра­вильність і достовірність відповідей. Використовується як усне опитування, так й інтерв’ю. Якщо опитування прохо­дить за заданою формою, то це — стандартизоване інтерв’ю.

3.3.3. Експеримент

Рівень достовірності основних результатів і висновків нау­кового дослідження значно підвищується, якщо вони базу­ються на експериментальних даних.

Наукова значущість експериментальних досліджень зале­жить від їхньої спрямованості, змісту, рівня використання різного роду характерних ознак і отримання конкретних результатів. Характерними ознаками можна вважати: спосіб формування умов (природні і штучні); мету дослідження (пе­ретворювальна, констатуюча, контролююча, пошукова); фор­му проведення (лабораторна, польова); структуру об’єктів і явищ, що вивчаються (проста, складна); кількість варіантних факторів (однофакторні і багатофакторні).

Проведення експерименту базується на знаннях про об’єкт, які дають змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення і доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення його чистоти і можливості повторень. Все це є реально можливим при ро­зумінні суті методу, його особливостей, додержання необхід­них умов і вимог до отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища.

У практиці соціологічних досліджень використовується понад 20 видів експериментів: природний, перетворювальний, натурний, інформаційний, соціометричний, пошуковий, педа­гогічний, методичний та ін. Експерименти повинні служити обґрунтуванню та уточненню теоретичних положень. Вони мають суттєве значення для підтвердження достовірності наукових положень дослідника.

При організації експерименту будь-якого виду слід до­тримуватися єдиних вимог, проводити його на основі тео­рії. І це стосується всіх його складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації стану об’єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, вияв­лення можливостей впливу експериментальних змінних, оцін­ки стану об’єкта до і після експерименту.

Результативність дослідження залежить від рівня умов екс­периментальної ситуації. Результати експериментального втру­чання мають бути подані у формі, доступній спостереженню.

Рис. 3.2. Структура експерименту

Важливим є знання методики підготовки і проведення експерименту, коли описується весь процес проведення екс­перименту: послідовність (черговість) вимірів і спостережень, докладність опису кожної операції з огляду на вибрані засо­би для проведення експерименту, вибір методів контролю за якістю операцій, що в сукупності забезпечує надійність і точність. Необхідно бути впевненим у тому, що вибрана ме­тодика відповідає сучасному рівню науки та умовам, в яких виконується дослідження, і в тому, що вона практично може застосовуватися.

На підготовчому етапі розробляється програма експери­менту, створюються умови, за яких можливе експерименту­вання, визначаються експериментальні залежні і незалежні змінні фактори, можливості змін, визначаються види експе­риментальних об’єктів дослідження й об’єктів, що контро­люються, складається план експериментальних робіт, готу­ються засоби контролю, регулювання, реєстрації змінних фак­торів, засоби обробки та аналізу інформації.

Експеримент може проводитися за схемою: “до — після” і з обов’язковим забезпеченням зв’язку за схемою: “якщо “А”..., то “В”. При такому підході до вироблення гіпотези експеримент набуває чіткого змісту. Не менш важливою є неодмінна розробка плану створення експериментальної си­туації.

Експериментальна ситуація — це сукупність умов, за яких проводиться експеримент. Це може бути дослідження, яке закладено теоретично. В період розробки такого плану вибираються експериментальні об’єкти, на яких будуть реалі­зовувати розроблені методичні схеми, і визначається по­слідовність експериментальних процедур.

План створення експериментальної ситуації завжди по­в’язаний не лише із завданнями, методикою, а й з конкрет­ним об’єктом, на якому потрібно вирішувати поставлені зав­дання і реалізовувати саму методику. Створення експери­ментальної ситуації — це оперування об’єктом відповід­но до попередньо визначеної гіпотези і програми досліджен­ня. Наприклад, для вирішення експериментального завдання “Виявлення рівня впливу методичних рекомендацій на вдос­коналення культурно-дозвільної діяльності” необхідно зафік­сувати:

а) погляди методиста на діяльність установи культури;

б) думку працівника установи культури щодо запропоно­ваних методичних рекомендацій;

в) відгуки відвідувачів про діяльність установи культури.

Для створення експериментальної ситуації необхідно ви­брати кількох керівників клубних закладів культури з при­близно однаковим рівнем сприйняття, запропонувати їм ознайомитися з методичним матеріалом і визначити за попередньо розробленою шкалою його значущість. Заслухав­ши думку кожного працівника закладу культури про зна­чущість матеріалу, що вивчається, надають слово експертам цієї галузі знань, після чого зазначений матеріал оцінюють працівники закладів культури ще раз.

Експериментальним фактором у соціології виступає пе­редбачена умова або система умов. Фактор уводиться як при­чина, управляється і контролюється експериментатором. Він є незалежною змінною, де якісні і кількісні характеристики розкриваються в межах програм експерименту.

Змінні в експерименті — контрольовані і неконтрольовані фактори, що безпосередньо або опосередковано вплива­ють на стан об’єкта, що вивчається. Певним набором змінних задається й описується експериментальна ситуація. Основні змінні бувають незалежними і залежними. Змінні являють собою категорії аналізу в експерименті і, як і категорії аналізу, наводяться у вигляді емпіричних показників.

Незалежний фактор уводиться, змінюється, управляється і контролюється дослідником. Він має бути відносно самостійним, постійним, суттєвим і відчутно впливати на стан об’єкта.

Залежний фактор змінюється під впливом незалежної змінної.

Вибір тих чи інших факторів необхідний для встановлен­ня основних і другорядних серед них; він відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності експерименту, оскільки останній зводиться до знаходження залежностей між цими факторами.

Основним параметром встановлення рівня важливості того чи іншого фактора є його роль у досліджуваному процесі. Для визначення цієї ролі процес вивчається в залежності від будь-якої однієї змінної при решті постійних. Такий прин­цип проведення експерименту виправдовує себе лише тоді, коли подібних характеристик мало (від 1 до 3). Якщо ж їх багато, доцільнішим є багатофакторний аналіз.

Під час експерименту здійснюється основний обсяг робіт:

інструктаж учасників експерименту, їх ознайомлення з ме­тою, завданнями та умовами експерименту; заміри змінних у процесі експерименту; введення експериментального факто­ра (незалежної змінної) і наступне управління його дією відпо­відно до програми; спостереження за розвитком явища, що вивчається; точне описування фактів у протоколах, картках, анкетах, тестах за експериментальними об’єктами.

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших сторін ситуації, фіксування зв’язку між цими змінами і змінами об’єкта. Експеримент використо­вується для перевірки гіпотези і виділення причинно-на-слідкових залежностей між факторами, що впливають на об’єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише ха­рактерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об’єк­том, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулюван­ня процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об’єкта. Основна функція контролю — забезпечення чис­тоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного ви­вчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, ана­лізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного ма­теріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише факторами, які можна вивчити на досліді.

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізна­вальний. Перший виявляється в розумінні характеру і сту­пеня впливу експериментальних факторів на вдосконалення діяльності об’єкта, що вивчається, другий — у виявленні співвідношення реального результату з поставленим пізна­вальним завданням. Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна віднести вирішен­ня тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експе­римент. Усі інші результати можна назвати побічними. Підсумкові матеріали бажано записати в уніфікованій фор­мі — скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане. Всі змінні слід оцінювати єдиною системою одиниць.

Типові помилки в проведенні експерименту

1. Сформульовані гіпотези не відбивають проблемну си­туацію, суттєві залежності у даного об’єкта.

2. Як незалежну змінну виділено фактор, який не може бути причиною, сталою детермінантою процесів, що прохо­дять у даному об’єкті.

3. Зв’язки між залежною і незалежною змінною мають випадковий характер.

4. Допущено помилки в попередньому описі об’єкта, що призвело до неправильної емпіричної інтерпретації змінних і вибору неадекватних показників.

5. Допущено помилки при формулюванні дослідних і кон­трольних вихідних результатів експерименту, виявляється значна їх різниця, що викликає сумніви в можливості по­рівняти ці групи за складом змінних.

6. Важко підібрати контрольний об’єкт за однорідними або схожими з експериментальними параметрами.

7. При аналізі результатів експерименту переоцінюється вплив незалежної змінної на залежну, без урахування впливу випадко­вих факторів на зміни в експериментальній ситуації.