Контрольні питання.

1. Яку роль відіграє показник трудомісткості в економічної роботі підприємства?

2. Наведіть види трудомісткості, їх застосування (порядок, правило) на конкретному підприємстві?

3. Розкрийте поняття технологічної трудомісткості, обслуговування й повної?

4. Як розраховують нормативну трудомісткість повну, управління, технологічну?

5. Як розраховують фактичну трудомісткість повну, обслуговування, технологічну?

Литература. [ 4.]

Тема 11. Інтенсивність праці та оцінка її рівня

Питання 1. Сутність інтенсивності праці та її зв’язок із продуктивністю праці

Дослідження інтенсивності праці має велике значення у зв’язку із випровадженням у виробництво досягнень НТП, удосконаленням організації виробництва, праці, управління, переходу на інтенсивні методи господарювання.

Інтенсивність праці (ІП) – це напруженість праці в процесі виробництва, яку вимірюють витратами фізичної, нервової, інтелектуальної енергії людини, тобто – витратами праці за одиницю часу. Підвищення ІП означає зростання напруженості праці за одиницю часу, а також більш повне використання робочої сили на протязі певного періоду часу (ліквідування витрат робочого часу), завдяки чому витрачається більша маса праці.

Між категоріями ІП та ПП існують певні відмінності. По-перше, ПП дає уяву про обсяг продукції (робіт, послуг), що виготовляється за умов даного рівня витрат праці, а ІП – про те, скільки праці витрачається на протязі певного проміжку часу.

По-друге, величина ІП обмежена, тому що існує межа психофізіологічних можливостей людини в одиницю часу, а зростання ПП ні теоретично, ні практично обмежень немає.

По-третє, зростання і ПП, і ІП приводить до збільшення маси продуктів, виготовлених за даний проміжок часу. Але підвищення ПП веде до зниження вартості одиниці товару, а в результаті росту ІП вартість одиниці товару не змінюється. Крім того, більш інтенсивна праця характеризується високою знову створеною вартістю, а праця з більш продуктивністю – більшою перенесеною вартістю.

У цьому полягає різниця у збільшені обсягів виробництва за рахунок ІП або ПП.

Питання 2. Нормальна інтенсивність праці та її критерії

ІП поєднує в собі психофізіологічну та економічну характеристики. Нормальна ІП – це такі витрати життєвої енергії людини на протязі робочого час за зміну, які забезпечують чинної системи охорони здоров’я, реально доступної якості харчування та раціонального використання вільного від роботи часу повноцінне здійснення усіх життєвих функцій та відтворення працездатності до початку трудового дня.

Нормальна інтенсивність праці має два критерії – економічний та психофізіологічний. Економічний характеризується ступенем продуктивного використання робочого часу, психофізіологічний - характеризуються величиною трудових витрат, що не перевищують психфізіологічно припустимого рівня. Лише у взаємопоєднанні обидва критерії можуть дати уяву про рівень інтенсивності праці.

Економічний критерій можно виразити через показник щільності праці (ЩП):

Продуктивно використаний

робочий час

ЩП = ------------------------------------------

Тривалість робочого часу за

зміну

Психофізіологічний критерій характеризується напруженістю праці (НП)

Витрати праці (нервової,

інтелектуальної, фізичної енергії)

НП = -------------------------------------------

Продуктивно використаний

робочий час

Показник ІП буде дорівнювати добутку між показниками щільності та напруженості праці:

ІП = ЩП х НП

При цьому, нормальна інтенсивність праці (ІПн) характеризується такими значеннями обох складових: ЩП – стовідсоткове використання робочого часу, НП – припустимими психофізіологічними зрушеннями за робочий день.

Питання 3. Нормалізація рівня інтенсивності праці

Процес нормалізації рівня інтенсивності праці полягає у доведенні фактичної інтенсивності праці (ІПф) до нормальної (ІПн).

ІПн – це науково обґрунтований еталон, з якими порівнюють її фактичний рівень. ІПн – це середня величина, яка виходить із фактичної інтенсивності праці працівників підприємства. Прийнято, що середній (нормативний) рівень ІП на підприємстві, галузі, суспільстві дорівнює одиниці.

Різниця між нормальним і фактичним рівнем ІП свідчить про наявність резервів нормалізації рівня ІП, з рештою які є резервами підвищення ефективності виробництва.

Резерви нормалізації ІП поділяють на дві групи. Перша, пов’язана з інтенсифікацією виробництва і включає більш повне та раціональне використання основних та зворотних виробничих фондів, що зумовлює зростання трудового навантаження на працівників. Більш інтенсивна праці веде до збільшення обсягів виробництва, зниженню собівартості продукції, зростанню прибутку та рентабельності.

Друга група резервів пов’язана з виявленням надмірної ІП, тому що такий рівень на може підтримуватися дуже довго через причини психофізіологічного порядку. Велика ступінь втоми і зниження працездатності за умов надмірної ІП призводить врешті-решт до зниження виробітку, притуплення почуття обережності при виконанні роботи, послаблення уваги працівника, що може бути причиною погіршення якості роботи, продукції, зростання травматизму, виникнення виробничих захворювань, змарнування робочого часу.

Нормалізація ІП на ділянках виробництва забезпечую усталений виробіток продукції та повне використання фонду робочого часу, протидіє виникненню відмічених вище негативних явищ.

Питання 4. Методи визначення рівня інтенсивності праці

Ці методи об’єднують у такі групи:

1. Ті, що потребують психофізіологічних досліджень.

2. Засновані на показниках захворювання працівників.

3. Засновані на соціологічних опитуваннях працівників.

4. Які базуються на дослідженнях економічних показників праці.

5. Засновані на комплексній оцінки економічних та психофізіологічних показників праці людини.

Методи першої групи включають:

• калориметричний метод визначення енерговитрат людини під час виконання роботи;

• метод, заснований на показниках роботи серця, легень, шкірно-легеневих та вологовитрат;

• інші.

Ці методи використовують за умов фізичної праці, вони дужі трудоємні, потребують втручання у трудовий процес (його зупинки), тому не мають практичного використання.

Оцінку ІП за методами другої групи проводять на основі показників захворювання з тимчасовою втратою працездатності. До них відносять:

1. величину невиходів на роботу через захворювання у людино-днях на одного працівника, або у відсотках до можливого для використання фонду робочого часу;

2. частоту та важкість усіх захворювань – число випадків захворювань на 100 робітників;

3. число днів непрацездатності на 100 робітників;

4. частота та важкість окремих професійних захворювань;

5. частота та важкість випадків виробничого травматизму, інші

За норму захворювань використовують середні показники в галузі, підприємстві, професії. Наприклад, якщо середній вік працюючих на підприємстві дорівнює 20-25 років, то припускається тимчасова непрацездатність через захворювання (днів на одного працівника) у розмірі 6,8 днів, якщо вік 36-40 то - 8,7 днів, 56 років й вище - 12 днів.

Цей метод дає дуже приблизну уяву про рівень ІП, тому, що захворювання може бути зумовлено не тільки надмірною інтенсивністю, але й несприятливими санітарно-гігієнічними умовами праці, загальною епідеміологічною ситуацією, інше.

Метод соціологічного дослідження засновано на даних опитування працівників про ступінь їх втоми, часу її виникнення, інше. При цьому методі розраховують загальний коефіцієнт важкості праці (ОКВ) й коефіцієнт відновлення працездатності (КВП). Їх відношення ( ОКВ/КВП) дає уявлення про рівень інтенсивності праці.

Цей метод має певні переваги: не відволікає від трудового процесу, має малу трудомісткість дослідження, але є суб'єктивним.

Найбільш можливим у виробничих умовах є метод, заснований на використанні економічних показників результатів праці на основі: обсягу продукції, виробітку, використання робочого часу, темпу праці тощо.

Але жоден з цих показників, взятий ізольовано, не дає уяви про рівень інтенсивності праці й описує з певною мірою приблизності лише динаміку ІП.

Найбільш доцільним є метод, який заснований на комплексному урахуванні показників використання робочого часу (економічний) та темпу праці (психофізіологічно обґрунтований).

Оцінку темпу праці слід проводити на базі мікро елементних нормативів. Визначається коефіцієнт темпу праці (Кv) відношенням нормативного (Тн) часу виконання окремих елементів в операції трудового процесу та фактичного часу (Тф).

Кv = Тн : Тф

Оцінку використання робочого чау проводять за коефіцієнтом зайнятості працівника продуктивною працєю за формулою:

Кз = Тзф : 80% ,

де Тзф – фактичний час зайнятості працівника у відсотках до тривалості зміни: 80% - умовний рівень розрахунків.

Рівень інтенсивності праці визначають таким чином:

Кіп = Кv х Кз

Саме цей метод визначення рівня інтенсивності праці має практичне використання й покладено в основу багатьох методик.

Питання 5. Фактори інтенсивності праці

Інтенсивність праці змінюється під впливом багатьох факторів, які поділяють на 2 групи: виробничі й позавиробничі фактори.

Виробничі фактори ІП діляться на галузеві та внутришньовиробничі. До перших відносяться рівень спеціалізації, концентрації, комбінування виробництва. До других - техніко-технологічні фактори; рівень організації виробництва, праці й управління; стимулювання праці, професійно-кваліфікаційний, функціональний склад персоналу; соціально-психологічний клімат тощо.

Позавиробничі фактори ІП включають: показники рівня життя населення; забезпеченність повноцінним харчуванням, житлом, стан культурного обслуговування; стан екології та охорони здоров’я; термін щорічних відпусток; можливість раціонального використання вільного від роботи часу; соціально-політична, економічна ситуація в країні; політика зайнятості, її види, стан ринку праці та рівень безробіття інші.

Вивчення рівня та факторів ІП дає змогу розробляти заходи щодо нормалізації рівня ІП на підприємствах і в цілому в суспільстві, ураховувати ці питання в программах управління загальною продуктивністю та продуктивністю праці на підприємствах тощо.

Держава ураховує проблеми забезпечення нормального рівня інтенсивності праці шляхом регулювання тривалості робочого часу ( 40-годинний робочий тиждень), обмеженням використання понаднормового робочого часу (не більше ніж 140 годин за рік за КЗпП), упровадженням мінімальної гарантованої погодинної оплати праці, нормами законів “Про охорону праці”, “Про оплату праці”, “Про відпустки”, КЗпП України, “Про колективні договори та угоди” інші.