19.3. Причини і умови злочинності військовослужбовців

Причини і умови злочинності військовослужбовців багато в чому визначаються загальними детермінантами злочинності. В той же час ці загальні детермінанти стосовно особливостей військового середовища, умов військової служби і побуту виявляються вельми специфічно. Дана обставина пояснюється тим, що Збройні Сили, не будучи ізольованим соціальним організмом, все-таки є відносно самостійним державним інститутом з властивими тільки йому особливостями взаємодії людей між собою і з суспільством. Загальні причини злочинності в країні, впливаючи на злочинність військовослужбовців, неминуче змінюються в умовах армійської дійсності. В результаті всередині військових колективів діють специфічні криміногенні і антикриміногенні чинники.

19.4. Попередження злочинності військовослужбовців

Стосовно військовослужбовців попередження злочинів має певні особливості, оскільки особа злочинця-військовослужбовця істотно відрізняється від особи звичайного злочинця; специфічний і механізм злочинної поведінки військовослужбовців у зв'язку з особливими функціональними задачами, що стоять перед ними, а також з володінням зброєю; незвичайна мотиваційна сфера більшості військовослужбовців, направлена на задоволення в першу чергу елементарних потреб.

Серед заходів загальносоціального попередження злочинів військовослужбовців можна виділити перехід на призов до Збройних Сил один раз на рік з тим, щоб зламати традиційну вікову градацію серед військовослужбовців і перекрити канали попадання в армію кримінально заражених осіб; підвищення призовного віку до 21 року (або хоча б до 20 років). Існуючий досить низький призовний вік породжує масу проблем. Так, від імені держави молодій людині вручається зброя і віддаються накази про виконання бойових задач, пов'язаних останнім часом з участю в озброєних конфліктах, тобто із застосуванням бойової зброї. При цьому ніхто серйозно не замислюється про соціальні і психологічні проблеми, з якими надалі може зіткнутися молода, ще повністю не сформована як особа людина.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності військовослужбовців.

2. Кримінологічна характеристика особи злочинців-військовослужбовців.

3. Причини та умови злочинності військовослужбовців.

4. Попередження злочинності військовослужбовців.

Питання для самостійного вивчення

1. Ефективна протидія злочинності серед військовослужбовців, одна з основних напрямків діяльності військових керівників.

2. Особа військового злочинця – командира.

Тема 20. Пенітенціарна злочинність Та її попередження

У нашій державі правоохоронні органи застосовують заходи, які спрямовані на удосконалення процесу виконання покарань, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Але, незважаючи на це, рівень злочинності серед засудженні у місцях позбавлення волі все ще залишається високим.

Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні порушення ізольованими від суспільства особами встановлених правил їх утримання та вчинення ними інших злочинів.

Злочинність у місцях позбавлення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Пенітенціарні злочини можна класифікувати за різними підставами:

а) за ступенем тяжкості – на особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяжкості та невеликої тяжкості;

б) за формами вини – умисні і необережні;

в) за об'єктом посягання та мотивами – злочини проти порядку відбування покарання, насильницькі злочини, корисливі злочини, статеві злочини;

г) за соціально-демографічними ознаками – злочини чоловіків, жінок, неповнолітніх.

Значна частина злочинів, що вчиняються засудженими, характерна лише для цієї категорії осіб, оскільки їх вчинення можливе тільки під час відбування покарання. До них належать: дії, що дезорганізують роботу виправних установ; втеча з місця позбавлення волі або з під варти; ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча зі спеціалізованого лікувального закладу.

Каталізатором розповсюдження злочинності у виправних установах, є наявність «протиправного бізнесу» в місцях позбавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в злочинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з боку адміністрації виправних установ. Ці структури мають свою ієрархію. Члени таких груп насаджують атмосферу єдиної «сім’ї», ритуали, після виконання яких між «новачком» і «авторитетом» настають відносини «батька» («пахана») та «сина» («пацана»).

У сучасних умовах окремі компоненти субкультури у місцях позбавлення волі поступово змінюються. На перший план виступають такі організаційні форми і принципи, які потрібні для прихованої протиправної

діяльності для матеріальної вигоди. Злочинні групи у виправних установах вибирають з числа засуджених осіб як об'єктів своїх посягань. Частина засуджених: у цьому є співучасниками незаконних дій, а інші – жертвами злочинів. На цій основі раз у раз виникають конфлікти між окремими організаціями.

Злочинність у місцях позбавлення волі має свою специфіку, яка пояснюється особливістю формальних і неформальних стосунків між засудженими, з одного боку, та ними і адміністрацією виправних установ – з іншого.

Важливою ознакою цієї злочинності є те, що вона порушує нормальну роботу установ з виконання покарання, перешкоджає процесу ре-соціалізації засуджених, формує почуття загальної недовіри до кримінально-виконавчої системи та її працівників.

Варто також зазначити, що пенітенціарна злочинність характеризується досить високим рівнем латентності. У латентній пенітенціарній злочинності можна виділити два види: «природну», тобто не виявлену адміністрацією виправної установи в силу самої специфіки злочинів серед засуджених і соціально-правової пасивності певної їх частини; та «штучну» латентність, яка охоплює ті злочини, про які відомо службовим особам виправних установ, але вони не порушують кримінальних справ з різних мотивів, як правило, кар'єристських, і не реєструють злочинні дії.

Наявність латентної злочинності у місцях позбавлення волі є особливо небезпечним явищем, оскільки це завдає непоправної шкоди процесу ресоціалізації засуджених, порушує принцип невідворотності покарання, заохочує вчиняти все нові і більш тяжкі злочини, породжує у засуджених недовіру до працівників виправних установ. Тому боротьба з латентною злочинністю має неабияке значення. Зокрема, потрібно співвідносити кримінальну статистику з даними про адміністративні і дисциплінарні правопорушення серед засуджених. Якщо, наприклад, число кримінально караних тілесних ушкоджень зменшується, а дисциплінарних і адміністративних порушень, пов'язаних з побиттям засуджених, зростає, то є всі підстави вважати, що має місце збільшення латентної злочинності цього виду. Ефективним засобом виявлення латентної злочинності у виправних установах є аналіз скарг, заяв і повідомлень про різні проступки як засуджених, так і адміністрації, прийом з особистих питань засуджених службовими особами виправних установ, прокуратури тощо.

Треба мати на увазі, що пенітенціарна злочинність тісно пов'язана з, негативними явищами – алкоголізмом, наркоманією, незаконним обігом зброї, суїцидом. Тому підхід до боротьби з нею має бути комплексним, охоплювати всі ці явища. Це ж саме стосується кримінологічних досліджень у даній сфері.