Тема 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства План

1. Населення його кількісні та якісні характеристики.

2. Соціально – економічний аспект у відтворенні населення.

3. Трудові ресурси, сутність та зміст.

4. Демографічний, освітній і професійно – кваліфікаційний аспекти трудових ресурсів.

5. Трудовий потенціал, поняття, структура і показники.

6. Динаміка населення України та у світі.

Література

Основна: 1,2,7,10,11,12

Додаткова: 1,4,6,10,11.

Основні терміни і поняття: населення, відтворення населення, економічно активне населення, економічно не активне населення, трудові ресурси, відтворення трудових ресурсів, трудовий потенціал, робоча сила.

2.1. Серед усіх економічних ресурсів людські ресурси – найбільш важливі та рухомі. Джерелом людських ресурсів є населення країни.

Населення – це сукупність людей, що складається природно, історично і безперервно поновляється в процесі виробництва і відтворення життя.

Економісти розглядають населення як:

а) джерело ресурсів для праці;

б) носія певних соціально – економічних відносин;

в) споживача, який формує попит.

Обсяг ресурсів для праці значною мірою визначається чисельністю і складом населення, процесом його відтворення.

Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного відновлення людських поколінь. У процесі відтворення населення розрізняють види, типи і режими відтворення.

Види руху (природний, міграційний (механічний або просторовий) соціальний і економічний) визначаються особливостями змін у чисельності та складі населення країни взагалі та в окремих галузях.

У природному русі населення виділяють такі типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) і сучасний (інтенсивний) (рис.2.1.).

Риси різних типів відтворення населення

Традиційний (екстенсивний) тип	Сучасний (інтенсивний) тип
Висока нерегульована народжуваність Висока смертність Невисокі темпи зростання чисельності населення Висока частка в структурі населення молоді.	Зниження рівня народжуваності та смертності Зростання середньої тривалості життя Невисокі темпи зростання чисельності населення Зростання частки людей похилого віку в структурі населення.

Рис. 2.1 Риси різних типів відтворення населення.*

Розрізняють три режими відтворення населення: розширений, простий, звужений (рис.2.2.).

______________________________

*[7] Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес. 2000. –313 с.

Режими відтворення населення

Розширений	Простий	Звужений
Перевищення народжува-ності над смертністю як абсолютно так і відносно (на 1000 осіб). Чисельність населення зростає за раху-нок природного приросту.	Чисельність народжува-них дорівнює чисель-ності померлих. Чисе-льність населення практично постійна.	Чисельність померлих пере-вищує чисельність народ-жених абсолютно і віднос-но. Чисельність населення зменшується за рахунок від’ємного природного приросту.

Рис. 2.2. Режими відтворення населення.*

Таблиця 2.1. Чисельність і показники природного руху населення України*

Показники	1992	1996	1997	1998	2000	2001	2002
Чисельність населення, млн. осіб В тому числі, %	52,1	51,3	50,9	50,5	49,7	48,5	48,0
за статтю
чоловіки	46	47	47	46,5	46	46,3	46,3
жінки	54	53	53	53,5	54	53,7	53,7
за місцем проживання
міське населення	68	68	68	68	67	67,2	67,3
сільське населення	32	32	32	32	33	32,8	32,7
Кількість, тис. осіб
народжених	596,8	467,2	442,6	419,2	449,0	376,5	390,7
померлих	697,1	776,7	74,2	719,0	747,8	746,0	754,9
Природний приріст, тис. осіб	-100,3	-309,5	-311,6	-300,7	-298,8	-369,5	-364,2
На 1000 населення
кількість народжених	11,4	9,1	8,7	8,3	9,0	7,7	8,1
кількість померлих	13,4	15,2	14,9	14,3	14,9	15,3	15,7
природний приріст	-2,0	-6,1	-6,2	-6,0	-5,9	-7,6	-7,6

__________________________

*[12] Статистичний щорічник України. – Київ: „Консультант”, розділи 16, 17. - 2001, 2002, 2003 р.

*[7] Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес. 2000. –313 с.

Поділ населення за віком передбачає виділення таких категорій: до робочий вік, після робочий, робочий вік. Вікові межі такого поділу подано на рис. 3.

В І К Н А С Е Л Е Н Н Я

Доробочий вік – це населення молодше 16 років (підлітки)	Післяробочий вік або пенсійний вік – це особи обох статей, вік яких виходить за межі робочого віку	Робочий вік – це жінки віком 16 – 54 років і чоловіки віком 16 – 59 років виключно
Вік 0 – 15 років	Вік 55 (60) і більше	Вік 16 – 54 (59)

Непрацездатне населення за віковою ознакою

Рис.2. 3 Поділ населення за віковою ознакою.

Останній перепис населення відбувся в Україні в 2001 р. Для того щоб визначити чисельність населення, а також трудових ресурсів на перспективу, під час складання короткострокового прогнозу використовується метод ретроспективної екстраполяції, довгострокового – метод вікового пересування.

Чисельність і склад населення в усіх країнах світу визначається за допомогою загальнодержавних переписів населення. В ході яких збираються дані: а) про чисельність наявного і постійного населення; міського і сільського населення; чоловіків і жінок; б) про склад населення: віковий; національний; мовний; за видом знань; за рівнем освіти; за громадськими групами.

2.2. Відтворення населення має не тільки демографічний, але й економічний і соціальний аспекти. Економічний визначає формування трудових ресурсів, стан продуктивних сил, освоєння територій, розвиток соціальної інфраструктури тощо.

З точки зору участі населення в суспільному господарстві МОП виокремлює з нього економічно активне населення й економічно не активне населення.

Економічне активне населення, або робоча сила відповідно до методики МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15 – 70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян - роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайняті за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному хазяйстві - не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначені МОП – це особи у віці 15 – 70 років (як зареєстровані так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення за методикою МОП – це особи у віці 15 – 70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

• учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

• особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

• особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

• особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

• особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

• інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси.

Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття “працездатне населення”, “працездатний вік”, “працюючі підлітки”, “працюючі пенсіонери”.

Працездатний вік визначається системою законодавчих актів. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна досягти певного рівня фізичного і розумового розвитку. Верхня межа зумовлена економічними можливостями суспільства надавати соціальну допомогу по старості, а також настанням загасання психофізіологічних можливостей людини до трудової діяльності, середньою тривалістю життя інше. Межі працездатного віку в різних країнах неоднакові. Нижня – коливається від 14 до 18 років. Верхня межа в багатьох країнах складає 65 років для обох статей, або 65 – для чоловіків і 60 – 62 роки для жінок.

У складі населення є особи, які мають працездатний вік, але не мають здоров’я працювати. Такі особи отримують статус – інвалідів. Разом із тим є особи непрацездатного віку, які мають працездатність і працюють. Це – працюючі підлітки і працюючі пенсіонери.

Таким чином, до трудових ресурсів в Україні відносяться:

а) населення в працездатному віці, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни І і ІІ груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах;

б) населення молодше і старше за працездатний вік, яке зайнято в народному господарстві.

Поняття трудові ресурси є більш широким, ніж економічно активне населення, бо охоплює крім працюючого (активну частину) так і не працююче (потенційну частину) населення (учнів стаціонару, військовослужбовців, тих, хто не бажає працювати, хоча мають працездатний вік і загальну працездатність). Тобто, трудові ресурси – це максимальна кількість населення, яке має працездатність і працездатний вік, яке може бути залученим до суспільного виробництва. А економічно активне населення – це фактично працююче населення. На рис. 2.4. подана структура населення за методикою МОП і за традиційною національною методикою.

Усе населення України, 100%

Поділ за методикою МОП

Економічно активне населення (усі, хто працює або активно шукає роботу)		Економічно неактивне населення
Зайняті	Безробітні	Населення молодше 15 і старше 70 років

Поділ за традиційною методикою

Трудові ресурси (працездатне населення в працездатному віці + працюючі підлітки + працюючі інваліди + працюючі пенсіонери – непрацюючі пільгові пенсіонери)

Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти та непрацюючі пенсіонери, підлітки, інваліди)

Рис. 2.4. Варіанти класифікації населення.

Чисельність трудових ресурсів може бути збільшена за рахунок:

а) перегляду верхньої межі працездатного віку у бік зростання;

б) скорочення частки непрацездатного населення серед осіб працездатного віку;

в) зниження смертності серед осіб працездатного віку за рахунок покращення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я;

г) скорочення чисельності збройних сил, тощо.

Компенсувати зменшення чисельності трудових ресурсів можна поліпшенням їх якісного складу за рахунок:

а) зростання частки осіб віком до 40 років у чисельності населення працездатного віку;

б) підвищення загальноосвітнього, професійно – кваліфікаційного, культурного і творчого рівня працюючих;

в) зростання продуктивності й ефективності праці.

Для розрахунку чисельності трудових ресурсів використовують демографічний метод і економічний.

Демографічний передбачає визначення чисельності трудових ресурсів підсумовуванням чисельності працездатного населення і працюючих осіб за межами працездатного віку.

Економічний – підсумовування чисельності зайнятого населення та незайнятого у працездатному віці.

Кількісні зміни в чисельності трудових ресурсів характеризуються показниками абсолютного приросту, темпами росту і темпами приросту.

Абсолютний приріст визначається на початок і на кінець періоду, що розглядається (як правило рік).

Темпи росту визначаються як відношення абсолютної чисельності трудових ресурсів на кінець даного періоду до їх величини на початок періоду. Якщо розглядаються темпи за декілька років, то середньорічний темп визначається як середня геометрична за формулою:

= ,

де, - середньорічний темп росту, - кількість років;

- чисельність відповідно на початок і кінець періоду.

Темпи приросту розраховуються за формулою:

,

де середньорічний темп приросту.

Залежність змін у чисельності та структурі трудових ресурсів від динаміки чисельності населення неоднозначна, різномасштабна і неодночасна.

Наприклад:

1. Народжуваність збільшує чисельність населення відразу, а обсяг трудових ресурсів лише через 15 – 20 років, та й ще за умов, якщо ці люди стануть економічно активними.

2. Смертність непрацездатного населення зменшує його чисельність, але не зменшує чисельність трудових ресурсів.

3. Із-за незмінної чисельності населення чисельність трудових ресурсів може збільшитися (зменшитися) за рахунок зміни трудової активності населення (зростання рівня життя зменшує трудову активність).

2.3. На якісні та кількісні зміни в трудових ресурсах значно впливає демографічний розвиток суспільства. Тому своєчасне виявлення тенденцій в динаміці останнього має значення під час формування економічного і соціального розвитку країни.

Демографічні характеристики працездатного населення (динаміка народжуваності, смертності) впливають на такі основні показники і процеси:

а) величину сукупного національного доходу та напрямки його використання;

б) співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;

в) обсяг і структуру споживчого попиту;

г) можливості та терміни освоєння перспективних економічних районів тощо.

Чисельність трудових ресурсів залежить від так званих “демографічних хвиль”. Так на межі 20 й 21 століть із працездатного віку виходить мало чисельне покоління народжених у роки другої світової війни. Одночасно чисельність трудових ресурсів поповнять “потужні” когорти народжених у першій половині 80-их років. Очікується зниження демографічного навантаження на одного працюючого і зростання числа народжених в найближчі роки за рахунок вступу в активний дітонароджувальний вік (від 20 до 29 років) жінок, що народились наприкінці 70–их і на початку 80–их років. Ці процеси характеризують “демографічний прилив”. Одначе, після 2010 р. очікується “демографічний відлив”. Так, наприкінці першого і початку другого десятиліття 21 ст. у групу працездатних буде входити незначне число народжених у кризові 90-ті роки, а виходити - багаточисельна група населення, народжених в повоєнні 50-ті роки (так звана “компенсаційна” народжуваність).

На середину 21 ст. прийдеться “пік” демографічного навантаження (900 осіб непрацездатних на 1000 чол. працездатного населення). За даними перепису 2001 року маємо 723 особи на 1000 працездатного населення.

Звідси постає необхідність і можливість управління демографічними процесами. Необхідність впливу на демографічні процеси в сучасних умовах зумовлена ще й тим, що існує їх певна інерційність по відношенню до умов життєдіяльності людей і до їх змін. Управління демографічними процесами здійснюється державою на основі демографічної політики, яка розроблюється як частина загальної соціально – економічної політики.

Основними напрямками демографічної політики є: стимулювання народжуваності; укріплення сім’ї; зниження захворюваності та смертності. На практиці застосовують такі методи і напрямки впливу на демографічні процеси: соціально – економічні; правові; виховні; психологічні.

Освітній аспект відтворення трудових ресурсів передбачає розвиток освітнього рівня особистісного фактора виробництва і професійної майстерності працівників. У процесі відтворення робочої сили значна роль належить системі підготовки кваліфікованих кадрів для усіх галузей економіки. Причому, підготовка робочої сили повинна мати випереджаючий характер порівняно з наявним у даний момент технічним рівнем виробництва. Чим вище рівень розвитку робочої сили, тим краще і більш продуктивно використовується матеріально – речовий чинник, розвивається творчий підхід до трудового процесу, створюються подальші передумови для розвитку НТП.

Результатом освіти є формування певного комплексу пізнавальних, кваліфікаційних, особистих і комунікативних характеристик індивіда.

Пізнавальні – це загальні навички і знання про навколишній світ: загальний, науковий і культурний світогляд особистості.

Професійний – навички з виконання професійних обов’язків, специфічні знання та навички, виробничий досвід.

Комунікативні – навички, що характеризують ставлення особистості до людей, що її оточують: уміння працювати в колективі, знаходити спільну мову з іншими працівниками, лідерство.

Особисті – це ті риси, що характеризують конкретну особистість: патріотизм, працездатність, чесність, відповідальність, темперамент тощо.

Фундаментальними якостями людини виступають саме особисті якості, вони закладаються в процесі первинної соціалізації в сім’ї та вторинної соціалізації в системі формальної освіти. На перший погляд, вони мало пов’язані з економічними проблемами, переважно стосуються конкретної людини та її найближчого оточення. Проте саме особисті якості визначають комунікативні та професійні, тобто те, як виконуються комунікативні й професійні функції. Кваліфікованим фахівцем людину робить система специфічних знань, навичок і вмінь, набутих у процесі навчання. Упродовж усього життя, а також у системі формальної освіти, формуються комунікативні навички людини, вміння спілкуватися з іншими, формувати стосунки, працювати єдиною командою.

Такі результати освіти, як утілення високих етичних, моральних і культурних цінностей мають найвище значення. В цивілізованому світі все більше усвідомлюють, що мета, яку освіта повинна переслідувати в суспільстві, що ґрунтується на знаннях – це “чесноти” людини. Якщо система освіти буде спрямована на продукування лише професійних характеристик працівників, то результатом її буде виробництво “освічених варварів”. Між тим можливий розвиток економіки країни залежить не лише від рівня загальної освіти її населення, а й переважно від рівня кваліфікації та професійної компетентності працівників. За різними оцінками, до 30 % приросту НД країни отримають за рахунок витрат на початкову і середню освіту, тоді як вища освіта дає 8 – 15 % приросту (порівняно з віковим рівнем витрат на вищі ступені освіти).

Характер сучасного виробництва вимагає від працівника не тільки професійних навичок, а й реалізації його особистих якостей. Моральний кодекс, моральні цінності стають важливою передумовою для розвитку людства, кожної окремої людини. Саме тому економічна віддача від освітньої діяльності залежить не лише від кількості та якості здобутих професійних знань і навичок, а й загальної освіти і виховання особистості.

Наведена вище структура характеристик сучасного працівника формується системою освіти, але неоднаково всіма її рівнями. Якщо професійні якості формуються на середньому і вищому рівнях освіти, то особисті закладаються на базовій освіті – дошкільній, початковій шкільній та головне – сімейній освіті.

В економічній літературі поширена думка, що найвищою віддачею на витрати на освіту для всього суспільства буде на нижчих стадіях навчання: дошкільній, початковій і середній освіті. Загальнопоширена освіта на початковому рівні може забезпечити відправний пункт для економічного та соціального розвитку. Витрати на початкову і середню освіту за своєю природою виступають джерелом самозабезпеченого економічного зростання.

Рівень освіти трудящих визначається: середньою кількість років навчання; чисельністю учнів і студентів; часткою фахівців із вищою освітою.

Великий вплив на рівень освіти населення мають витрати держави з ВВП на ці цілі. В табл.2.2 наведені дані щодо соціальних витрат держави порівняно з деякими іншими країнами.

Таблиця 2.2. Соціальні витрати, % ВВП*

Регіон	ВВП на душу населення, дол.	На соціальне забезпечення	На освіту	На охорону здоров’я
Україна	5051	6,5	3,6	2,9
Східна Азія	3210	3,4	2,8	2,2
Латинська Америка	5360	3,4	4,2	2,4
Західна Європа	19000	16,3	4,9	5,9

За оцінками МОП ефективність програми соціальної допомоги в Україні становить лише 20-22%, тоді як аналогічний показник у більшості країн Західної та Східної Європи досягає 30-50%.

Професійно кваліфікаційний аспект відтворення трудових ресурсів є важливою якісною характеристикою складу сукупної робочої сили. Потреби суспільства в ресурсах праці певного професійно – кваліфікаційного рівня і у функціонуючій робочій силі можна розглядати в 3-х напрямках: виробничому, відтворювальному, особистісному.

Виробничий – напрямок спрямовано на ув’язку числа наявних робочих місць, що потребують певної професійно – кваліфікаційної спеціалізації, й фактичного числа працівників відповідного профілю.

Відтворювальний – забезпечує досягнення рівноваги між приростом робочих місць і додатковою робочою силою відповідного професійно – кваліфікаційного рівня.

Особистісний – вирішує проблему забезпечення працездатного населення робочими місцями, які відповідають зростаючим потребам людини.

Слід ураховувати, що процес взаємодії уречевленого й особистісного фактора виробництва з точки зору формування їх якісного рівня є двобічним. Визначальна роль у формуванні структури працівників за професією і кваліфікацією належить технічному базису. Але саме людині належить головна функціональна роль у процесі виробництва.

__________________________

* [12] Статистичний щорічник України. – Київ: „Консультант”, розділи 16, 17. - 2001, 2002, 2003 р.

2.4. З метою комплексної характеристики людських ресурсів у економіці використовується поняття “трудовий потенціал”.

Словом “потенціал” зазвичай визначають засоби, запаси, джерела, які можуть бути використані, а також можливості конкретної особи, групи осіб, суспільства в конкретних обставинах.

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. здоров'я

Характеристика основних компонентів та показників трудового потенціалу наведена в табл.2.3.

Потенціал, виступаючи в єдності виробничих і часових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівня зв’язків і відносин:

1) минуле, як сукупність властивостей, що накопичені системою в процесі її становлення й обумовлюючих її можливість функціонування і розвитку;

2) теперішнє, як рівень практичного застосування і використання наявних здібностей;

3) майбутнє, що зорієнтовано на розвиток усіх складових потенціалу в процесі трудової діяльності в рамках індивідуальної і суспільної праці.

Розрізняють трудовий потенціал окремого працівника, підприємства і суспільства.

Трудовий потенціал працівника постійно змінюється й охоплює:

а) психофізіологічний потенціал: здібності, нахили, стан здоров’я, працездатність, витривалість, тип нервової системи;

б) кваліфікаційний: обсяг, глибина, різнобічність загальних і спеціальних знань, трудові навички і вміння;

в) особистісний: рівень громадянської свідомості та соціальної зрілості, ціннісні орієнтації, потреби, ставлення до праці.

Трудовий потенціал працівника залежить від ступеня узгодженості щодо розвитку цих трьох його складових.

Трудовий потенціал підприємства слід розглядати як сукупність таких складових елементів:

1) кадрового: кваліфікаційний потенціал (професійні знання, вміння, навички) і освітній (пізнавальні здібності);

2) професійної структури, яка зумовлена змістом праці, структурою професій і їх змінами під впливом НТП;

3) кваліфікаційної структури, що визначається якісними змінами в трудовому потенціалі (зростання вмінь, знань, навичок);

4) організаційної складової, яка передбачає високий рівень організації і культури праці, чіткість, ритмічність, узгодженість трудових зусиль й високу ступінь задоволеності працею.

Таблиця 2.4. Характеристика трудового потенціалу

Компоненти	Об’єкти аналізу та відповідні показники
	Людина	Підприємство	Суспільство
Здоров’я	1.Працездатність 2.Число робочих годин, втрачених через хворобу	1.Втрати робочого часу через хвороби працівників та травми. 2.Витрати на забезпечення здоров’я персоналу	1.Середня тривалість життя 2.Витрати на охорону здоров’я 3.Смертність за різним віком
Моральність	Відношення до тих, хто оточує у повсякденні	1.Взаємовідносини (психологічний клімат) 2.Конфлікти (кількість, глибина тощо)	1.Відношення до престарілих, дітей, інвалідів 2.Злочинність,соціальна напруга
Творчий потенціал	Творчі здібності (участь у винахідливості та раціоналізаторстві)	1.Кількість патентів, винаходів, нових виробів на одного працюючого 2.Доходи від запропонованих працівниками пропозицій з удосконалення процесу виробництва на одного працюючого	1.Доходи від авторських прав 2.Кількість патентів та міжнародних премій на одного жителя країни 3.Темпи технічного прогресу
Активність	1.Прагнення до реалізації здібностей (пропозиції з підвищення ефективності діяльності організації тощо) 2.Заповзятливість
Організованість	1.Акуратність, дисциплінованість, обов’язковість 2.Охайність	1.Втрати робочого часу, обсягів виробництва від порушень дисципліни 2.Культура праці та виробництва	1.Якість законодавчої бази 2.Якість доріг та транспорту 3.Додержання договорів та Законів
Освіта	1.Кількість років навчання 2.Рівень освіти	1.Частка спеціалістів з вищою та середньою освітою 2.Витрати на підвищення кваліфікації персоналу	1.Середня кількість років навчання в школі, в вузі 2.Частка витрат на освіту в держбюджеті
Професіоналізм	1.Вміння 2.Рівень кваліфікації Рівень компетенції	1.Якість продукції 2.Втрати від браку 3.Втрати від аварій	1.Доходи від експорту 2.Втрати від аварій 3.Участь у міжнародному співробіт-ництві
Ресурси робочого часу	Час зайнятості на протягом року	1.Кількість персоналу 2.Кількість часів праці за рік, що приходиться на одного працівника	1.Працездатне населення 2.Чисельність зайнятих 3.Рівень безробіття 4.Кількість часів зайнятості за рік

Величина трудового потенціалу підприємства визначається величиною потенційного робочого часу ( ):

або ,

де – календарний фонд робочого часу; – втрати робочого часу; – чисельність робітників; – кількість робочих днів за рік; – тривалість робочої зміни.

Трудовий потенціал суспільства є похідною величиною від рівня розвитку продуктивних сил й стану здоров’я населення, від змісту загальної і спеціальної освіти, професійної підготовки тощо.

Трудовий потенціал суспільства – це конкретна форма матеріалізації людського фактора, показник рівня розвитку й творчої активності трудящих.

У загальному виді величину трудового потенціалу суспільства можна визначити:

де – потенційний фонд робочого часу суспільства, годин; – чисельність різних груп населення, що може прийняти участь у суспільному виробництві; – законодавчо встановлена величина часу роботи за різними групами працівників.

Важливим документом щодо використання трудового потенціалу є Наказ Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”. В ньому вказано, що основні напрямки розвитку трудового потенціалу мають передбачати:

1) у сфері поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду;

2) у сфері розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних та фізичних здібностей, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою;

3) у сфері зайнятості – створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення.

4) у сфері регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення захисту прав і гарантій громадян;

5) у сфері політики доходів – посилення відтворювальної, стимуляційної та регулятивної функції заробітної плати та підвищення трудових доходів;

6) у сфері охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці.

2.6. Динаміка населення в України та у світі.

Починаючи з 1990 року, в Україні виявляються такі тенденції в динаміці населення:

1. Постійне зниження чисельності населення в результаті від’ємного природного приросту і від’ємного сальдо зовнішньої міграції населення .

За рівнем сумарного коефіцієнта народжуваності (к = 1,086) Україна разом із Болгарією знаходилися в 2000 р. на останньому місці в Європі. Для того щоб в перспективі населення не зменшувалось, на кожну жінку повинне приходитись в середньому 2,15 дитини. В більшості країн Західної Європи і Північної Америки на жінку приходиться від 1,6 до 3,2 дітей (в США – 1,9 дитини).

Дані про міграційні процеси, що відбуваються в Україні наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 Міграція населення в Україні за усіма напрямками*

Показники	Абсолютно (тис. чол.)		На 1000 чол. населення (чол.)
	2000 рік	2002 рік	2000 рік	2002 рік
Число прибулих	790453	760005	16,0	15,8
Число вибулих	837066	793796	16,9	16,5
Сальдо	- 46613	- 33791	- 0,9	- 0,7

2. Прогресуюче постаріння населення. Частка осіб старше за працездатний вік (60 років) зросла з 1989 до 2001 рр. з 21,2% до 23,8%, а у 2026 р. – за прогнозом досягне 27%. Це зменшує ресурси для праці і веде до зростання демографічного навантаження на працюючих.

3. Падає середня тривалість життя. З 1990 од 2000 рр. для чоловіків скоротилося на 2,8 років і складає 62,7 років, для жінок упала на 1,5 років і складає 73,5 років. Різниця між середньою тривалістю життя чоловіків і жінок – 10 років – найбільша у світі.

Загальні тенденції розвитку населення на Землі.

1. Постійне зростання чисельності населення Землі. За прогнозом слід очікувати у 2020 році – більш як 8 млрд. осіб, а к середині ХХІ ст. – 10,5 млрд. осіб. Стабілізація населення передбачається у ХХІІ ст., коли чисельність землян буде становити 10 - 12 млрд. осіб.

2. Деякі з найменш розвинених країн мають ще високі рівні народжуваності і відносно високі рівні смертності. Темпи зростання чисельності в них – 2-3% за рік, а можуть зрости ще більше за умов зниження смертності.

3. Країни із середнім рівнем розвитку промисловості характеризуються низькою смертністю й все ще високою народжуваністю, хоча остання має тенденцію до зниження. Темпи приросту населення – від 1 до 4% за рік.

4. Більшість високорозвинених країн мають низьку смертність, низьку народжуваність, низькі темпи приросту населення – до 1% за рік.

___________________________________

* [12] Статистичний щорічник України. – Київ: „Консультант”, розділи 16,17. - 2001, 2002, 2003 р.

5. Частка людей похилого віку (понад 60 років) в усьому світі у наступні 50 років подвоїться від 10% до 22%. В 2050 році їх буде приблизно 2 млрд. осіб. Зростає демографічне навантаження на працюючих. У теперішній час в США на 3-х працюючих приходиться 1 непрацюючий, а в 2030 році очікується співвідношення 1,5:1 або 1:1.

Ці тенденції відповідають теорії “демографічного переходу”, де за низьких рівнів промислового розвитку рівні народжуваності та смертності високі, а чисельність населення зростає повільно. З поліпшенням якості харчування й охорони здоров’я смертність зменшується, що сприяє швидкому зростанню чисельності населення. Але як тільки люди втягуються в образ життя високорозвиненого індустріального суспільства, народжуваність спадає і темпи зростання чисельності населення знову зменшуються.

ЮНЕСКО і Всесвітня організація охорони здоров’я періодично проводять дослідження динаміки рівня життя і “життєздатності” народів (К_Ж/З). Він виміряється за 5 – бальною шкалою й характеризує можливість збереження генофонду, фізіологічного й інтелектуального розвитку нації в умовах здійснення соціально - економічної політики уряду на момент дослідження. На жаль, криза 1990 – 2000 рр. значно погіршила розвиток нації в Україні, яка за цим показником (від 1,7 до 1,9 балів) знаходиться в групі країн колишнього СРСР, аборигенів Австралії, індійців Америки.

Рівень коефіцієнта 1,5 балів і нижче означає, що має місце загроза поступового вимирання нації, її розумова і фізична деградація.