43. Визначити причини нападу фашистської Німеччини на срср та місце України в планах гітлерівців

Причини Великої Вітчизняної війни, як складової частини другої світової війни варто шукати в 30-х роках 20 ст., коли різко загострилася міждержавні і внутрішні протиріччя ведучих капіталістичних країн. Незадоволені підсумками першої світової війни, правлячі кола Японії, Германії і Італії почали чести підготовку до нового перерозподілу світу. їм потрібні були нові ринки збуту і джерела сировини, дешева робоча сила. Західні країни робили все можливе для того, щоб підштовхнути Германію і Японію до нападу на СРСР. Вони розраховували вступити в конфлікт у відповідний момент і зі свіжими силами нав'язати знекровленим воюючим сторонам свої умови. Чому основним об'єктом для нападу був обраний Радянський Союз? У СРСР Германія бачила основну перешкоду для своїх планів досягнення світового панування. Гітлер заявляв: "Наша задача у відношенні Росії: розбити збройні сили, знищити державу. Війна проти Росії це боротьба двох ідеологій. Нищівний вирок більшовизму". Ще задовго до війни фашистська Германія "розробила програму" ліквідації Радянського Союзу. Поневолення і знищення його народів, захоплення, пограбування і колонізації території. В основу плану "Барбароса" - війни проти СРСР - була покладена стратегія близькавичної війни.Яке ж місце в планах гітлерівської Німеччини приділялося Україні? Відповідно до генерального плану "ОСТ", Україна в планах фашистського рейха відігравала особливу роль. По-перше, Україна являла собою високорозвинену республіку з багатогалузевим господарством і багатою сировинною базою. До початку другою світової війни Україна виробляла: більш 50% загальносоюзного видобутку вугілля; 64,7% чавуна; 49% сталі; 67,5% випуску металургійного устаткування. По-друге, Україна була значним виробником сільського господарства. На її частку приходилось 20% виробництва товарного хліба, 73% цукру, 20% м'яса, 15% олії. Такі Українські багатства не могли залишитися непоміченими німецьким рейхом. Тому Україна повинна була стати основною сільськогосподарською колонією Германії, а особливо відзначені генерали і офіцери -повновладними господарями величезних родючих угідь. Територія України фігурувала як простір для майбутнього заселення "расою панів" з Німеччини. Це означало планомірну ліквідацію корінного населення і заміну його німецькими колоністами. Тільки частину населення, необхідну як робочу силу, передбачалось зберегти. Інше населення підлягало винищуванню. Спеціально було поставлене питання про Донбас, який німці називали "Східним Руром". Вугілля, чавун, сталь, прокат передбачалося використовувати ля німецької промисловості. А машинобудівні підприємства - для ремонту військової техніки. Тому український напрямок, здійснюваний групою армій "Південь" на Київ, був одним з основних.На Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь", які повинні були просуватись у напрямку на Київ, а далі планувався удар на Харків і Донбас. Допоміжний удар завдвався на півдні - через Молдавію вглиб південної України на Крим. На Україні війська агресора протистояли два фронти: південно-західний (командуючий генерал М.П.Кирпоніс) і південний (Командуючий генерал І.В.Тюлєнєв). З сухопутними військами взаємодіяли моряки чорноморського флоту (командуючий генерал П.С.Октябрьський), Дунайська і Пінська військові флотилії.

30 червня 1941 року був створений Державний Комітет Оборони (ДКО) на чолі з Й.В. Сталіним. У руках цього надзвичайного органу була зосереджена вся повнота влади в Україні. 7 липня 1941 року керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало трудящих чинити рішучий опір ворожій навалі.

44. Дати оцінку німецько-фашистському окупаційному режиму в Україні у 1941-1944 рокахНа території окупованої України фашисти установили режим терору і насильства. Окупанти бачили свою основну задачу в експлуатації ресурсів окупованих територій для потреб німецької армії і промисловості. Поліцейський і юридичний механізм репресій був продуманий і організований ще до нападу на СРСР. 17 липня 1941 року декретом Гітлера було утворено міністерство Рейха для окупованих районів сходу на чолі з А.Розенбергом. Окупована територія була поділена на рейхскомісаріати. генеральні округи і округи. Декрет поширював владу Геринга в економічних питаннях (пограбування) , а також владу Гиммлера в питаннях безпеки (репресій). Виходячи з цього велика частина Українських земель була віднесена до рейхскомісаріату "Україна". Очолив його Є.Кох (штаб-квартира в місті Рівне). Західноукраїнські землі за назвою дистрикт "Галичина" були включені до складу генерал-губернаторства, утвореного на території окупованої Польщі. Південні райони (Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, а також ряд територій Віннічини, Миколаївщини, Херсонщини) за назвою "Трансістрія" увійшли до складу Румунії. П'ять північно-східних областей (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська, Луганська) були оголошені "прифронтовою зоною" і перебували під владою військового командування.Окупувавши Україну Гітлерівські загарбники почали здійснювати плани перетворення її в колоніальну країну, у "життєвий простір" для німецьких панів. Українську націю проголосили "неповноцінною". Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів і їхніх поплічників. Населенню міст, власне кажучи, заборонялося користатися залізничним і комунальним транспортом, поштою, телеграфом, електрикою. На кожнім кроці висили оголошення: "Тільки для німців", "Українцям вхід заборонений" і т.п. На Україні німецькі окупанти запровадили в дію режим рабсько-кріпосницької праці: загальну трудову повинність для дорослих і підлітків, каторжні роботи, примусовий вивіз на роботу в Німеччину. За порушення правил поведінки передбачалося покарання головним чином -розстріл.Одним з основних методів знищення місцевого населення стала "організація" голоду, особливо в містах. Фашистські загарбники зібравши хліб і інші продукти харчування прирекли на голод українців. Особливо голодувало населення промислових центрів - Харкова , Дніпропетровська, міст Донбасу.Грабіж території, насильство, пряме знищення населення України призвели до жахливих наслідків, зафіксованих у матеріалах Нюрнбергського процесу над головними військовими злочинцями. За роки тимчасової німецької окупації території України загарбники знищили близько 6 млн. мирного населення і військовополонених (Бабій Яр, 50гетто для європейського населення і т.д.) депортували в Німеччину на примусові роботи 2,5 млн. чол., спалили сотні місць, тисячі сіл, розграбували і знищили майже усе господарство України.