37. Визначити причини, сутність та хід колективізації в Україні у 1929-1933 рр

Одним із основних джерел індустріалізації промисловості мало стати село. Для цього потрібно було замість неконтрольованих державою індивідуальних господарств створити велике виробництво, тобто колективізувати сільське господарство.Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927-1928 рр. За умов зростання цін на промислові товари, селянство відмовлялось продавати хліб за нижчими цінами („ножиці цін"), Тому у державі не стало хліба для постачання міст, новобудов, армії, різко знизився експорт зерна, який давав валюту для оплати імпортованої техніки. У січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Але восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування. Тоді в 1929 р. почала здійснюватися суцільна колективізація. Постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. „Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" віднесла Україну до групи районів, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Партійне - державний апарат України виступив з низкою власних ініціатив щодо прискорення темпів колективізації. 24 лютого 1930 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, у якій ставилося завдання-скоротити терміни на 1-1,5 року.Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Тих, що не вступали де колгоспу, прирівнювали до ворогів радянської влади і злочинців, Адміністрація млинів відмовлялася молоти їм зерно, їхніх дітей виключали зі Інколи, лікарі не приймали їх як пацієнтів тощо. Особливо активним був наступ проти заможних селян - т. зв. куркулів. Спочатку цей наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску - встановлювався високий податок, заборонялася оренда землі тощо. З грудня 1929 р. влада вдалася до політики відкритого терору: селяни, які активно чинили опір колективізації, підлягали розстрілу або ув'язненню, заможніші - виселялися у віддалені районі СРСР, багатьох змусили покинути свої повіти. Під „розкуркулення" потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, що не хотіли йти в колгоспи. До 1932 р. було ліквідовано 200 тис. господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн. осіб. Близько 850 тис. з них як „спецпоселенців" заслали на Північ і Сибір. Політика розкуркулення поступово перетворювалася на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, що не справлялися з державними хлібозаготівлями.Наступним кроком колективізації було ведення у грудні 1932 р. „внутрішнього паспорта", що фактично не давало можливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки „куркулям"; але й бідним селянам. Це рішення офіційної влади прив'язувало селянина до землі, практично знову його закріпачувало.Внаслідок цих надзвичайних заходів до кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% селянських господарств, що володіли 80% орних земель.Таким чином колективізація забезпечувала контроль з боку державі над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи.

Проаналізувати наслідки політики колективізації в Радянської Україні

Форсовані темпи і переважно адміністративні методи здійснення колективізації призвели до катастрофічних наслідків - дезорганізації і деградації аграрного сектору на початку 30-х років, його невпинного вповзання у кризу.Селяни відмовлялися йти до колгоспів, продавали або забивали худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке піддягало колективізації. За період 1929-1932 рр. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%, овець - на 74%. В результаті поголів'я худоби не вдалося відновити протягом ЗО років. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. становив порічно 680 млн. ц. (найнижчі показники після голоду 1921 р.).Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало хвилю селянських виступив та збройних повстань, що охоплювали цілі райони. З січня до червня 1930 р. було зареєстровано 1,5 тис. терористичних актів проти представників радянської влади. В селах Тульчинського, Вінницького, Могюгів - Подільського округів відбулися 81 збройний виступ. За приблизними підрахунками, у 1930 р. загальна кількість повстанців в Україні становила майже 40 тис. чол.Події набували загрозливих масштабів. 2 березня 1930 р. Сталін опублікував у „Правді" статтю „Запаморочення від успіхів", в якій у „перегібах" процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Об'єднання селян у колгоспи оголошувалося справою добровільною. У зв'язку з цим навесні і влітку 1930 р. майже половина селянських господарств вийшла з колгоспів. Але такій перегіб подій не міг влаштувати партійне - радянське керівництво, тому вже восени 1930 р. почалася нова кампанія, спрямована на прискорення колективізації. Крім застосування адміністративних заходів, запроваджувалися непомірно високі податки для одноосібників, які в більшості випадків не могли сплачувати їх. Заготівельні ціни на сільськогосподарські продукти були надзвичайно низькими. До того же держава не визначала обсягів хлібоздачі та інших поставок, що вело до експропріації чи не всієї колгоспної продукції, а це зумовлювало вкрай низьку оплату праці колгоспників і відбивало в них усяке бажання ефективно працювати в громадському господарстві. Все це приводило до руйнування сільського господарства. В 1932 р. в селах України розпочався голод.У 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозверстки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Напередодні другої світової війни сільськогосподарське виробництво досягло рівня кінця 20-х років, ситуація покращувалася, але проблеми в аграрному секторі були ще досить серйозними.Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.