33. Охарактеризувати політику зунр та її взаємини з унр

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні призвела до розвалу цієї імперії. На її уламках 9 листопада 1918 р. постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Уряд очолив К.Левицький.Невдовзі Буковину захопили румуни, Закарпаття лишилося далі під Угорщиною, а західну частину Галичини окупували поляки. Уряд ЗУНР не сподівався, що дійде до українсько-польської війни, й до організації власних збройних сил прийшов дуже пізно. 21 листопада під тиском поляків українські військові частини були змушені залишити Львів. Уряд переїхав до Тернополя, потім до Станіславова (Івано-Франківськ), де 4 січня 1919 р. зібралася сесія Української Національної Ради. Було обрано новий уряд під головуванням С.Голубовича. Того ж дня УНРада схвалила закон про злуку ЗУНР з УНР, і 22 січня у Києві відбулося урочисте проголошення злуки обох республік. Але насправді злуки не відбулося - обидві республіки і надалі продовжували діяти незалежно одна від одної.У травні - червні 1919 р. польська армія, озброєна Антантою, зайняла майже всю Галичину. У цей критичний для ЗУНР момент уряд Голубовича склав повноваження, а УНРада призначила Є.Петрушевича диктатором ЗУНР. Ці зміни піднесли дух населення і вояків Української Галицької Армії (УГА). В червні УГА здобула Східну Галичину. Але тим часом Найвища Рада мирної конференції в Парижі уповноважила Польщу продовжувати свої операції в Західній Україні до р.Збруч. Міжнародний тиск і нестача зброї змусили УГА відступити у липні за Збруч. Галичину окупувала Польща.Розходження між ЗУНР та УНР призвели до того, що галичани 6 листопада заключний перемир'я з Денікіним, а на початку 1920 р. частина військ УГА увійшла до складу Червоної Армії.Доля Галичини була обумовлена Варшавським (22 квітня 1920 р.) договором УНР з Польщею, а пізніше Ризьким (18 березня 1921 р.) договором більшовиків з поляками. Галичину було остаточно приєднано до Польщі.

34. Визначити причини поразки українських національно-демократичних сил в 1919-1920 рр.

Поразка українських національно-демократичних сил (УНР та ЗУНР) була обумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'єктивних причин слід віднести відсутність єдності серед українців, які тривалий час мешкали у різних геополітичних, економічних та соціокультурних просторах і ще не встигли прийти до злиття в єдину націю. Оскільки більша частина українців проживала на селі, традиційно займаючись сільським господарством, вона дуже мало цікавилася проблемами націо- та державотворення і, отже, залишилася байдужою до національно-державницьких ідей, висунутих вузьким колом національно свідомої еліти. Суттєвим фактором, зумовивши поразку українських патріотичних (націоналістичних) сил у громадянській війні та у боротьбі з агресивними сусідами, були несприятливі зовнішні обставини (країни Антанти підтримували Польщу і білогвардійців, які не хотіли бачити Україну незалежною державою).

Боротьба за національне визволення вимагала урахування інтересів широких мас трудівників села і міста, а також жорстких революційних методів, які поклали б край політичній анархії і економічній руїні. Тим часом організація державного життя і творення збройних сил в УНР і ЗУНР відбувалися без чіткої програми, в умовах нестачі досвідчених фахівців. Державна влада була розпорошена, розподілена між представниками різних партій. Не було зроблено рішучих заходів щодо негайної організації регулярної армії. Нарешті величезною політичною помилкою було те, що уряди УНР і ЗУНР не знайшли спільної мови і не зробили усього можливого для фактичного об'єднання матеріальних і військових ресурсів Західної та Наддніпрянської України. Усі ці прорахунки й зробили іх легкою здобиччю для Польщі і більшовиків.