2 Див.: Ленинскнй сборник XXXVIII. М., 1975, с. 86—94.

З ленінських таблиць випливає: по-перше, що виробництво засобів виробництва при капіталізмі зростає швидшими темпами, ніж до капіталізму, а при соціалізмі ці темпи ще вищі; по-друге, ленінські розрахунки ілюструють значне зростання органічної будови капіталу при капіталізмі і ще значніше зростання будови виробництва при соціалізмі; по-третє, для соціалізму порівняно з капіталізмом характерне швидше зростання як усього сукупно­го суспільного продукту, так і окремих його складових частин. Особливо швидкими темйами зростає споживання трудящих, оскільки ліквідується споживання експлуататорів.

Як свідчать дані офіційної буржуазної статистики, у післявоєнний період, особливо в зв'язку з науково-технічною революцією, спостерігається зростан­ня частки промисловості в сумарному валовому продукті розвинутих капіта­лістичних країн. З 1950 по 1970 р. вона збільшилася з 33 до 36%. При цьому всередині промисловості швидшими темпами зростали галузі важкої промис­ловості, що в кінцевому підсумку привело до підвищення питомої ваги її продукції в загальному обсязі промислового виробництва. У 1950—1970 pp. середньорічний приріст продукції важкої промисловості у розвинутих капіта­лістичних країнах дорівнював 6,4%, а в легкій —4,1%. Цей процес продов­жувався і в 70-х роках. Промислове виробництво розвинутих капіталістичних країн за період з 1973 по 1978 р. зросло на 9,2%, при цьому важка промис­ловість—на 9,8, у тому числі машинобудування і металообробка — на 11,4, хімічна, нафтопереробна і гумотехнічна — на 16,2, енергетика — на 16,7%. У той же час легка промисловість виросла на 8,2%.

Творчо розвинувши марксистську теорію відтворення, В. І. Ле­нін розкрив її величезне методологічне і революційне значення. Абстрактна теорія реалізації передбачає пропорційний розподіл продукту між різними галузями капіталістичного виробництва. Але вона аж ніяк не стверджує, що в капіталістичному суспіль­стві продукти завжди розподіляються або можуть розподілятися пропорційно.

В. І. Ленін показав, що теорія К. Маркса дає найсильнішу зброю проти апологетики. Навіть при ідеально пропорційному відтворенні і обігу всього суспільного капіталу неминуча супе­речність між зростанням виробництва і обмеженими границями споживання. Але для процесу реалізації властива не ідеальна пропорційність, а порушення пропорційності і кризи.

Критика В. І. Леніним народницької теорії внутрішнього ринку

Народники твердили, що капіталізм у Ро­сії розвиватись не може. Вони заперечували розкол суспільства в пореформеній Росії на два протилежні класи — пролетаріат і бур­жуазію, а отже, і передову роль робітничого класу в соціальному перетворенні російського суспільства. Не­можливість розвитку капіталізму в Росії народники намагалися пояснювати насамперед тим, що розорення селян і дрібних ви­робників веде нібито до скорочення внутрішнього ринку, а тим самим до неможливості розвитку виробництва.

У критиці помилок народників з цього питання В. І. Ленін спирався на вчення К. Маркса про розвиток внутрішнього ринку для капіталізму в міру проникнення його в дрібне товарне вироб­ництво. Свої положення з цього питання К. Маркс найповніше обгрунтував у XXIV розділі І тому «Капіталу» — «Так зване первісне нагромадження». Він показав, що процес розорення дрібних виробників супроводиться виникненням і зростанням внутрішнього ринку для капіталізму.

В. І. Ленін, продовживши дослідження К. Маркса, звернув увагу на те, що суспільний поділ праці при пануванні приватної власності на засоби виробництва супроводжується перетворен­ням натурального господарства в просте товарне виробництво, яке потім на основі дії закону вартості і конкурентної боротьби перетворюється в капіталістичне товарне виробництво. Одночасно з цим зростає і внутрішній ринок для капіталізму.

«Для капіталізму,— писав В. І. Ленін,— потрібен «вільний робітник», і збідніння в тому й полягає, що дрібні виробники перетворюються в найманих робітників. Це збідніння маси су­проводиться збагаченням небагатьох експлуататорів, розорення й занепад дрібних закладів супроводиться посиленням і розвит­ком більших; обидва процеси сприяють зростанню ринку: «збід­нілий» селянин, що жив раніше з свого господарства, тепер живе з «заробітків», тобто з продажу своєї робочої сили; йому дово­диться тепер купувати собі необхідні предмети споживання» (хоч би і в меншій кількості і гіршої якості); з другого боку, ті засоби виробництва, від яких звільняється цей селянин, концентруються в руках меншості, перетворюються¹" в капітал, і вироблений про­дукт надходить уже на ринок» 1

Наведені положення В. І. Леніна лягли в основу його геніального конкретно-історичного дослідження процесу утворення внутрішнього ринку — праці «Розвиток капіталізму в Росії». Цією працею було завершено ідейний розгром ліберального народни­цтва. В. І. Ленін показав, що капіталістичне виробництво із роз­витком само створює для себе ринок і проблема реалізації товарів при капіталізмі може бути теоретично розв'язана і при абстрагуванні від зовнішнього ринку.

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 1, с 91.

Критика В. І. Леніним "легальних марксистів»

«Легальні марксисти» намагалися характе­ризувати марксову теорію реалізації як тео­рію, що нібито доводить гармонійність ка­піталістичного способу виробництва. Ігнору­ючи всі теоретичні передумови до марксових схем відтворення, вони будували свої схеми. У них допускалося абсурдне припущення, що капіталістичне відтворення може не­скінченно здійснюватися тільки за рахунок зростання виробни­цтва засобів виробництва при повному застої особистого спожи­вання робітничого класу і навіть при повному «зникненні» цього класу.

В. І. Ленін викрив теоретичну і практичну неспроможність цих тверджень «легальних марксистів». Він показав, що до пев­них меж виробництво може розвиватися за рахунок зростання попиту на засоби виробництва, але в кінцевому підсумку вироб­ництво призначено для особистого споживання. З розвитком капіталізму загострюється суперечність між суспільним характе­ром виробництва і приватнокапіталістичною формою привлас­нення і суперечність, яка випливає з неї, між виробництвом і спо­живанням, що веде до економічних криз надвиробництва. В. І. Ле­нін підкреслював: «Схеми самі по собі нічого доводити не можуть; вони можуть тільки ілюструвати процес, якщо його ок­ремі елементи вияснені теоретично». 1

¹ Ленін В, /. Повн. зібр. творів, т. 4, с. 50—51,

«Легальні марксисти» (зокрема П. Струве) намагалися ви­холостити класовий зміст марксових схем ілюстрації процесу реалізації, що виражалося у твердженні, нібито абстрактну тео­рію реалізації можна побудувати, зовсім абстрагуючись від існу­вання капіталу, тобто від певних економічних відносин між кла­сами. У зв'язку з цим В. І. Ленін підкреслював, що для аналізу відтворення і обігу всього суспільного капіталу не може бути байдужим, чи є товари капіталом чи ні.

«Легальні марксисти» вносили плутанину в учення К. Маркса про суспільний продукт. Вони заперечували необхідність чітко­го розмежування його вартісної і натурально-речовинної форм. Так, замість поділу суспільного продукту за вартістю на с + v + m, а за натуральною формою — на засоби виробництва і предмети споживання П. Струве пропонував ділити суспільний продукт на засоби виробництва, предмети споживання і додат­кову вартість.

В. І. Ленін, розкриваючи логічну 1 наукову неспроможність такої ревізії марксизму, писав: «В чому полягає суспільний об­мін речовин? Насамперед в обміні засобів виробництва на пред­мети споживання. Як же можна показати цей обмін, виділивши окремо додаткову вартість від засобів виробництва і від предме­тів споживання? Адже додаткова вартість втілюється або в засо­бах виробництва, або в предметах споживання! Чи не ясно, що такий поділ — неспроможний логічно (бо він змішує поділ за натуральною формою продукту з поділом за елементами варто­сті) — затемнює процес суспільного обміну речовин?» 1