§ 4. Диференціація і дискримінація я оплаті робочої сили

Причини диференціації заробітної плати

На сучасних промислових підприємствах працюють робітники різної кваліфікації, що виконують роботи різного ступеня складнос­ті. Тому їхня заробітна плата неоднакова. К. Маркс писав: «Пра­ця, що має значення вищої, складнішої праці в порівнянні з се­редньою суспільною працею, є прояв такої робочої сили, утво­рення якої потребує вищих витрат, виробництво якої коштує біль­шого робочого часу і яка має через це вищу вартість, ніж проста робоча сила» ¹. Це висловлення К. Маркса дає ключ до розуміння причин диференціації в оплаті робочої сили на капіталістичних підприємствах.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 194.

Відмінності в ціні простої і складної праці, а отже, і в заро­бітній платі робітників різних професій і різної кваліфікації ви­значаються насамперед неоднаковою величиною вартості і відповідно ціни їхньої робочої сили. Це зумовлює необхідність дифе­ренціації їхньої заробітної плати. Можливість такої диференціа­ції створюється тим, що витрачання протягом того самого часу праці різної складності створює різні за величиною вартості. Складніша праця, створюючи протягом кожної години більшу вартість, ніж праця проста, відтворює протягом необхідного робо­чого часу вищу вартість робочої сили, чиєю функцією вона є, а протягом додаткового часу створює більшу додаткову вартість для капіталіста.

Тарифні ставки і сітки

Тарифна ставка — це міра ціни праці певної складності, тобто ціни праці робітника пев­ної професії і кваліфікації, що затрачає­ться протягом певного проміжку часу: години, дня, тижня. В усіх випадках в основі обчислення тарифної ставки лежить ціна го­дини праці, бо вона є одиницею міри ціни праці. Тепер у капіта­лістичних країнах найпоширеніші, принаймні для робітників масових професій, годинні тарифні ставки.

Сукупність тарифних ставок, встановлених для робітників різ­ної кваліфікації або за виконання робіт різної складності, утво­рює тарифну сітку. В основі більшості тарифних ставок, а отже, і тарифних сіток, що включаються в тарифні угоди чи додаються до колективних договорів, лежить традиційний поділ робітників на три основні кваліфікаційні категорії (групи): кваліфіковані, напівкваліфіковані (малокваліфіковані) і некваліфіковані (чор­нороби і різнороби). Цей поділ, успадкований ще від ремісничого виробництва, грунтується здебільшого на рівні професійної освіти.

З розвитком суспільного поділу праці всередині цих груп утво­рилися підгрупи. Тому в наш час тарифні сітки в різних капіта­лістичних країнах включають у себе різне число кваліфікаційних категорій. В Італії їх, як правило, 4, в металопромисловості Франції —7 тощо. Відносячи робітника до певної кваліфікацій­ної категорії, враховують насамперед рівень його професійної підготовки (наявність професійно-технічної освіти і практичних навичок), який вимірюється здебільшого часом цієї підготовки.

Для сучасного етапу розвитку капіталістичного виробництва характерна тенденція до встановлення рівня тарифних ставок та їхніх співвідношень залежно не тільки від загальної і професій­ної освіти робітника, а й від вимог, що їх ставлять, наприклад, до його фізичної сили і витривалості, до розумових здібностей, міри відповідальності тощо, тобто вимог, які характеризують складність і умови праці. Ця тенденція знайшла відображення в застосуванні нових методів диференціації тарифних ставок, зо­крема в методі аналітичної оцінки робіт.

Аналітична оцінка робіт

При аналітичній оцінці робіт складають спи­сок факторів, що характеризують складність робіт, які виконуються в тій чи іншій галузі промисловості або навіть на окремому підприємстві, і умови, при яких їх виконують. Найчастіше такими факторами є: квалі­фікація виконавця (освіта, досвід роботи тощо), розумові і фі­зичні зусилля, які витрачають, виконуючи дану роботу, відпові­дальність виконавця (за матеріали, устаткування, технологіч­ний процес тощо), умови праці. Потім виконують кількісну оцін­ку (звичайно в балах) роботи за кожним фактором зокрема, після чого роботу оцінюють в цілому на основі суми балів, про­ставлених за всіма факторами. Роботи, що дістали найменшу суму балів, оплачуються за найнижчою тарифною ставкою. Для робіт, які дістали більшу суму балів, ставки відповідно підвищують.

Застосування аналітичної оцінки робіт призводить др ще більшої нестійкості заробітної плати, збільшує її роздрібненість і сприяє дальшому посиленню експлуатації робітників. Робітни­кові сплачують вже не відповідно його кваліфікаційного розря­ду, а за виконання тієї чи іншої роботи. Додержання заданої інтенсивності та інших параметрів праці стає умовою виплати робітникові основної тарифної ставки, часто без будь-яких над­бавок. Число ставок оплати за різні види робіт різко зростає. Навіть незначна зміна в організації виробництва і праці може призвести до переоцінки робіт, до зміни ставок їхньої оплати, Переміщення робітника з однієї роботи на іншу також може спричинити зміну його оплати. Капіталісти прагнуть викори­стати аналітичну оцінку робіт для підриву єдності робітничого класу, надати їй антипрофспілкової спрямованості, протиста­вити методу встановлення тарифних ставок колективними до­говорами з робітниками метод їхнього одностороннього вста­новлення на основі аналітичної оцінки робіт.

"Оцінка за заслугами»

Часто аналітичну оцінку робіт застосовують у комбінації з оцінкою особистих якостей працівника, так званою «оцінкою за заслу­гами». До показників, за якими оцінюють робітника, входять такі, як забезпечення протягом певного періоду часу заданого рівня виробітку, належна якість роботи, економія сировини і матеріа­лів, дбайливий догляд за устаткуванням, максимальне викори­стання робочого часу. За досягнення цих показників різними від­рядними і преміальними системами заробітної плати передбачає­ться виплата робітникам певної надбавки. При системі «оцінки за заслугами» робітник, не одержуючи такої надбавки, повинен докладати максимум зусиль, щоб зберегти свою тарифну ставку на певному рівні, не допускати її зниження. Це закладає елемен­ти відрядності в основну тарифну ставку і разом з факторами, про які йшлося вище, надає почасовій формі заробітної плати характерних рис відрядності. Систему «оцінки за заслугами» ви­користовують також при розподілі колективних премій.

До показників, за якими оцінюють робітника за системою «оцінки за заслугами», входять і такі, як «загальна надійність», «прагнення до співробітництва», «загальна поведінка», «можли­вість висування» тощо, які характеризують відданість робітника капіталістичній фірмі. Таким чином, ця система спрямована не тільки на посилення експлуатації робітників, а й на розкол рядів робітничого класу через підкуп нестійких його елементів.

Дискримінація в оплаті робочої сили

Тарифні ставки в промисловості ряду капіта­лістичних країн закріплюють дискриміна­цію в оплаті окремих категорій трудящих, особливо жінок, молоді, національних мен­шостей. За однакову працю жінки й підлітки одержують нижчу заробітну плату, ніж чоловіки. Дискримінація жінок при встанов­ленні тарифних ставок, виплаті премій тощо призводить до того, що в США і Англії, наприклад, середньорічна заробітна плата жінок нижча від заробітної плати чоловіків приблизно на 40%, у ФРН — на ЗО, у Франції —на 15%. В США заробітна плата робітників негрів, а також пуерторіканців та представників інших національних меншостей значно нижча від заробітної плати білих робітників. Усе це дає змогу капіталістам добувати додаткові прибутки за рахунок надексплуатації названих кате­горій трудящих.

$ 5. Номінальна і реальна заробітна плата

Номінальна заробітна плата

Номінальною заробітною платою називають заробітну плату, що її одержує робітник у грошовій формі На ті гроші, які робітник одержує у вигляді заробітної плати, він повинен придбати про­дукти харчування, одяг та інші товари, необхідні для існування самого робітника і його сім'ї, сплатити за квартиру, навчання ді­тей, оплатити користування транспортом тощо. Він повинен ви­платити певні податки, що істотно скорочує суму грошей, яку ро­бітник може витратити на своє утримання і утримання своєї сім'ї.

Коли б ціни на товари і послуги, які потребують робітник і його сім'я, були сталими, то за зміною величини його номігіальної заробітної плати можна було б робити висновок про збільшення або зменшення реального обсягу тих благ, які робітник може придбати на свою заробітну плату. Але ринкові ціни, особливо в умовах сучасного капіталізму, зазнають значних коливань. В результаті одна й та сама величина номінальної заробітної плати в різні періоди часу і в різних умовах виражає різний об­сяг життєвих засобів, на які її можна обміняти на ринку. Тому необхідно розрізняти номінальну заробітну плату і заробітну плату, виражену в масі життєвих засобів, в які вона перетворює­ться, тобто реальну заробітну плату робітника.

Реальна заробітна плата

Реальна заробітна плата — це сума спожи­вних вартостей (товарів і послуг), які робіт-ник може при даному рівні цін придбати на свою номінальну заробітну плату після вирахування з неї подат­ків та інших відрахувань.

Реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно до зміни номінальної заробітної плати і обернено пропорційно до зміни цін на товари та послуги, які споживаються робітничим класом. При цьому одні фактори можуть діяти в напрямі зни­ження реальної заробітної плати, інші — в бік її підвищення.

Зростання хронічної армії безробітних і її натиск на ринок праці, падіння попиту на робочу силу в періоди несприятливої економічної кон'юнктури, підвищення питомої ваги низькоопла-чуваних прошарків трудящих у складі робочої сили (малоквалї-фікованих робітників, жінок, молоді, представників національ­них меншостей, що дискримінуються) тощо спричиняє падіння номінальної заробітної плати і тим самим сприяє падінню реаль­ної заробітної плати.

Одним з поширених методів додаткової експлуатації робітни­чого класу є зниження реальної заробітної плати підвищенням цін на предмети споживання, квартплати, тарифів за користуван­ня комунальними послугами, громадським транспортом та ін­шими видами послуг, а також посилення оподаткування трудя­щих. Борючись проти цього, робітники прагнуть добитися підви­щення номінальної заробітної плати, зокрема наполягають на включенні в колективні договори принципу «рухомої шкали» за­робітної плати.

Принцип «рухомої шкали» заробітної плати полягає в тому, що основні тарифні ставки час від часу переглядаються залежно від динаміки офіційного індексу вартості життя. Цей індекс ха­рактеризує зміну за певний період суми цін на товари і послуги, що їх споживають трудящі. Капіталісти, прагнучи послабити дію принципу «рухомої шкали», фальсифікують офіційний індекс вар­тості життя, всіляко гальмують збільшення заробітної плати, по­в'язане із зростанням цін, а також знижують надбавки на дорож­нечу іншими методами.

Прагнучи максимально сприяти зростанню прибутків монопо­лій, буржуазні уряди під приводом боротьби з інфляцією часто вдаються до політики «заморожування» та'інших форм так зва­ного регулювання заробітної плати: в законодавчому порядку забороняють її підвищення протягом певного періоду або вста­новлюють максимальні межі її підвищення протягом даного часу.

Реальна заробітна плата в результаті зростання цін і подат­ків може спадати при незмінній або навіть зростаючій номіналь­ній заробітній платі.

Серед факторів, що діють у бік підвищення рівня реальної заробітної плати, слід насамперед назвати збільшення обсягу потреб робітничого класу, що відбувається з розвитком продук­тивних сил, зростанням економічного і культурного рівня суспіль­ства, соціальних потреб робітничого класу. В. І. Ленін назвав цей процес законом піднесення потреб. Реалізація цього закону в умовах капіталізму відбувається аж ніяк не автоматично, а в ході гострої і напруженої боротьби робітничого класу за таке підви­щення номінальної заробітної плати, яке забезпечувало б задово­лення нових потреб трудящих, зумовлених розширенням історич­ного і соціального елемента вартості робочої сили. В наші дні в коло цих нових суспільних потреб нерідко входять такі пред­мети тривалого користування, як холодильники, радіоприймачі, телевізори, а для деяких трудящих і автомашини.

Таким чином, реальна заробітна плата, зазнаючи впливу чис­ленних, часто протилежно спрямованих факторів, виявляє в одні історичні періоди тенденцію до зниження, в інші — до підвищен­ня. В окремі періоди, здебільшого під час економічних криз і воєн, має місце велике падіння реальної заробітної плати, що зачіпає всіх трудящих. Але навіть у періоди сприятливої економічної кон'юнктури часто падає реальна заробітна плата окремих заго­нів трудящих, і насамперед низькооплачуваних верств. Коли бур­жуазія під тиском робітничого класу змушена йти на деяке під­вищення реальної заробітної плати, вона прагне компенсувати це посиленням експлуатації робітників безпосередньо у процесі виробництва.

Динаміка реальної заробітної плати є одним з найважливіших показників становища робітничого класу при капіталізмі. Іншим таким показником є відносна заробітна плата, тобто відношення суми заробітної плати, що її виплачують робітникам, до маси прибутку, добутого капіталістами. Оскільки прибуток капіталі­стів, як правило, зростає швидшими темпами, ніж номінальна заробітна плата, падіння відносної заробітної плати, як і підви­щення норми додаткової вартості, свідчить про погіршення ста­новища пролетаріату при капіталізмі.

Національні відмінності в заробітній платі

Рівень і динаміка заробітної плати в різних країнах неоднакові. Національні відмінності в заробітній платі виражаються насамперед у різному обсязі життєвих засобів, які робіт­ники тих чи інших країн можуть придбати за свою номінальну заробітну плату. Це означає, що мова йде насамперед про відмін­ності в заробітній платі. Вони визначаються рядом моментів, по­в'язаних з економічними та історичними умовами, в яких розви­вався і формувався робітничий клас окремих країн, насамперед відмінностями у вартості і ціні робочої сили.

Вартість робочої сили в різних країнах неоднакова насампе­ред через відмінності, що історично склалися, в природних і жит­тєвих потребах робітників, у витратах підготовки робочої сили, відмінності в продуктивності та інтенсивності праці, у викорис­танні жіночої і дитячої праці. Величезну роль у формуванні національних відмінностей у заробітній платі відіграє ступінь організованості робітничого класу і рівень розвитку класової боротьби. Дія всіх цих факторів призводить часом до значних відмінностей у реальній заробітній платі робітників різних країн.

Найбільш високий рівень заробітної плати історично склався в США, що значною мірою було пов'язано із сприятливішими умовами формування робітничого класу в цій країні, з тривалою гострою нестачею (протягом усього АІХ ст.) робочих рук для промисловості, яка швидко розвивалася, а також рядом інших моментів. В інших капіталістичних країнах рівень заробітної плати значно нижчий, ніж у США. Тижнева заробітна плата робітників у не-сільськогосподарських галузях по відношенню до її рівня в США становила в 1970 p.: в Канаді —86%, у ФРН —74, в Англії —6§, у Франції — 55, в Іта­лії—43, в Японії —38%.

Ще нижчий рівень реальної заробітної плати склався в країнах Латин­ської Америки і особливо в тих країнах Азії і Африки, які протягом багатьох десятків років були об'єктами жорстокої колоніальної експлуатації з боку Імпе­ріалістичних держав. У цих країнах вартість робочої сили історично встанови­лася на дуже низькому рівні, необхідному лише для фізичного існування робіт­ника; до неї не входили витрати на утримання сім'ї, яка лишалася в селі, на освіту, навчання та на багато інших потреб.

Капіталістичні монополії використовують національні від­мінності в заробітній платі для дальшого підвищення при­бутків, переводячи свої капітали в країни з традиційно низьким рівнем життя.

Боротьба робітничого класу за підвищення заробітної плати

Прагнучи забезпечити найбільш продуктив­не споживання робочої сили і відповідно під­вищення маси і норми додаткової вартості, капіталісти вживають заходів щодо макси­мального зменшення витрат виробництва. Затрати на робочу силу вони розглядають як одну з основних статей цих витрат. Це й зумовлює постійне прагнення капіталістів до зниження заробітної плати, в результаті чого вона проявляє тенденцію до падіння нижче вартості робочої сили.

Але для робітників заробітна плата — єдине джерело їхнього існування, єдиний засіб щоденного відновлення їхньої здатності до праці. Тому вони борються з капіталістами за підвищення за­робітної плати, об'єктивно прагнучи максимально наблизити її рівень до вартості робочої сили. Результати цієї боротьби в кінцевому підсумку визначаються співвідношенням класо­вих сил.

Заробітна плата — один з головних економічних об'єктів гост­рої класової боротьби в капіталістичних країнах. Рівень заробіт­ної плати і способи її обчислення, методи тарифікації робіт і вста­новлення ставок робітникам, методи нормування праці і величина норм виробітку і розцінок, оплата і регламентація перерв на від­починок, надурочних годин роботи, вихідних і святкових днів — усі ці та інші питання є предметом повсякденних жорстоких сути­чок між робітниками і капіталістами, які переростають у тривалі страйки. Лише наполегливою класовою боротьбою, ціною жертв і поневірянь робітничий клас капіталістичних країн може доби­тися підвищення рівня заробітної плати.