Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013

Розділ 11

АНДРОЛОГІЯ

Ветеринарнаандрологія–наукапропатологію статевоїсистемисамців.

11.1. УРОДЖЕНІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ

Гіпоплазія статевого члена. Недорозвинутість статевого члена молодих бугаїв, що проявляється під час статевого збудження і характеризується слабким проявом ерекції та малими розмірами пеніса. Бугаї підлягають вибракуванню.

Гіпоспадія. Розщеплення пеніса (вентральна щілина) у його нижній частині внаслідок незрощення губ уретри в ділянці розщепленої мошонки або на різних рівнях промежини. Часто гіпоспадія супроводжується гіпоплазією (недорозвинутістю) печеристих тіл статевого члена. Такі тварини підлягають бракуванню.

Кровотеча з верхівки статевого члена спостерігається у молодих бугаїв за ерекції, як уроджена аномалія пеніса. Під час клінічного дослідження на верхівці статевого члена виявляють

411

невелику норицю статевого члена у вигляді синювато червоного горбика з валикоподібними краями і заглибленням у центрі. Кров, потрапляючи в еякулят, згубно діє на спермії.

Дана аномалія може бути ознакою більш глибоких вроджених порушень статевої функції бугаїв, тому таких тварин слід бракувати.

Дисфункція ретракторних м’язів статевого члена –

особливий вид парувальної імпотенції бугаїв, за якої спостері гається спазм ретракторних мязів статевого члена під час садки на корову чи отримання сперми на штучну вагіну, внаслідок чого статевий член не виходить з препуційного мішка. Хвороба є спадковою, тому хворих бугаїв вибраковують.

Спіралеподібне викривлення статевого члена під час ерекції – проявляється у штопороподібному обертанні кінцевої частини статевого члена навколо своєї осі проти годинникової стрілки: спочатку справа наліво згори донизу, а тоді зліва направо знизу вгору і вперед. Хвороба може успадковуватися, тому носіїв вибраковують.

Персистуюча вуздечка як збереження вродженої (нерозірваної) зв’язки статевого члена і препуціального мішка, що проявляється наявністю складки слизової оболонки препуція, яка виступає над швом статевого члена (вільна або розірвана вуздечка) і може спричиняти викривлення статевого члена, гальмування або спотворення статевих рефлексів. Лікування – хірургічне. Вуздечку розсікають ножицями або термокаутером.

11.2. НАБУТІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ

Механічні пошкодження та запалення. За локалізацією механічні пошкодження органів парування поділяють на екстрапрепуційні – коли пошкодження завдано з боку шкірно фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційні – коли пошкодження завдано зсередини препуціального мішка і

412

ретропрепуційні – коли пошкоджується статевий член і навко лишні тканини препуційного мішка. Названі пошкодження бувають відкритими і закритими.

Екстрапрепуційними пошкодженнями є забої, рани (поверх неві, глибокі та проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті.

Інтрапрепуційними пошкодженнями вважають рани стате вого члена та листків препуційного мішка (забиті, рвані та різані).

До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви білко вої оболонки статевого члена з крововиливами та утворенням гематоми; лікування – оперативне, але воно не завжди ефектив не; вивороти препуційного мішка – вихід його парієтального листка назовні з можливими пошкодженнями, тріщинами, запаленнями; при лікуванні намагаються зняти запальні явища, застосовуючи антисептичні та в’яжучі засоби, а згодом – тепло й масажі крайньої плоті; випадання препуційного мішка (коли препуційний мішок, що випав, не може повернутися у вихідне положення); лікування оперативне – відшивання, резекція чи ампутація випалої частини препуція; запалення препуційного мішка – акропостит та баланопостит, фімоз, парафімоз.

Для кращого розуміння захворювань препуція треба знати його будову. У бугая препуцій утворює вузьку піхву довжиною 25–30 см, діаметром 3–5 см; у барана – відповідно 10–18 і 1,5–4 см. Початкова частина препуція відвисає від черевної стінки у бугая на 5–6 см, у барана – на 2–4 см. На її вільному кінці є отвір зірчастої форми у бугая, V подібної у барана, за яким розміщене переддвер’я, а далі – передня порожнина препуція. Зовні на шкірі препуція є ніжні, тоненькі волоски, внутрішня поверхня порожнини покрита плоским багатошаровим епітелієм, позбав леним волосяного покриву за виключенням звислої частини крайньої плоті. Приблизно на глибині 3–4 см в порожнині препуція на слизовій оболонці є циркулярні складки, які формують так звану шийку, що відокремлює кінцеву частину статевого члена, за якою знаходиться фундальна частина.

413

Під час ерекції слизова оболонка препуція (за винятком початкової частини) вивертається назовні, щільно облягаючи статевий член.

До хвороб препуція відносять такі запальні процеси – акропостит (acroposthitis) – ураження тканин в ділянці вільно звислої частини препуція; постит (posthitis) – запалення слизової оболонки в ділянці її поздовжніх та циркулярних складок; баланопостит (balanoposthitis) – одночасне ураження слизової оболонки фундальної частини препуція та головки пеніса; дифузний постит (posthitis diffusa) – запалення усіх шарів препуція.

Aкропостит у бугаїв зазвичай має екзематозно виразкову форму. Кінцева частина препуція при цьому набрякає, стає болючою, на ній з’являються ділянки некрозу, після від торгнення та інфікування яких розвивається гнійне запалення. На поверхні виразок з’являється густий, тягучий гній, що за висихання утворює товсту кірку.

У баранів і валахів екзематозно виразкова форма акропости ту виникає в березні квітні у вигляді болючого припухання кінцевої частини препуція. Її шкіра стає синюшною, тварина часто б’є тазовою кінцівкою по череву. На шкірі препуція утворюються папули, заповнені серозною рідиною. Припухання збільшується, кінцева частина препуція звисає на 5–6 см від стінки черева, на її шкірі виникають невеликі виразки, вкриті струпом.

Фолікулярно виразкова форма акропоститу у баранів і валахів розвивається на слизовій оболонці препуція. Внаслідок закупорки порожнин та проток сальних залоз і розвитку гнійного фолікуліту в порожнині препуція з’являються гній ники, на вершині яких стирчить волос. Гнійники лопаютьсяі на їх місці утворюються виразки, покриті гноєм. Захворівання виникає в спекотну погоду, коли є багато мух, які відкладають личинки навколо гнійних фолікулів. Проникаючи у тканини препуція на глибину 7–8 см, личинки ускладнюють перебіг

414

хвороби. При цьому виникає гострий запальний набряк з підвертанням шкіри отвору препуція всередину і подразненням парієтального листка препуційного мішка, що викликає зву ження отвору препуція та фімоз. Запущені випадки зумовлю ють розвиток виразкового акропоститу. Лікування спрямовують на забезпечення спокою для ураженого органа, зняття запалення і запобігання ускладненням.

Постит (posthitis) – запалення слизової оболонки препуція від звислої частини до циркулярних складок (шийки препуція), яке може мати гострий та хронічний перебіг, серозно фібринозну та гнійну форми і проявляється витіканням тягучого прозорого ексудату, що склеює волоски навколо препуціального отвору, гіперемією та набуханням слизової оболонки – за серозного поститу, десквамацією епітелію і виділеннями з плівками фібрину, що відкладаються на слизовій оболонці та важко знімаються за серозно фібринозної форми, а також витіканням гнійного ексудату і сильною болісністю препуція – за гнійного поститу.

Запаленню сприяють анатомічні особливості будови препуція самців. У бугая, наприклад, порожнина препуція надто довга, вузька, статевий член під час сечовиділення іноді не виводиться з препуція. Тому навіть незначні подразнення слизової оболонки препуція призводять до її запалення, тим більше, що тут постійно є різноманітна мікрофлора. Особливо велика кількість її накопичується у дивертикулі слизової обо лонки препуція у кнура. У баранів плідників виникненню баланопоститу певною мірою сприяє сезонний характер пару вання і накопичення в зв’язку з цим у препуціях великої кількості сперми і з нею – мікрофлори в період статевого спокою.

Баланопостит (balanoposthitis) – запалення внутрішнього листка фундальної частини слизової препуція та головки статевого члена, що виникає внаслідок травматичних, хімічних та термічних пошкоджень і може ускладнюватися розвитком

415

гнійної мікрофлори. За етіологією буває банальним (звичайним) і специфічним; за перебігом – гострим і хронічним; за клінічним проявом – серозно фібринозним, гнійно фібринозним, пусту льозним, фолікулярним, ерозійним, виразковим, гангренозним та фіброзним.

Клінічний прояв характеризується появою тістуватого, малоболючого припухання у задній частині препуція, при натисканні на яку виділяється мутнувата в’язка рідина. Головка статевого члена набрякла, почервоніла, слизова оболонка препуція гіперемійована, в ділянці фундальної частини на ній відкладаються плівки фібрину, які важко знімаються і часто стають причиною так званого адгезивного (злипчастого) запалення. Статевий член не виводиться назовні, при статевому збудженні у тварини виникають біль і пригнічення. У важких випадках сечовиділення стає крапельним або повністю припиняється, що може призвести до смерті від уремії.

За гнійного баланопоститу до зазначених ознак додаються склеювання волосся біля отвору препуція гнійним ексудатом, який постійно виділяється. Під час пальпації порожнини препуція відчуваються потріскування. При огляді порожнини препуція на набряклій гіперемійованій головці статевого члена виявляються ерозії, вкриті гноєм.

За виразкового баланопоститу на місцях ерозій виникають виразки, вкриті гноєм з іхорозним запахом. Підвищується температура тіла, хвора тварина більше лежить, не приймає корму, сечовиділення утруднене. У хронічних випадках розвивається слоновість препуція.

За гангренозного баланопоститу спочатку уражається головка пеніса, після чого виникає вологий некроз стінки препуція. Тварина гине від сепсису.

Особливої уваги вимагає баланопостит псевдомонозного (на грунті розмноження синьогнійної палички) та мікоплаз мового характеру – інфекційного захворювання, що виклика ється Mycoplasma bovigenitalium. Псевдомоноз перебігає на тлі

416

гострих або хронічних запальних процесів у стінці препуція чи в головці пеніса. При легкому натисканні на нього з уретри виділяється 2 – 3 краплі гнійного ексудату.

При мікоплазмовому баланопоститі з порожнини препуція виділяється невелика кількість мутного ексудату, який склеює волоски препуція. При виведенні статевого члена на його головці та слизовій оболонці препуція видно велику кількість білих плівок. Придатки сім’яників збільшені, щільні, неболючі. Ректальним дослідженням виявляють набряк уретри та міхурцеподібної залози. За гострого перебігу запалення бугаї відмовляються від садки, за хронічного – спостерігається олігоспермія.

Лікування. Перші 3–5 днів вводити препарати в порожнину препуція не доцільно. Краще робити аплікації на шкіру препуція з іхтіолової мазі чи календули. Якщо виділення з препуція не припиняються, його порожнину промивають відварами ромашки або календули. Також застосовують внутрішньовенне введення 1% розчину новокаїну – 60–80 мл (при серозному баланопоститі). Для ретельної обробки статевого члена і слизової препуційного мішка антисептичними засобами виконують внутрішньотазову провідникову анестезію.

При адгезивному баланопоститі застосовують хірургічне лікування.

При гнійному баланопоститі ефективне комплексне ліку вання, яке включає антибіотикотерапію, посилення діурезу, патогенетичну терапію та ретельну обробку статевого члена і слизової препуційного мішка антисептичними і протизапаль ними засобами.

У разі гангренозного баланопоститу вдаються до ампутації статевого члена.

При псевдомонозному баланопоститі ззовні препуцій протирають 3% розчином хлораміну, а у його порожнину щоденно вводять 3% водний розчин водню пероксиду та 3% розчином хлораміну, які чергують через день. Після введення

417

одного з названих розчинів та нагнітання повітря (80–100 см3) для розпрямлення складок препуція гумовим кільцем перетинають кінець препуція і проводять його масаж протягом 3–5 хв згори донизу. Через 30–40 хв так само вводять у порожнину препуція 300–400 мл водно олійної суспензії поліміксину М сульфату на вітамінізованому риб’ячому жирі чи нейтральному вазеліно вому маслі і так само масажують. Через 7–10 хв після цього знімають гумове кільце з кінця препуція, і його вміст витікає самопливом. Курс лікування – 5 днів.

За мікоплазмозу статевих органів внутрішньом’язово і місцево, в порожнину препуція, застосовують антибіотики тетрациклінового ряду протягом шести днів. Через два тижні курс лікування повторюють.

Дифузний постит – запальний процес у тканині препуція без запалення слизової оболонки, що перебігає у серозній або флегмонозній формі. За серозної форми препуцій припухлий, болючий, іноді гарячий. Головка пеніса при цьому максимально втягнута назад, а при флегмонозній формі спочатку виникає розширений набряк нижньої черевної стінки, після розсмоктування якого через 5–7 днів у стінці препуція залишається щільне, гаряче, болюче припухання, де накопи чується гнійний ексудат. У разі формування абсцесів, вони проривають назовні або в порожнину препуція, утворюючи нориці, що довго гояться.

При лікуванні застосовують протизапальні мазі на шкіру препуція, а його порожнину промивають відваром ромашки чи слабким розчином калію перманганату. Також застосовують антибіотико , фізіо та патогенетичну терапії.

Фімоз – структура препуція (phimosis), тобто немож ливість виведення статевого члена з препуційного мішка. Може бути уродженим (за гіпоплазії статевого члена і крайньої плоті) і набутим (як наслідок патологічних процесів – набряку, травм, рубцевого стягування препуційного отвору, запальних процесів,

418

вивороту слизової препуція, новоутворень, розривів статевого члена, виразкового акропоститу).

Набряк препуція супроводжується накопиченням сперми, яка іноді відкладається в складках слизової у вигляді пластинок, пластівців чи бурої тістуватої маси. У баранів влітку в ній розвиваються личинки мух.

Лікування хірургічне.

Парафімоз – защемлення статевого члена в препуційному мішку і неможливість його зворотного входження у препуційну порожнину внаслідок механічних перешкод (набряк статевого члена, вивертання слизової препуція, новоутворень, перешну ровування статевого члена довгими волосками крайньої плоті), а також паралічу статевого члена та його ретракторних м’язів. Найчастіше ця патологія трапляється у жеребців.

Ознаки: статевий член постійно звисає донизу, розмір його защемленої частини збільшується, вона дифузно набрякає, набуває темно червоного кольору з синюшним відтінком, на ній розвиваються запальні процеси, виразки, вогнища некрозу.

Якщо парафімоз виник внаслідок паралічу статевого члена, то на ньому немає помітних пошкоджень, але і вправлення його не дає бажаних результатів, він відразу випадає назад.

Лікування спрямовують на усунення основної причини. Після внутрішньотазової провідникової анестезії застосовують холодні примочки з помірним бинтуванням, надають статевому членові горизонтального положення з допомогою суспензорних пов’язок. Статевий член обробляють мазями для зменшення набряку і запалення, виразки змащують розчином діамантового зеленого, патологічні грануляції припікають ляпісом чи міді сульфатом. Надто звужений отвір препуція за необхідності розширюють оперативно.

При паралітичному парафімозі застосовують фізіо та новокаїнотерапію. Якщо бажаного ефекту не досягають – стате

419

вий член ампутують. Бугаїв за паралітичного парафімозу вибра ковують.

У собак за парафімозу шерсть навколо отвору препуція вистригають, статевий член густо змащують антисептичною маззю і вправляють на місце. Іноді отвір препуція розширюють оперативно.

Каверніт – запалення печеристого тіла у бугаїв і баранів, що супроводжується сильною болючістю, незначним потовщен ням тіла пеніса у місці пошкодження або на всьому протязі аж до ніжок статевого члена. Якщо процес переходить у гнійну форму, то білкова оболонка статевого члена розплавляється і гній проникає у навколишні тканини, викликаючи розширену флегмону, сепсис і врешті загибель.

Лікування – антибіотикотерапія, ампутація пеніса та уретростомія.

11.3. ХВОРОБИ ШКІРИ МОШОНКИ

Шкіра мошонки бере участь у терморегуляції сперміо генезу; різні хвороби, опіки, обморожування, екземи порушують цю функцію. Названі хвороби проявляються по різному, тому й лікування за них не однакове.

Екзематозний дерматит локалізується у середній та нижній третинах мошонки, проявляється стійким хронічним запаленням шкіри без чітких меж ураження та схильністю до рецидивів. Спочатку спостерігається сильне занепокоєння тварини, набряк стінки мошонки, згодом – поява невеличких пухирців, що з часом лопають і зливаються один з одним.

Лікування. Мошонку миють з милом, видаляють струпи, проводять кюретаж і змащують ранові поверхні мильним спиртом.

Обморожування шкіри мошонки супроводжується її анемією, вона стає твердою, не болючою, сім’яник підтягується і лише на 3 – 4 день опускається в мошонку. Мошонка набрякає,

420