Види лікарської логіки.

Вигляд діагностичного алгоритму буде залежати при цьому від прийнятої лікарської логіки. Великий емпіричний досвід, накопичений за всю історію існування медицини, містить безліч діагностичних і лікувальних прийомів, підходів і концепцій. Здавалося б, у такому різноманітті досить важко провести їх класифікацію, проте в дійсності кількість фундаментальних логічних підходів вкрай невелика. Дотепер у медичній діагностиці використовується всього лише три концептуальні підходи, які далі будемо називати типами лікарської логіки:

• Детерміністична логіка.

• Логіка фазового інтервалу.

• Ймовірнісна логіка.

Детерміністична логіка

Це – найдавніший лікарський метод, хоча навряд чи його можна назвати найефективнішим у всіх клінічних випадках. При реалізації детерміністичної логіки мозок лікаря здійснює виконання алгоритму, тобто чіткої послідовності заздалегідь заданих дій і правил. У результаті правильного виконання такого алгоритму лікар повинен мати готове (і в ідеалі – єдине) діагностичне рішення, а також  первинну схему лікувального процесу. На практиці ситуація часто виглядає менш оптимістично: виконання алгоритму не забезпечує лікаря готовими рішеннями. Це може відбутися у зв’язку з двома групами причин:

• помилки при виконанні алгоритму;

• помилковість або недосконалість алгоритму.

Як ілюстрацію розглянемо скорочений алгоритм постановки діагнозу інфекційного вірусного гепатиту.

І. Якщо колір шкіри пацієнта має жовтий відтінок, то необхідно переконатися, що жовтуха не механічна. Пальпацією необхідно визначити збільшення і хворобливість печінки. Рентгенографічно необхідно виключити пухлину голівки pancreas і закупорку жовчних протоків.

ІІ. Якщо жовтуха паренхіматозна, необхідно переконатися в запальному характері ураження печінкової тканини. Необхідно виявити підвищені значення ШОЕ і лейкоцитів крові (ознаки запалення); необхідно виявити підвищення рівня амінотрансфераз: АЛТ і ACT (вихід ферментів у кров  ознака руйнування гепатоцитів).

ІІІ. Якщо ураження печінки запального характеру, необхідно переконатися в наявності у вірусній природі запалення. За допомогою імунологічних тестів необхідно виявити в крові антитіла до вірусу гепатиту.

Як бачимо, такий алгоритм  дуже зручний інструмент діагностики. Проте наявність супутніх захворювань і ускладнень здатна знизити його ефективність до нуля. Адже не виключено, що в пацієнта механічна жовтуха може сполучатися з паренхіматозною. У цих випадках цей алгоритм марний, тому що сам потребує вдосконалення. Таким чином, детерміністична логіка має ряд недоліків:

• Висока ймовірність помилок при виконанні складних алгоритмів;

• Неможливість одночасного охоплення великої кількості патологій;

• Спроби створення універсальних алгоритмів призводять до їх якісного ускладнення, до ступеня практичного невиконання їх в особі одного лікаря.

З іншого боку детерміністичний підхід має безперечні переваги:

• Можливість екстренної діагностики типу патології з групи однорідних захворювань;

• Можливість автоматизації цілих етапів діагностичного процесу з економією робочого часу лікаря.

Для розв’язання складних клінічних задач на допомогу приходить великий професійний досвід і інтуїція. Проте, результати традиційного діагностичного процесу тією чи іншою мірою залежать від багатьох особистих якостей лікаря: рівня його знань, стану нервової системи в момент постановки діагнозу, накопиченого досвіду в даній клінічній галузі і багатьох інших факторів. Щоб поставити діагноз, лікарю потрібно оперувати величезними обсягами медичної інформації, яка постійно змінюється. Це обумовлює велику кількість діагностичних помилок.

Таким чином, існують об’єктивні і суб’єктивні причини використання діагностичних технологій, основаних на математичних методах. Останні різко підвищують ефективність використання діагностичної інформації, внаслідок чого можна раніше і точніше поставити діагноз та спрогнозувати перебіг захворювань і їх ускладнень.