Кремінь

ЕКОЛОГІЯ І ПОЛІТИКА

Проблема: людина - суспільство - природа, знов і знов на кож­ному етапі розвитку історії відображається крізь призму часу, рівні розвитку науки і культури, визначальних духовний клімат суспільства. Різноманітні відносини з навколишнім середовищем лю­дина встановлює в процесі життєдіяльності. Різноманітні відно­сини й дозволяють їй жити як природній і соціальній суті. Відно­сини людини з навколишнім середовищем відрізняються більшою різноманітністю: від матеріальних (тобто зв'язаних з умовами життя суспільства і життя людини) до естетичних. В ході роз­витку суспільства відносини людини з навколишнім середови­щем теж змінюються. На протязі історії людства люди прагнули так будувати відносини з природою, щоб забезпечити всі необхідні умови існування і водночас встановити гармонійні з нею відноси­ни. Якщо на ранніх етапах еволюції суспільства людині вдавалося встановлювати гармонійні відносини з природою без особливих на те зусиль, то з середини XIX століття, з швидким розвитком продуктивних сил суспільства, виникають серйозні проблеми.

1. Основні поняття і предмет соціальної екології

Проблематичність взаємовідносини суспільства і природи по­яснюється, по-перше, різким зростанням так званого антропного впливу суспільства на навколишнє природне середовище (тобто господарської діяльності людини) і, по-друге, споживчим відно­шенням з боку людини до природного середовища.

В 60-х роках XX століття виникла глобальна екологічна кри­за. Глибоке розуміння екологічної кризи, всіх її негативних наслідків для існування людини стало усвідомлюватися порівня­но нещодавно. Це зв'язано не тільки з усвідомленням реальної загрози життю людей, але й з процесами поновлення, характер­ними для сучасності - критичного аналізу минулого та сучас­ності. В сучасних умовах суспільство більше поінформоване про екологічну ситуацію в світі й в окремо узятій країні. Екологічна свідомість жителів України здійснила величезний стрибок у роз­витку. Безумовно, тут має відбиток наслідки аварії планетарного масштабу на Чорнобильській атомній електростанції (1986 p.). Але справа не тільки в аварії. Задовго до аварії в ряді міст і регі­онів України внаслідок непродуманої господарської діяльності створилося середовище, непридатне для проживання людини. Забрудненість навколишнього середовища в містах Запоріжжя, Маріуполь, Дніпропетровськ та інших досягла такого рівня, збе­реження якого неминуче приведе до фізичного та інтелектуаль­ного виродження місцевого населення. Тому не випадково пар­ламент України проголосив всю територію України зоною екологічного лиха. В складних умовах екологічні проблеми стали предметом дослідження не тільки природничих, але й гуманітар­них наук. Виникають і діють рухи захисту навколишнього сере­довища. Появились галузі знання, що спеціалізуються на все­бічному вивченні екологічних проблем, - екологія навколишнього середовища, екологія біосфери, екологія атмосфери та ін. Виник­ла відносно самостійна галузь знань - соціальна екологія.

Суть соціальної екології

Що ж таке соціальна екологія? В чому її особливості та що є її предметом? Слово екологія вперше ввів в науковий обіг німецький біолог Ернст Геккель. У книзі «Природна історія по­ходження» Ернст Геккель словом екологія назвав один з напрямків зоології, що вивчав відносини між всіма видами живих істот та їх навколишнього природного середовища. Саме ж слово екологія грец. oikos - оселя та logos - вчення - розділ біології, що вивчає взає­мовідносини тварин або рослин з навколишнім середовищем. Кон­цепції соціальної екології - теорії, що вивчають закономірності та форми взаємодії суспільства зі середовищем проживання, різно­манітність зв'язків соціальних змін з змінами в життєвозабезпечую-чих матеріальних передумовах соціальних процесів. Соціальна еко­логія - це рух за якість середовища проживання. Соціально-екологічні концепції багатозв'язані з соціал-дарвінізмом, еволюціонізмом, інстру­менталізмом, натуралізмом. В умовах переходу від екстенсивного до інтенсивного природокористування в середині XIX століття сфор­мувалися чотири основні соціально-реформістські орієнтації в рі­шенні проблеми взаємодії суспільства з природним середовищем: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм.

Екологія, що виникла в межах розвитку біології - самостійна галузь наукових знань. В її основі лежать ідеї Чарльза Дарвіпа про еволюцію живих систем, зокрема, думка про те, що в живому світі безупинно йде боротьба за існування. Відомо, вчення про боротьбу за існування Чарльз Дарвіп обі'руптував тим, що між живими істотами має місце не тільки безліч стосунків різного типу, але й стосунки з навколишнім природ­ним середовищем. Екологія досліджує саме такі тини стосунків. З мо­менту виникнення поняття екологія зазнало певної еволюції. В сучас­них умовах можна зустріти неоднозначне розуміння терміну екологія та предмету екології як науки. Та різноманітні підходи до визначення пред­мету екології дають можливість виділити основні елементи, без яких

неможливо обійтися у визначенні суті екології як науки: відносин жи­вих істот і середовища, живі істоти, середовище та іп. Тому-то еколо­гія - наука, що вивчає відносини живих істот до їх середовища, їх взає­мовідносини у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти. Сучасна біологія та інші природні науки переконують в тому, що таке визначення істинно, тому що всі живі системи, еволюціонізуючі па різних рівнях, ведуть спільне життя та мають чітко виражені зв'язки з навко­лишнім їх середовищем. Екологія вивчає та узагальнює принципи спільно­го проживання живих систем у будь-якій сфері живого.

Світ живої матерії різноманітний і можна поділити: па рослинний, тваринний та світ людини. Відповідно, в сучасній екології розрізняють екологію рослин, екологію тварин і екологію людини. Кожна з них ви­вчає відносини людини, відносини тварин та рослий з навколишнім се­редовищем. З трьох видів екологій наймолодшою є екологія людини, що вивчає відносини людини з її природним середовищем у взаємозв'яз­ках, у взаємовідносинах, у взаємодії. В соціології виділяються основні теми екології людини: населення, середовище, технологія та організація виробництва й саме життя. Екологію людини можна визначити як на­прямок, що вивчає місце людини в екосистемі, взаємний вплив людини та екосистеми й результат впливу. Під екосистемою розуміється функ­ціональне єднання, що складається з взаємодії організмів та всіх скла­дових природного середовища. Саме поняття екосистема в екологи ви­значилося не з моменту її появи. Первісно в екології описувалися окремі види та їх взаємовідносини й взаємодії, різноманітні форми симбіозів, відносини з іншими видами і підвидами тощо. В середині 30-х років вперше поняття екосистема вжив Артур Джордж Тонслі. Тоді екологі-сти, найбільш близькі до академічних кіл, будують свою модель взає­модії суспільства з природою на об'єктивних, природно наукових зако­номірностях. Включаючи у взаємозалежні зв'язки екосистеми і людські співтовариства, бачать призначення соціальної системи в тому, щоб за­безпечувати оптимальне функціонування екосистеми та відвертати по­рушення екологічних процесів. Екологісти запропонували тоді три соці-альпо-екологічні ідеї, що зберігають значення для соціальної екології й па сучасному етані: ідеї екосистемного холізму (Апрі Леопольд), мо­рального співтовариства (що з'єднає холізм з індивідуалізмом) і біотич­ний функціоналізм. Біотичний функціоналізм полягає в тому, що мо­ральні норми і соціальні інститути, що інтегруються ними, розглядаються як функціональні двійники природних біологічних інстинктів, що до­зволять зберегти цілісність і гармонію екосистеми (Роберт Парк, Луіс Вірт, Роберт Маккензі та ін.). В функціоналістському варіанті «співто­вариство» розумілося вже не як організм і посій субсоціальних сил, а як функціональна одиниця, здатна до взаємодії із середовищем. Починаю­чи з 70-х років поняття екосистема виконує важливі гносеологічні функції в екологічних знаннях, виступає, по суті, своєрідною клітинкою, почат­ком розгортання всієї логічної послідовної і обґрунтованої системи еко­логічних знань. У сучасній екології найчастіше міркують про біосферу (біосфера, в перекладі з грецького - життя, куля). Біосфера - сфера життя, комплексна земна оболонка, життя, що охоплене та організоване, місце і роль людини в біосфері. Та поняття екосистема не втратило ме­тодологічної ролі в системі екозпаппя.

Сучасна екологія оперує певними, притаманними тільки їй категорі­ями. До найважливіших екологічних категорій належать, насамперед, поняття середовище. В соціальній екології даються різноманітні тлума­чення поняття середовища. Так, в книзі «Суспільство та природне сере­довище» визначається середовище як сукупність впливів, що модифіку­ють і визначають розвиток життя. В інших джерелах під середовищем розуміється агрегат існуючих речей, умов і впливів. Мабуть, правильно середовище - сукупність взаємозв'язаних умов і впливів, присутніх в будь-якій сфері буття. Виходячи з визначення середовища, виділяються його компоненти: конкретна сфера буття, умови та взаємовплив організму й середовища, мінливість і переміни як наслідок взаємодії живої систе­ми та природного середовища. В понятті середовище важливо розрізня­ти природне середовище та штучне середовище. Природне середовище -система природних факторів: земля, вода, сонце, повітря, рослинний і тва­ринний світ. Штучне середовище - все те, що створене людиною в про­цесі її предметної діяльності. Між природним та штучним середовищем існує тісний взаємозв'язок, який виявляється в тому, що предметна тру­дова діяльність людини неможлива без предмету праці, якими виступають різноманітні природні форми. Але справа не тільки в такому розумінні. На сучасному етапі суспільного розвитку характер взаємодії природно­го та штучного середовища дедалі більше відображається в понятті еко­логічне середовище. Під екологічним середовищем розуміється природне або штучне оточення, в якому живі системи мають ознаки об'єкту і су­б'єкту впливу. Якісний і кількісний характер впливів виступає перед­умовою збереження або руйнування оточення.

Природно, екологія як наука має свій предмет, специфічні категорії, закони функціонування екологічної предметності. Екологічні проблеми в основі мають суспільпо-екопомічний характер, тісно зв'язані з пред­метною діяльністю людини, особливостями розвитку суспільства. Зро­зуміло, що в межах тільки екології не можна теоретично вирішити акту­альні питання захисту природного середовища. Необхідна система теоретичних знань, що адекватно відображає специфічний характер взає­модії між суспільством і природою, в якому в знятому вигляді присутні природний і соціумпий моменти (тобто суспільний). Така система знан­ня якраз і представлена в соціальній екології.