14. Піфагор. Геракліт

Пифагор Самосский (др.-греч. Πυθαγόρας ὁ Σάμιος, лат. Pythagoras; 570—490 гг. до н. э.) — древнегреческий философ и математик, создатель религиозно-философскойшколы пифагорейцев.

Учение Пифагора следует разбить на две составляющие части: научный подход к познанию мира и религиозно-мистический образ жизни, проповедуемый Пифагором. Доподлинно неизвестны заслуги Пифагора в первой части, так как ему позднее приписывали всё, созданное последователями в рамках школы пифагореизма. Вторая часть превалирует в учении Пифагора, и именно она осталась в сознании большинства античных авторов.

Геракли́т Эфе́сский (др.-греч. Ἡράκλειτος ὁ Ἐφέσιος, 544—483 гг. до н. э) —древнегреческий философ-досократик. Единственное сочинение — «О природе». Основатель первой исторической или первоначальной формы диалектики. Гераклит был известен как Мрачный или Тёмный, и его философская система контрастировала с идеями Демокрита, на что обратили внимание последующие поколения. Древнегреческий філософ, представитель ионийской школы. Считал первоначалом мира огонь, который также есть душа и разум (логос); путем сгущения из огня возникают все вещи, путём разряжения в него возвращаются. Высказал идеи о непрерывном изменение, становление («все течёт», « в одну реку нельзя войти дважды»), о том, что противоположности пребывают в вечной борьбе.

15. Атомістичне вчення Демокріта

Першим ідею про існування нескінченних постійно рухомих атомів, які мають нескінченну множину форм, так як у речах є постійне виникнення та зміна, висунув Левкіп .

Левкіп поєднав незмінне суще (атоми) з постійною змінністю Геракліта. Цю ідею продовжив Демокріт і в їх системі можна знайти фрагменти основних матеріалістичних систем Давньої Греції:

1. Принцип збереження буття

2. Принцип тяжіння подібного до подібного

3. Розуміння фізичного світу, який виник з поєднання первнів і зачатків етичного вчення.

Метод Зинона полягає в тому, щоби здійснити доведення від зворотнього, наприклад: щоб не впасти в протиріччя, треба допустити, що ми можемо мислити рух і мислити простір, як пустоту.

Атоми – це буття, а пустота – це небуття, але небуття це така ж реальність, як і буття.

Атоми є носіями множинності, тоді як пустота – це вміння єдності та просторової нескінченності, де постійно кількісно з`єднаються і роз`єднаються щилинки буття атомів. А таке перетворення є якісним планом буття.

«Вчення про пізнання» - Демокріт розрізняє чуттєве і розумне мислення, яке дає можливість осягнути атоми і пустоту.

Вчення Демокріта про співвідношення розуму та відчуттів у процесі пізнання є великим відкриттям античної філософії і розуміється, як єдність протилежностей

16.Школа Сократа

Один з найвизначніших філософів античності. Присвятив своє життя етичній філософії та пошукам морального блага, доброчесності й справедливості. Головним його методом (так званий «сократівський метод») була діалектика: він шукав істину шляхом постановки навідних питань, намагаючись відкрити людям їх необізнаність і допомогти їм пізнати себе. Завдяки Сократу цінність набувають не небесні тіла, земля, хмарини, а безмежний світ людської душі.

Сократ звертається до проблеми людини, вирішення питання про її сутність. Він впевнений, що тільки пізнавши себе можна прийти до глибоких істин. Людина для Сократа – це її душа, а під «душею» він розуміє людський розум, здатність до мислення. Починав діалог Сократ зазвичай з зауваження, що він нібито чогось не знає і хотів би дізнатися. Такий спосіб розпочинати філософську дискусію з указання на свою необізнаність, названо «сократівською іронією».

Сократ ніколи не пропонував своєму співрозмовникові готові знання й істини. Він ненав’язливо навчав людину думати й робити висновки, привертаючи її увагу до питань, на які людина відповідала сама, застосовуючи данний їй природою розум і накопичені знанння. Цей філософський метод Сократ назвав «майєвтики».