26. Реформація (XVI ст.): гуманізм, натурфілософія, соціальні теорії, утопічний соціалізм

Реформа́ція- християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Натурфілосо́фія— філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософіею і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу.

Утопічний соціалізм — вчення про суспільство (суспільний лад), що живе за утопічними принципами, себто такими, що не можуть бути втілені в реальному житті. Утопічний соціаілізм малює картину бажаного ідеального суспільства, але не вказує шляхів його побудови, виходячи з наявних суспільних умов.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації.

27. Емпіричне природознавство

Емпіричне природознавство схилялося до аристотелівського розуміння існування, яке акцентувало увагу дослідника на фактуальній емпіричній інформації про об’єкт дослідження. Емпіричний - це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (зі спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.

28. Особливості розвитку філософії Нового часу

Философия Нового времени — период развития философии в западной Европе в XVII—XVIII веках, характеризующийся становлением капитализма, бурным развитием науки и техники, формированием экспериментально-математического мировоззрения. Этот период иногда называют эпохой научной революции.

Философия "Нового времени" началась с астрономической революции Коперника, изменившей образ мира. Коперник помещает в центр мира вместо Земли Солнце. Кеплер разрабатывает теорию кругового вращения планет. Ньютон подтверждает многое из этих идей экспериментально.

Во-вторых, изменяется образ науки. Научная революция заключается не только в создании новых, отличных от предыдущих теорий. Это еще и новое представление о знании, о науке. Наука больше не является продуктом интуитивных прозрений отдельного мага. Это знание открыто всем, достоверность которого всегда можно подтвердить при помощи эксперимента.

В-третьих, научные идеи, поскольку они становятся фактом, доступным общественному контролю, социализируются. Возникают академии, лаборатории, международные научные контакты.

В Новое Время в отличие от античности и Средневековья сформировалось новое представление о науке. Наукой стали заниматься ради практической пользы. Появилось стремление познать природу. Природа стала пониматься как практическое бытие и поэтому главной наукой стало естествознание. Происходит "очищение" философии от гуманизма и ориентация на познание объективной природы, осмысление и обобщение результатов науки, утверждение философского материализма.

Особенностью науки Нового Времени является, с одной стороны, опора на опытно-экспериментальное знание как средство достижения истины, свободное от авторитетов и догматов и, с другой стороны, успехи математики. Лидером естествознания среди наук стала механика (наука о движении тел, наблюдаемых непосредственно или с помощью инструментов).

29. Емпіризм Ф.Бекона, Т.Гоббса та Дж.Локка

ЭМПИРИЗМ - одно из важнейших направлений в философии Нового времени, утверждающее, что источником достоверного знания является один только чувственный опыт, а мышление, разум способны лишь комбинировать материал, доставляемый органами чувств, но не вносят в него ничего нового. Э., с одной стороны, был рожден протестом против схоластического жонглирования понятиями, оторванного от реальной жизни и практики, с др. стороны, он выражал опытный, экспериментальный характер нарождающегося естествознания. В качестве целостного направления в теории познания Э. существовал в течение 17—18 вв. Важнейшими его представителями были Ф. Бэкон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Э.Б.

Бекон( 1561-1626 )обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини. Метод наукової індукції(сходження від одиничного до теоритичних узагальнень)Бекон вважає справж-нім методом наукового пізнання природи.Бекон обгрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стає його фундато-ром.Бекон не заперечував існування Бога.Він виз-нав існування двох істин:божественної і земної

Томас Гобсс.Продолжателем философских и гносеологических традиций Ф.Бэкона был Томас Гоббс, один из крупнейших ученых Англии XVII в. Гоббс ставит своей целью создание философии, тождественной человеческому разуму и способной научить правильному суждению Основной вопрос философии – вопрос об отношении духа к природе, мышления к бытию – Гоббс решал строго материалистически: материальный мир, независимо от человека существующий мир тел первичен, сознание – вторично. Под идеей он понимал отражения материальных вещей, которые отпечатлеваются в нашей фантазии.

Гоббс в отличие от Бэкона, обращавшего главное внимание на разработку индуктивной логики, делает упор на осмысление рационально-математических принципов мышления.

Продолжая учение Бэкона об индукции и дедукции, Гоббс не только не противопоставлял их друг другу, но наоборот истолковывает их как два взаимообусловленных и необходимых этапа движения к знанию. Гоббс характеризует частные методы наук, исходя из соотношения дедукция-индукция, напр. в науках, изучающих естественные тела, преобладает индукция (физика).

Джон Локк.Одним из самых выдающихся философов Нового времени и продолжателем дела Фрэнсиса Бэкона был Джон Локк. Локк разработал сенсуалистическую теорию познания. Исходным пунктом этой теории было положение об опытном происхождении всякого человеческого знания. Главным препятствием на пути к знанию Локк считал идеалистическую теорию врожденного знания созданную еще Платоном. Согласно этой теории наш мир есть лишь пассивное отражение сверхчувственного мира идей, в котором некогда жила душа человека. Там она приобрела запас знаний. Оказавшись в земной оболочке душа должна вспомнить все знания – в этом задача познания.

Люди не рождаются с готовыми идеями. Голова новорожденного - чистая доска, на которой жизнь рисует свои узоры - знание. Если бы все было не так, утверждал Локк, то знания были бы известны всему человечеству и их содержание у всех было бы примерно одинаковым. Нет ничего в уме, чего раньше не было в ощущении,- вот основной тезис Локка – Способность мыслить развивается в процессе познания человеком объективного мира. В этом состоит внешний опыт. Внутренний же опыт (рефлексия) есть наблюдение ума за своей деятельностью и способами ее проявления. Однако в трактовке внутреннего опыта под влиянием рационализма Локк допускает все же, что уму присуща некая спонтанная сила, независящая от опыта, что рефлексия помимо внешнего опыта порождает идеи существования, времени, числа. Отрицая врожденные идеи как внеопытное и доопытное знание, Локк признавал наличие в разуме определенных задатков или предрасположенности к той или иной деятельности. В этом заключается главное противоречие в его философской системе.