- •1.Поняття філософії: сутність,предмет та походження
- •2.Основні духовні джерела філософії
- •3.??? Засоби і форми буття філософії( філософський напрямок, філософські – течія, школи, вчення, ідеї)
- •4. Специфіка філософського знання
- •5. Структура філософського знання: історія філософії, онтологія, гносеологія, соціальна філософія, футурологія, антропологія
- •6.Філософські методи
- •7. Основні функції філософії
- •8. Західна та Східна парадигма філософії
- •9. Філософські вчення Стародавньої Індії
- •10. Філософське вчення стародавнього Китаю
- •11. Особливості античної філософії
- •12. Основні періоди.
- •13. Антична натурфілософія: Фалес, Анаксимен, Анаксимандр (Мілетська школа)
- •14. Піфагор. Геракліт
- •15. Атомістичне вчення Демокріта
- •16.Школа Сократа
- •17. Вчення Платона про суспільство та державу. Етика Платона.
- •18. Вчення Арістотеля про суспільство та державу. Етика Арістотеля.
- •19. Еллінізм та римська філософія.
- •20. Характерні риси середньовічного способу філософування.
- •21. Патристика. Схоластика.
- •25. Італійський ренесанс (XV ст.)
- •26. Реформація (XVI ст.): гуманізм, натурфілософія, соціальні теорії, утопічний соціалізм
- •27. Емпіричне природознавство
- •28. Особливості розвитку філософії Нового часу
- •30. Раціоналізм Рене Декарта. Спіноза. Ляйбніц
- •31. Філософія французького Просвітництва. Вольтер, Руссо
- •32. Німецька класична філософія
- •33. Критична філософія Імануїла Канта
- •37.Філософська думка Київської Русі.
- •38. «Філософія життя»: в.Дільтей, а.Бергсон, ф.Ніцше
- •39. Екзистенційна філософія: с.Кєркєгор, м.Гайдер, ж.-п.Сартр
- •40. Філософська антропологія: м.Шелер,г.Плеснер, а.Гелен
- •41. Філософська герменевтика
- •42. Феноменологія
- •43. Психоаналіз (з.Фройд). Неофрейдизм (е.Фромм).
43. Психоаналіз (з.Фройд). Неофрейдизм (е.Фромм).
Фрейдизм бере початок у працях видатного австрійського ученого Зігмунда Фрейда, основоположника психоаналізу. Суть психоаналізу реалізована у методі лікування неврозів, що базується на мистецтві тлумачення вільних асоціацій, обмовок, забувань, помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідоме. Зігмунд Фрейд створив теорію психіки як систему, дії якої визначаються конфліктом між свідомістю і несвідомими устремліннями, прагненнями. В її рамках представлена психічна структура особистості у вигляді співвідношень між Воно, Я і понад-Я. Воно охоплює всю сукупність несвідомого. З певним спрощенням Я уособлює розум і розважливість, на противагу Воно, такому, що містить пристрасті. Усе, що біологія і доля людського розуму створили у Воно і закріпили в ньому, стверджує Зігмунд Фрейд, все це є прийнятим у Я у формі утворення ідеалу понад-Я і знову індивідуально переживається ним.
Центральні поняття психології, за Фрейдом, - витіснення і сублімація несвідомих устремлінь. Якщо перше означає заміщення одних устремлінь (лібідо) іншими, то друге – перетворення, переключення енергії устремлінь на соціальну діяльність і творчість.
Психологічне вчення Зігмунда Фрейда створює двоїсте враження. З одного боку, Воно – різновид природничо - наукового знання, підтвердженого клінічною практикою лікування психопаталогій. З іншого – Воно містить настільки далекі від якої-небудь дослідної перевірки допущення про психічну структуру особистості і її історії, що швидше всього являє собою різновид умоглядного знання, близького до філософського. Отже, фрейдизм – це філософія, що вбачає обумовленість явищ, творчості, культури та історії в цілому психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається прихильниками фрейдизму по-різному. У самого Зігмунда Фрейда – це психосексуальне устремління, у Альфреда Адлера – комплекс неповноцінностей і прагнення до самоствердження, у Карла Юнга – колективне несвідоме і його архетипи (першообрази матері-землі, мудрого старого демона тощо, що лежать в основі міфів, символіки народної творчості, сновидінь тощо), у Леопольда Ранке – первинна травма народження. Фрейдизм представляє культурні, соціальні та політичні явища у вигляді результатів перетворення первинного несвідомого. Такими перетвореннями служать сублімація психосексуальної енергії, компенсація почуття неповноцінності, інтеграція елементів колективного несвідомого або персоніфікація умов первинної травми народження – відповідно до різних шкіл фрейдизму.
У кінці 30-х років 20 ст виник неофрейдизм, що поєднав психоаналіз із деякими американськими соціологічними і етнографічними теоріями. Його вихідним положенням є принцип соціокультурного детермінізму в розумінні особистості, що віддає пріоритет не внутріпсихічним процесам. А міжособистісним стосункам. У неофрейдизмі несвідоме або ігнорується, або розглядається як з’єднуюча ланка між соціальними та психічними структурами. Як і фрейдизму, неофрейдизму властиві неоднозначні уявлення про особистість. Загальним є визнання його прибічниками того, що психічні норми – це засіб і результат пристосування особистості до соціального середовища, досягнення нею соціальної ідентичності, а відсутність соціальної ідентичності – патологія. Відмінності в поглядах прибічників торкаються конкретних визначень структури особистості і механізмів пристосування. Так, Генрі Салліван звів психіку особистості до відображення міжособистісних ситуацій і стосунків до об’єктів зовнішнього світу і визначив особистість лише як суму стосунків між викривленими або фантастичними образами (персоніфікаціями), що виникають у процесі соціального спілкування. Більш глибокий підхід по психопатології особистості притаманний Каренові Хорні, який побачив у її неврозах відображення ірраціональних сторін життя сус-ва. На його думку, неврози викликають страх перед ворожим соц. середовищем. Засоби пристосування до страху породжують чотири «великі неврози» нашого часу: невроз відданості – пошук любові і схвалення будь-якою ціною; невроз влади – гонитва за владою, престижем і володінням; невроз покірності і невроізоляція – втеча від сус-ва.
На думку Еріка Фромма, страх пригнічує і витісняє у несвідоме риси, несумісні з панівними суспільними нормами, породжує самовідчуження особистості і відповідний тип її соц. характеру: нагромаджувальний, експлуататорський, пасивний або ринковий. Ірраціональність сучасного сус-ва, що породжує відчуження, може бути подолана шляхом створення гармонійного здорового сус-ва за допомогою соц. терапіїї, перевиховання. Є багато варіантів неофрейдизму, в т. ч. таких, що використовують ідеї теології, екзистенціалізму тощо. Фрейдизм, ставши впливовим вченням, послужив філософсько – психологічною основою ряду напрямів сучасної етнографії, антропології, соціальної психології, літературознавства і мистецтва.