5. Структура філософського знання: історія філософії, онтологія, гносеологія, соціальна філософія, футурологія, антропологія

У міру накопичення науково-філософських знань починається обмеження круга проблем, якими займається філософія, відбувається розвиток, поглиблення, збагачення власне філософських представлень, виникають різні філософські теорії і течії. В ході предметного самовизначення філософії сформувалися наступні філософські дисципліни:

1. Онтологія — це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Термін "онтологія" запровадив у XVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Під онтологією розуміється окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та інше.

2. Вчення про пізнання – гносеологія - (від "гнозис" - знання) - теорія пізнання, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, особливості соціального, наукового, позанаукового та інших видів знання.

3. Вчення про людину - філософська антропологія (Від грец. "Антропосе" - людина) - це специфічна і одна із найважливіших частин філософського знання. Вона займається аналізом проблем людини, його природи та сутності, способом її життя, пошуками головних орієнтирів людської діяльності. Також антропологія аналізує ціннісні орієнтації людини. Специфічні філософські дисципліни - етика і естетика призначені займатися духовним світом людини, є антропологічним знанням про нього.

4. Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»). Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. Інститути регулюють поведінку та діяльність людини у суспільстві, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.

5. Історія філософії — розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. В його рамки включені, як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їхніх поглядів в рамках філософських шкіл. Термін історія філософії також застосовується, як позначаючий процес розвитку філософської думки в цілому, відповідно з визначеними часовими періодами та існуючими в них філософськими тенденціями. Аналіз прогресивного і регресивного розвитку, мета і призначення історії, співвідношення понять "цивілізація" і "культура" - деяке коло проблем цього розділу філософії.

6. Футурологія (от лат. Futurum — майбутнє и грец. Logos — вчення)— наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій. Футурологія також включає розгляд таких питань як нормативні або можливі варіанти майбутнього, але її реальний внесок - це поєднання методів екстраполяції і нормативного дослідження для вивчення кращих стратегій.