Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vse_gotovo.docx
Скачиваний:
28
Добавлен:
09.12.2018
Размер:
254.47 Кб
Скачать

79. «Основа» - перший україномовний журнал у 19 ст.

"Основа" являє собою кульмінацію в сюжеті розвитку української журналістики першого періоду, гідно завертаючи його й підсумовуючи. Він почав виходити в рік скасуван-ня кріпацтва. Перший номер журналу вийшов з друку 12 січня 1861 року. На його обкладинці стояли слова: "Основа южно-русский литературно-учёный вестшік".

На відміну від попередніх прото- чи преукраїнських часописів, у яких домінувала наукова частіша над художньою, в "Основі" ці два відділи були зрівноважені. Один не домінує над іншим, вони рівноцінні. Найголовнішим автором "Основи" слід вважати Т. Шевченка, твори якого друкувалися щономера. Другою постаттю в літературно-художньому відділі була Марко Вовчок. На час початку журналу її вже не було в Петербурзі, вона виїхала за кордон, але її твори регулярно з'яалялися в "Основі". Марко Вовчок стала знаменитою в 1858 році, коли з'явилася її книжка "Народні оповідання", котра відразу вивела її на чільне місце в українській літературі. Третім (після Т. Шевченка й Марка Вовчка) з найбільш знаменитих авторів художнього відділу "Основи" був Олекса Стороженко (1806-1874), який опублікував у журналі переважну більшість творів, що згодом склали його знамениту двотомову збірку "Українські оповідання" (1863).

Четвертим автором, хто визначав характер белетристичного відділу журналу був Пантелеймон Куліш. Він взагалі був дуже плідним письменником "Основи", дуже часто виступав у ній з російськими."так і з українськими творами: як з прозою, так і з віршами, як з белетристикою, так і з публіцистикою й літерату рної критикою. У цьому місці - . озмова про П. Куліша як про майстра художнього слова.

"Основа" продемонструвала рівень сучасної української літератури, представивши на своїх сторінках практично всі скільки небудь значні імена. Від прагнення бути просто всеукраїнським журналом - відсутність певного політичного напрямку і неприєднання до певних протопартійннх об'єднань того часу. Це був загальний журнал з представленням на його сторінках усього, що так чи інакше стосувалося України. У ньому сусідили критичний реалізм Марка Вовчка і фольклорний романтизм О. Стороженка, віщатні класичні твори Т. Шевченка і прохідні, загублені в часі через свою художню невиразність вірші В. Кулика та П. Кузьменка. В "Основі" усім знаходилося місце;

"Основа" пробудила громадянство до української творчості, стимулювала й активізувала діяльність О. Стороженка, Ст. Руданського, О. Кониського А. Свидницького, Т. Рильського. В. Антоновича. Дехто з майбутніх громадівців (В. Антонович, Т. Рильський, О. Кониський) встиг виступити на сторінках "Основи", хоча це вже було інше, нове покоління українських діячів;журнал мав величезний вплив на розвиток української літературної мови, яка до "Основи" розвивалася майже виключно в межах стилю художньої літератури.

80. Народноцентрична основа нової укр. Літ-ри

УКРАЇНСЬКУ літературу від кінця XVIII ст. і до початку XX ст. називають «новою». Поряд із назвою «нова література» вживається й назва «література XIX—початку XX ст.», бо саме цю епоху вона охоплює.

Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав. Саме цим жив увесь слов'янський світ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Акумулюючи суспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частина національної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови, історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живій народній мові. За відсутності української держави література перейняла на себе функціональні обов'язки неіснуючих державних інститутів: вона захищала, обороняла, відстоювала права й інтереси народу, витрачаючи часто енергію далеко не на творчі процеси. Саме цим пояснюється соціальна заанг'ажованість нової української літератури, переважання у ній громадянських мотивів і настроїв. Оскільки ядром народу було селянство, саме воно берегло морально-етичний і культурно-естетичний досвід нації, то й головним героєм нової української літератури був селянин. Так, література кінця XVIII — 40-х pp. XIX ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що обумовило й відповідну систему художніх засобів. Джерелом оновлення і змісту, і форми стала народна поезія. У 40—60-х pp. XIX ст. проблемно-тематичне коло літератури ґрунтується на такій пекучій суспільно-політичній проблемі, як кріпацтво і пошуки шляхів боротьби а ним. Розширюється і поновлюється ідейно-художня і жанрова палітра літератури. Література 70—90-х pp. XIX ст.— це період розвинено-реалізму, його розквіт. Нова суспільно-політична ситуація (пореформена дійсність) видозмінила і тематично-образний ряд української літератури.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]