33Лірика а. Метлинського (Могили) та м. Костомарова (Галки).

Метлинський Амвросій Лук’янович (літературний псевдонім – Амвросій Могила, Амвросій Земляк) – видатний вітчизняний поет, фольклорист, перекладач. У кінці 30-х років А. Метлинський виступив із віршами в альманахах “Молодик” і “Сніп”. Окремим виданням вийшла збірка віршів “Думи і пісні та ще дещо” (1839). Перекладав твори чеських, словацьких, польських, сербських, німецьких поетів. Випустив під своєю редакцією “Південноросійський збірник” (книги 1-5, 1848 рік), куди, окрім творів самого Метлинського і інших українських романтиків, увійшла драма Г.Квітки-Основ’яненка “Відверте кохання”. Також видав “Байки і прибаютки Левка Боровиковського” (1852 рік) і фольклорну збірку “Народні південноросійські пісні” (1854).  У історико-романтичних віршах оспівується старина – гетьмани й козацтво, а минуле позбавлене історичної правди, образи й персонажі надумані. Написав декілька віршів на сучасну тематику – про печальну долю сироти (“Сиротинка”), про кріпацьку працю (“Добрий день”), а також інтимно-ліричну поезію “Українські ночі”.У вітчизняне письменництво А.Метлинський увійшов як поет-романтик, котрий започаткував громадянську лірику в новій українській літературі, розвинув жанрові форми балад і сонетів. Метлинський належав до течії консервативного романтизму в українській поезії. Основні мотиви його творчості – втеча від реальної дійсності в давнину, ідеалізація минулого. Найкращі вірші Метлинського відмічені впливом народної творчості. Мотив національної туги зумовив і псевдонім песимістичного “співця минулого” – Могила. У своїх віршах, позначених впливом західного романтизму і українського фольклору, А.Могила з ностальгією писав про козацькі часи (“Бандура”, “Степ”, “Спис”, “Козак та буря”, “Козача смерть” та ін.), протиставляючи їх сучасному життю з його безрадісною дійсністю, занепадом національного духу рідної мови. . Протягом усього життя Метлинський вивчав народну поезію. Його записи лягли в основу “Народних південноросійських пісень” (1854) – найбільшого на той час збірника українського фольклору, що вміщував близько тисячі творів. У передмові автор відзначив художні особливості народної поезії. Письменницька і наукова діяльність А.Л. Метлинського, позначила самобутнім виявом національної свідомості, мала великий вплив на розвиток української літератури і фольклористики. В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки "Украинские баллады" (1839), "Вітка" (1840), історичні п'єси. Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування, легенди та історичні перекази ("Стежки", "Посланець", "Мана", "Брат з сестрою", "Ластівка", "Явор, тополя й береза" та ін.); ремінісценції на історичні теми (вірші "Згадка", "Могила" та ін.), вірші-пісні романсового характеру, стилізації народної ліричної пісні ("Стежки", "Поцілунок", "Рожа", "Горлиця", "Голубка", "Нічна розмова", "Вулиця", "Зозуля"), особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю ("Туга", "Дівчина", "Сон", "Ой ішов козак...", "Зірка", "Зорі" та ін.). Громадянська лірика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України ("Давнина", "Діти слави, діти слави!", "На добраніч"). Твори на історичні теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності ("Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским", "Співець Митуса" та ін.). Костомаров одним з перших в українській поезії запровадив гекзаметр (вірш "Эллада") та елегійний дистих (вірш "Нічна розмова"), п'ятистопний ямб. Особливостями його вірша є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадянської лірики характерні ораторсько-публіцистичні інтонації, риторичні засоби. Костомаров – автор історичних трагедій "Сава Чалий" (1838) і "Переяславська ніч" (1841), які відзначаються новизною проблематики. Романтичні драми "Кремуций Корд" (1849), "Эллины Тавриды" (1883), "Украинские сцены из 1649 года" (незакін.) позначені тираноборчими мотивами. Костомаров відомий як прозаїк: повість "Сорок лет" (1840, переробл., доп. й видана 1902р. Л. Толстим), "Казка про дівку-семилітку" (1840; опубл. 1860), літературні казки "Торба" й "Лови" (обидві – 1843), повість з часів повстання С. Разіна "Сын" (1865), історична хроніка з часів Івана Грозного "Кудеяр" (1875), повісті "Холуй" (1878), "Черниговаа" (1881) – з українського життя 17–18 ст.