25. Біблійні мотиви у поезії т. Шевченка.

Пiсля прочитання творiв Т. Шевченка було б помилково вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рiдного йому селянства. Автор добре знав надбання свiтовоï культури, i це давало йому можливiсть звертатись до будь-якоï з iсторичних епох, робити своï (до  речi, смiливi) висновки. Коли вiн говорить про криваву боротьбу повстанцiв, то пригадує подiï Варфоломiïвськоï ночi, а коли розповiдає про неофiтiв, то порiвнює ïх з декабристами.Отже, як бачимо, Шевченко часто звертався до бiблiйних мотивiв, до псалмiв староєврейських пророкiв. Саме звiдси вiн брав теми для своïх творiв, епiграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньоï поезiï. Звiдси i черпав вiн матерiал для своïх творiв, переспiвував ïх. Шевченко звертався до Бiблiï як до лiтературного твору, а не як до святого письма; звiдси вiн брав образи, мотиви i сюжети, створюючи поезiï актуального громадського спрямування - антицарського, антикрiпосницького, революцiйного змiсту. Такi твори, як "Подражанiє 11 псалму", "Марiя", "Осiя, глава XVI", "Царi", "Подражанiє Iєзекiïлю", "Iсайя. Глава 35" мають одверто революцiйний змiст. У образi Бога вiн показує iдеал святостi, а Марiя - рiдна мати, мати земля, ненька-Украïна. У образах нiмих рабiв автор зображує простий люд, який терпляче зносить всi знущання панiвноï верхiвки. У творi бiблiйного змiсту Шевченко вкладає свiй змiст - вiн пророкує щасливе майбутнє, висловлює своï надiï i сподiвання на загибель експлуататорського ладу. Як поет-революцiонер, вiн не може не закликати до боротьби за свободу. Тому i вiдстоює народнi мрiï, пророкує всенародну розправу над гнобителями.

Тарас Григорович Шевченко був захоплений Біблією. Епіграфи багатьох Шевченківських поем, зокрема «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим…», взяті з Біблії, бо відображають основну ідею твору, співзвучні із задумом автора. Поет прославляє Христа як Спасителя світу, як Месію за те, що Бог учить, «як на світі жить, людей любить, за правду стать, за правду згинуть».

У вірші «Полякам» Шевченко пише: «І знову іменем Христовим ми оновим наш тихий рай».В алегоричну картину пророцтв Ісаії автор вкладає дещо інший, більш конкретний зміст, адже він серцем уболіває за поневолений, пригноблений і зневажений царями, поміщиками український народ. Ось тому йому хочеться, щоб «воздали» «злодіям за злая» і «владики» не знайшли дороги в нове, справедливе суспільство.

У поезії «Злоначинающих спини…» письменник звертається до Бога з молитвою-проханням.У багатьох творах Шевченка поняття «Бог» і «правда» — синоніми.У поемі Т. Г. Шевченка «Неофіти» апостол Петро передає неофітові євангельські істини — слова про «любов, і правду, і добро», і юнак-неофіт стає Христовим воїном, проповідником Христового вчення. Висновок. Знання Біблії, захоплення викладеними в ній загальнолюдськими істинами, красою та глибиною алегоричного змісту, поданого у високохудожній формі, дозволили Шевченкові збагатити свою творчість численними біблійними образами й темами, які під пером майстра наповнилися новим змістом.Тараса Григоровича Шевченка справедливо називають народним поетом, нашим національним пророком. 26. Білінгвність Г. Квітки-Основ’яненка та Є. Гребінки: пошуки іманентних основ таланту в російськомовному варіанті літератури.

Гребінка протягом майже двадцяти років брав активну участь в українському й російському літературному процесі. В історії нової української літератури йому належить помітне місце серед попередників Шевченка, в творах якого реалізм утвердився як певний художній метод.Справжній розквіт таланту Гребінки припадає на петербурзький період. Він зближується з багатьма діячами російської та української культури, двічі друкує збірку байок «Малороссийские приказки» (1834, 1836), публікує окремим виданням розпочатий ще в Ніжині переклад «Полтави» Пушкіна (1836), вміщує свої твори в періодичних виданнях. Упорядкований і надрукований Гребінкою альманах «Ластівка» (1841) засвідчив існування літератури українською мовою.

Гребінка був своєрідним письменником. Його творчий доробок, крім байок, складають українські й російські поезії та досить значна обсягом проза російською мовою. Пишучи обома мовами, Гребінка був, як відзначав ще І. Франко, «талановитим писателем російсько-українським». Своєю творчістю він неначе уособив історичну своєрідність української літератури. Кращі твори Гребінки, зокрема й писані російською мовою, користувалися значним успіхом і, за свідченням І. Панаєва, «дуже подобалися більшості читаючої публіки».

В українських поезіях Гребінки, тісно пов'язаних з народнопісенною традицією, висловлюється протест проти наруги над людськими почуттями, зображується важка доля дівчини-сироти, бринить туга за щастям, що проходить мимо. Серед російських віршів, поряд з ліричними поезіями, значне місце займають переспіви українських народних пісень. У романтичній поемі «Богдан» (1843) Гребінка оспівав єдність двох народів-братів — українського й російського — в боротьбі проти спільного ворога, за мир, за возз'єднання. Емоційний характер і щирість більшості поезій Гребінки забезпечили їм широку популярність. Не тільки окремі українські, а й деякі російські вірші ще за життя письменника стали народними піснями. Гребінка був автором понад сорока повістей, романів і оповідань, які умовно можна поділити на кілька тематичних циклів: показ окремих сторін українського життя («РассказьІ пирятин-ца», «Вот кому зузуля ковала!», «Мачеха й панночка», «Братья», «Нежинский полковник Золотаренко», «Чайковский»), побут і звичаї чиновницгва («Лука Прохорович», «Дальний родствен-ник», «Верное лекарство», «Йван Иванович», «Искатель места», «Полтавские вечера»), поміщицька сваволя та пригнічення кріпаків («Кулик», «Бьівальщина», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), загибель «маленької людини» в бездушному середовищі («Записки студента», «Доктор», «Первьій концерт Рубини», «Заборов») та ін

Проживаючи в с. Основа під Харковом або самому Харкові, Квітка-Основ'яненко брав участь буквально у всіх важливих освітньо-культурних починаннях, зокрема був ініціатором видання журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», першої збірки українських прислів'їв і приказок. Перебував письменник у творчій співдружності з колективом Харківського театру.

Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті—початок 20-х pp.) Квітка-Основ'яненко публікував переважно в харківській періодиці («Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия»). З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали «Письма Фалалея Повинухина» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа («Украинский вестник», 1816 — 1817; «Вестник Европы», 1822).

В кінці 20-х — на початку 30-х pp. написані шість російських сатиричних комедій, серед яких:

1827р. — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (опублікована 1840р.; за сюжетом і складом персонажів передує «Ревізору» Гоголя);

1828р. — «Дворянские выборы» (стала сенсацією (понад тисячу примірників в Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою).

1829р. — «Шельменко — волостной писарь»;

1830р. — «Ясновидящая» (не була опублікована через цензурну заборону).

1832р. — повість «Маруся» українською мовою.

1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.

1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці»

1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.

Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

1841р. — «Предания о Гаркуше».

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.