67. Романтизація гуцулів у прозі ю. Федьковича (“Люба-згуба”, “Серце не повчити”, “Три як рідні брати” тощо).

Велике історико-літературне й пізнавально-естетичне значення мають

прозові твори Ю.Федьковича. Їх у спадщині письменника понад шістдесят.Основний жанр його прози – оповідання, яке має кілька різновидів:етнографічно-побутове, казково-легендарне та ін.Проза Ю.Федьковича сповнена життєвої енергії, духовної краси, самобутніх образів. Вона переконливо розкривала волелюбні риси представників

народу, їхній характер, чесність, правдивість, почуття поваги до інших людей. Проза Ю. Федьковича сповнена життєвої енергії, духовної краси,

самобутніх образів з народу; вона переконливо розкриває волелюбні риси

їхнього характеру, чесність, правдивість, почуття поваги до інших людей. Повість «Три як рідні брати» була схвально оцінена як критиками, так і пересічними читачами, бо у ній письменник реалістично змальовує і важкість жовнірського життя, і красу людських душ.

У повісті йдеться про життя українців Івана Шовканюка, Якова Нестерюка, німця Тоній Тайвера та словака Бая. Напевне, головні герої не уникли б трагічної долі, якби не врятувалися справжньою чоловічою дружбою, здатністю до самопожертви. Словак Бая зголосився прослужити зайвий рік, аби Іван пішов у відпустку, Тайвер урятував Іванові життя, а Яків сплатив його борги. Згодом вони дійсно стали як брати, гуртом змагаючись проти несправедливості світу та життєвих труднощів. Колись я читав про побратимство серед козаків, коли двоє друзів оголошували себе братами — настільки міцною була їхня дружба, — і дійсно, всі вважали їх братами. Хоча герої повісті і не є козаками, проте, як нацмене, давня традиція побратимства виринула з пам'яті роду, з най-благородніших куточків їхніх душ... Ця повість нагадала мені народні перекази про друзів, які виручають один одного з біди, хіба що Ю. Федькович майстерно розкрив психологію своїх персонажів, зробивши їх не образами-символами, не образами-схемами (як це часто буває в народній творчості), а живими, справжніми, яскравими. Автор майстерно поєднав типовість образів з глибокою психологічністю твори. Образи головних героїв нагадують нам героїв фольклорних творів: Вони ніколи не залишаються байдужими до горя і невдач своїх друзів, готові прийти на допомогу. Всі вони мужні, сміливі, їх не лякають труднощі і невдачі. Автор намагався зобразити життя жовнірів, не ідеалізуючи еіх і не приховуючи труднощів цьому житті. І поруч з цим він зобразив справжню дружбу і взаємодопомогу, він підкреслив, що ситуації, зображені в повісті, трапляються з багатьма жовнірами. І ці ситуації поширені: саме вони часто призводять до трагедії всеї життя жовніра. З повісті ми дізнаємося багато нового про цю історичну та соціальної сторони життя нашого народу. Твір вчить нас самопожертви, любові до своїх друзів. Повість Ю. Федьковича «Три як рідний брат» - дуже захоплююча, життєстверджуюча і глибоко повчальна. У 1863 р. у львівському тижневику «Вечерниці» (ідея його заснування належала Федьковичу) вміщено перші його українські оповідання — «Люба — згуба», «Серце не навчити». Першу повість "Люба-згуба" Ю. Федькович написав ще на військовій службі. Вона була народжена тугою письменника за рідним краєм, мальовничим і принадним, з одухотвореними, щирими і вольовими людьми, що можуть зломитися, але ніколи не зігнуться. Звідси бере свої корені той максималізм автора, з яким він змальовує характери й обставини. Письменник схилявся перед чистотою сердець і волелюбством своїх земляків, опоетизував їх непримиренність до зла і кривди: "У нас справа швидка: з креса та в груди — за димом не видко, за громом не вчуєш". Тему для твору письменникові підказало саме життя. Два брати, Ілаш та Василь, палко покохали красуню Калину. Дівчина надала перевагу Ілашеві. Василь дуже страждав і, неспроможний дати ради серцю, вбив на весіллі брата і себе. З туги за Василем вмирає дівчина Марія. Розповідаючи трагічну історію кохання, Ю. Федькович не обмежується тільки любовною проблематикою. Розширюючи зміст свого твору, він засуджує тих, хто принижував простих людей, позбавляв їх здатності глибоко переживати, любити, страждати, вирішувати свої долі. З подібних позицій розробляв Федькович тему кохання в таких творах, як "Серце не навчити", "Хто винен?"