57. Мала проза п. Куліша – поєднання етнографічного реалізму з аналітичним.

Мала проза письменника, тобто його україномовні оповідання, - особливо наближені до народної творчості. Дослідження фольклору безпосередньо позначилися на літературних інтересах письменника, на виборі сюжетів, мові, засобах образності творів. Користуючись фольклорним матеріалом, П. Куліш створив таку наскрізь оригінальну, згармонізовану цілісність, де досить часто бачимо не лише і не стільки прояви національного буття у певний період, скільки вираження народного ідеалу національного облаштування світу. Шляхом олітературення фольклорних розповідних жанрів письменник виробив свій тип опов ідання, що ніби стоїть на межі фольклорного та літературного. Окремі ж його опов ідання за жанром суто авторські, хоч і зберігають народнопоетичну структуру оповіді.Говорячи про відображення ідеалу національного образу світу в малій прозі П. Кул і ша, не можна оминути увагою його оповідання-ідилії «Орися» та «Дівоче серце», романтичне оповідання-баладу «Гордовита пара», морально-повчальні твори «Потомки українського гайдамацтва» та «Про злод ія в селі Га ківниці», анекдотичного плану опов ідання «Сіра кобила» та «Очаківська біда», історич­ного - «Січові гості» та «Мартин Гак». У цих творах автор апелює до часів козацтва, а отже, зображує окремі сторо­ни національного буття, і ці реалії є ніби певними складовими ідеального образу світу у той період.

Аналітичність - риса художнього твору, коли автор не тільки моделює дійсність, а й намагається на рівні логіки проаналізувати події, з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, дати пояснення. За структурою усі оповідання мають форму народної розповіді. Іноді письменник прямо на це вказує, даючи відповідний підзаголовок («Бабусине оповідання», «Споминки старого діда»). Введення у текст таким чином особи оповідача передбачає не лише показ народного світосприйняття й естетичного світоба­чення, але й наявність своєрідного очевидця - один із засобів принципу правдивості; розповідь набуває більшої переконливості, зосереджується на народних мораль­но-етичних засадах, показує найкращі риси духовної куль­тури народу, котрого письменник бачить як носія високих моральних якостей і національних традицій. Відзначаючи особливості стилю оповідання-ідилії П. Кул і ша «Орися», Є. Нахлік влучно назвав його «маг леньким шедевром на зорі нової української прози»1. У цьому творі бачимо ніби втілення національної мрії про реальне життя, зідеалізовано навіть звичайний побут. Ідеалізація як форма здійснення бажано то, як оптимістична віра у краще майбутнє є нет від'ємною рисою українського національного світогляду. В оповіданні, як і в окремих жанрах фольклору, фактично відсутній реальний життєвий конфлікт. Існуюче висвіт­люється як здійснення бажаного, а бажане переходить у реальність. Романтично-ідеалізованим у творі є все: по­бут, стосунки у сім'ї і ставлення людини до природи, зовнішня і душевна краса героїв, високість їхніх почуттів.

Аналогічного, уже згаданого прийому портретування дотримується автор і в оповіданні «Гордовита пара», ви­ражаючи саме національний ідеал краси зовнішньої. Опис головної героїні ніби вихоплений з уст бабусі-опові- дачки: «Така була та Маруся Ковбанівна. Скине оком - наче до тебе заговорить, а заговорить - наче за грає. Морально-повчальні оповідання письменника «По­томки українського гайдамацтва» та «Про злодія в селі Га­ківниці», а також історичні твори «Січові гості» та «Мартин Гак» з одного боку є відображення народного ставлення до зображуваних подій, що відбуваються в тогочасному суспільстві, до гайдамацтва, а з другого - є виразом ідей та переконань самого автора, які лише доповнюють націо­нальну картину буття. Особливо рельєфно і по-народному змальовано тут образ козака-лицаря.