28.Заснування українського театру нового типу: « Наталка Полтавка» та «Москаль – чарівник»п. Котляревського.

Започаткувавши своїми п'єсами «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник» нову українську драматургію, Котляревський виступив прихильником нових, просвітницьких ідей.

На відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування.

Замість основного класицистичного конфлікту – між людиною і суспільством – у драматургії Котляревського з'являється життєвий конфлікт між членами суспільства, що має в «Наталці Полтавці» досить виразну соціальну основу. Таким чином, соціально-побутову драму «Наталка Полтавка» слід розглядати як оригінальне явище в загальноєвропейській жанровій системі просвітницької міщанської драми. П'єси Котляревського великою мірою були пов'язані з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями ХVІІІ ст., з російською комічною оперою ХVІІІ ст. та фольклорно-пісенною стихією, так широко предствленою в цих творах. Провідною ідеєю в «Наталці Полтавці» та водевілі «Москаль-чарівник», генетично тісно пов'язаному з народнопоетичними джерелами, зокрема інтермедією, є утвердження позастанової цінності людської особистості, високої моральності представників простого народу, протиставлення її пансько-чиновницькій етиці. У п'єсах письменник підходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам.

Живе народне слово в ХVІ-ХVІІІ ст. вже було представлене в творах українського письменства, але Котляревський перший показав невируще багатство розмовної мови.Своїм твором Котляревський показує, що аморальність іде від панівного класу. Так, чиновник-писарчук Финтик з презирством говорить про простий люд, цурається своєї бідної матері, заводить любовні інтриги.  Саме риси реалізму, народності, гумор, пісні, жива мова і забезпечили цим двом п'єсам успіх і популярність на сцені, а Котля¬ревському славу і визнання. 

29. Значення діяльності Руської трійці в українській літературі та культурі і пол. Хіх ст. (м. Шашкевич, я. Головацький, і. Вагилевич).

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихо­ванців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843), І. Вагилевич (1811—1866) та Я. Головацький (1814—1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

I. Виникнення "Руськоï трiйцi". ("Руська трiйця"  - це нелегальний лiтература ний гурток, органiзований 1834 р. у Львiвськiй  духовнiй семiнарiï.) II. Просвiтницька дiяльнiсть учасникiв "Руськоï трiйцi". 1. Творчiсть Маркiяна Шашкевича. (М. Шашкевич  - тонкий лiрик, автор малих вiршованих форм. У поезiях "О Наливайку" та  "Хмельницького обступлення Львова" автор доводить, що неволя народу не вiчна,  проти неï слiд боротися. Оповiданням "Олеся" Шашкевич поклав початок темi  змалювання опришкiв в украïнськiй лiтературi.) 2. Дiяльнiсть Iвана Вагилевича та Якова Головацького. (1833 року було укла­дено  рукописну збiрку "Син Русi", пiдготовлено до друку фольклорно-лi­тературну збiрку  "Зоря". Члени гуртка вивчали iсторiю Украïни, збирали фольклор, дослiджували  печери в Карпатах.) 3. Значення видання "Русалки Днiстровоï". (Вихiд альманаху "Русалка  Днi­стровая" започаткував лiтературне й загальнокультурне вiдродження  За­хiдноï Украïни. "Русалка Днiстровая" пiдносила дух народу, змiцнювала  вiру, кликала до єднання украïнцiв.) 4. Перекладацька дiяльнiсть I. Вагилевича. (1836 р. 1. Вагилевич вперше пе­реклав  украïнською мовою "Слово о полку Iгоревiм".) III. Дiяльнiсть "Руськоï трiйцi" в оцiнцi видатних людей. (Дiяльнiсть  "Руськоï трiйцi", на думку академiка О. Бiлецького, була першою спробою  народу За­хiдноï Украïни заявити про своє iснування, про свою  нацiональну гiднiсть. Iз симпатiєю i теплом писав про цей гурток I. Франко, а  Дмитро Павличко такими словами завершив розповiдь про заслуги "Руськоï  трiйцi":

Значний внесок був зроблений діячами "Руської трійці" в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів.

Серед них чеські збірки: "Краледворський рукопис"(1818) та "Зеленогорський рукопис"(1819) (чеські підробки під народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова, М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського.

І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці. А також збірка легенд і оповідань під назвою "KronikaLuduzdemologiislowianskiej". Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом - фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом.

Йому належать такі праці як "Поділ часу у русинів", "Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів", "Очерк старославянского баснословия, или Мифологии". Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.

Наслідками існування "Руської трійці" було те, що після скасування у 1848 році панщини у Львові утворилася перша українська культурно-політична організація "Руська Рада". Всі члени цієї організації одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде мова якою почав писати в Галичині аркіян Шашкевич. У 1893 році після перепоховання М.Шашкевича, австрійська влада видала розпорядження, що в школі повинні вчити писати лише фонетикою. Це був поклін праці і пам'яті М. Шашкевичу.

30. Значення Кирило-Мефодіївського братства, його роль у формуванні національної концепції українства

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, існування якого він, ніби,  випадково дізнався. Поліція одразу ж заарештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування товариства св. Кирила та Мефодія  в Київі. Це була перша у Новій істроіїї України сугубо українська ідеологічна організація. Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Основна мета – об’єднаня слов’ян на засадах федерації при рівності та дотриманні прав і свобод громадян, скасування кріпацтва, та самодержавства, соціальне і національне визволення українського народу. Члени братства ідеалізували козацьку минувщину і в її суспільній організації  вбачали майбутній суспільний устріій України.

Історичне значення діяльності  Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що це була перша спроба національного відродження України політичними засобами, на основі програми, статуту та інших докумнтів.