17. Віктор Забіла та Михайло Петренко

Віктор Забіла (1808—1869) — український поет-романтик. Вірші почав писати в середині 30-х pоків, але тільки деякі з них надруковані за життя поета. Три його вірші опублікував Євген Гребінка у 1841 в альманасі «Ластівка», а видрукована на початку 40-х збірка з невідомих причин не дійшла до читача (єдиний примірник, без титульної сторінки, виявив у 1936 літературознавець Є.Кирилюк). Прижиттєвими публікаціями Забіли є два вірші, надруковані у 1857 в «Черниговских губернских ведомостях». Повну збірку творів — «Співи крізь сльози» — видано в 1906 році у Львові заходами Івана Франка. Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні. «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладено на музику Михайлом Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня, її образні і мовні багатства. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» тощо) поет порушував тему соціальної нерівності; йому належать також гумористичні поезії, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. Іван Франко відзначав помітний внесок Віктора Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Тараса Шевченка. Забіла дружив з Шевченком, зустрічався з ним під час поїздок останнього по Україні, а взимку 1847 Шевченко деякий час жив на хуторі Забіли Кукуріківщина, намалював його портрет. У повісті «Капитанша» Кобзар з симпатією зобразив Забілу під іменем Віктора Олександровича, його вірші, відібрані жандармами у Шевченка при арешті у 1847, в протоколі допиту названо пасквільними.

Миха́йло Микола́йович Петре́нко (*1817, Слов'янськ — †27 грудня 1862, там же (за іншими даними - Лебедин) — український поет-романтик. Автор пісень «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…». Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841—1848 років в харківських альманахах «Сніп», «Молодик», «Южный русский сборник». Є відомості, що він написав п'єсу «Панська любов», але вона не збереглась. У зв'язку з підготовкою в «Бібліотеці поета» спільного видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренка (1959) завідувач відділу Інституту літератури АН УРСР доктор філологічних наук, професор С. А. Крижанівський писав у Слов'янськ до краєзнавця Івана Овчаренка: «Чи не пощастило вам і вашим товаришам по інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М.Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і просто прикро, що ми так мало про нього знаємо. Чи не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про його народження—уже б знали батька й матір, точну дату. А головне — не знаємо, коли, чому і де померла людина… Я весь час думаю: а раптом щось нове відкриється!» У наступні роки, завдяки літературознавцям, нащадкам поета, краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М.Петренка якоюсь мірою були заповнені.