- •Роль і.П.Котляревського у розвитку української літератури.
- •Т.Шевченко, м.Вороний і о.Білецький про і.Котляревського.
- •Ідейна основа поеми і.Котляревського «Енеїда».
- •5. Де і як автор енеїди висловлює свої погляди письменника-громадянина?
- •6. Схарактеризуйте жіночі образи поеми «Енеїда».
- •8. Історія видання «Енеїди» і.Котляревського.
- •9. І.Котляревський і Перша вітчизняна війна 1812 р.
- •10. І. Котляревський і декабристи.
- •11. Драматичні твори і. Котляревського.
- •12.Проблематика п’єси «Наталка Полтавка»
- •13.Котляревський і Щепкін
- •14.Харківська школа романтиків(виникнення)
- •15.Левко Боровиковський
- •16. Микола Костомаров
- •17. Віктор Забіла та Михайло Петренко
- •18. Еволюція творчості т. Шевченка від 30-х до 60-х рр. XIX ст.
- •19. "Кобзар" т. Шевченка, виданий 1840 р. Історія видання.
- •20. "Катерина" – соціальна поема т. Шевченка про трагедію жінки.
- •21. "Конотопська відьма" г. Квітки-Основ’яненка – художнє трактування національних міфологем.
- •23.Актуальність інвективи "Кавказ" т. Шевченка.
- •24. Байкарство є. Гребінки та п. Гулака-Артемовського.
- •25. Біблійні мотиви у поезії т. Шевченка.
- •27. Джерела античної та барокової традицій у поемі Котляревського енеїда. Віднаходження переспективного напряму в українській літературі.
- •28.Заснування українського театру нового типу: « Наталка Полтавка» та «Москаль – чарівник»п. Котляревського.
- •29. Значення діяльності Руської трійці в українській літературі та культурі і пол. Хіх ст. (м. Шашкевич, я. Головацький, і. Вагилевич).
- •31. Історична та художня правда поеми т. Шевченка "Гайдамаки". – Книжка
- •33Лірика а. Метлинського (Могили) та м. Костомарова (Галки).
- •34. Лірика Боровиковського.
- •35. Народницька концепція нової української літератури. ( книжка)
- •36. Організаторська діяльність є. Гребінки та г. Квітки-Основ’яненка для розширення можливостей нової української літератури.
- •41. Російськомовна проза т. Шевченка (на вибір).
- •51. Народницькі імперативи в українській літературі іі пол. Хіх ст.
- •43. Стильові тенденції раннього етапу нової української літератури.
- •44 Творчість т. Шевченка останніх років життя
- •45 Творчість т. Шевченка періоду "Трьох літ".
- •46 Творчість т. Шевченка періоду заслання.
- •48 Характеристика естетичної платформи Харківської школи романтиків (і. Срезневський, л. Боровиковський, а. Метлинський, м. Костомаров, м. Петренко, в. Забіла та ін.). Аналіз поезій
- •52. Діяльність “Громади”, “Просвіти”, “Руської бесіди”, їхній вплив на українську літературу.
- •53. Українська періодика іі пол. Хіх ст., її зв’язок з художньою літературою.
- •55. Співіснування реалізму та романтизму в українській літературі іі пол. Хіх ст.
- •56. Поезія п. Куліша від зб. “Досвідки” до зб. “Хуторна поезія” і “Дзвін”.
- •57. Мала проза п. Куліша – поєднання етнографічного реалізму з аналітичним.
- •58. “Чорна рада” п. Куліша – перший соціально-історичний роман в прозі нової української літератури.
- •59. Побутові мотиви оповідань о. Стороженка.
- •60. «Марко проклятий» о. Стороженка – заснування «химерної прози» в укр. Літ.-рі
- •61. Поезія пошевченківської доби, спроба вивільнення її з-під впливу лірики т. Шевченка.
- •62. Жанрові пошуки с. Руданського.
- •63. Ліризація байки л. Глібова.
- •64. Соціальна заангажованість віршів п. Грабовського, і. Манжури та ін.
- •65. Творчість “непрівітаного співця” я. Щоголева
- •66. Еволюція ю. Федьковича як поета.
- •67. Романтизація гуцулів у прозі ю. Федьковича (“Люба-згуба”, “Серце не повчити”, “Три як рідні брати” тощо).
- •68. “Люборацькі” а. Свидницького – перший в українській літературі соціально-психологічний роман.
- •69. Ганна Барвінок – представниця соціальної, етнографічно-побутової прози.
- •70. Антикріпосницька спрямованість “Народних оповідань” Марка Вовчка.
- •71. Бунтарські мотиви соціально-психологічної повісті Марка Вовчка “Інститутка”.
- •74. Російськомовна проза Марка Вовчка
- •75. Повість “Товаришки” Олени Пчілки – перші паростки феміністичної прози в українській літературі.
- •77. Художній аналіз руїни української сім’ї в романі а. Свидницького “Люборацькі”.
- •78. Історична правда та ідеал українства у романі Куліша Чорна рада.
- •79. «Основа» - перший україномовний журнал у 19 ст.
- •80. Народноцентрична основа нової укр. Літ-ри
- •81. Суперечливість естетичних та суспільно-політичних поглядів Куліша
78. Історична правда та ідеал українства у романі Куліша Чорна рада.
Чорна рада — перший україномовний історичний роман, написаний Пантелеймоном Кулішем 1846 року. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями. „Чорна рада” - твір значною мірою мозаїчний. Народ України в романі знаходиться загалом на задньому плані, але в окремі моменти ніби насильно проривається наперед і стає перед очі читачам. Тоді він набирає сили, широти і величі. Довільність образів простих людей, поодинокі образи їх і народні масові сцени створюють ефект реальної присутності, читачі сприймають громаду під таким кутом зору, як щодня своїх сучасників [2, C. 71]. Усіх персонажів твору можна умовно поділити на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби «Руїни» з однієї сторони і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва. Але слід пам'ятати, що цей поділ досить умовний, оскільки є всі підстави вважати, що наприклад полковника Шрама Пантелеймон Куліш змалював на основі даних про реальну історичну постать — полковника Шрамка.
Відтворити істину, реальність життя, навіть якщо вони не збігаються з власними симпатіями, стало для П.Куліша 40-50 років головною життєвою вимогою, його творчим кредо. Беззастережна відданість історичній правді постала в П.Куліша під гострим відчуттям суспільного лиха, страждань народу внаслідок ясного розуміння високого призначення літератури і літератора. Самовіддано служити мистецтву означало для П.Куліша служити суспільству, що потребувало правди, щасливої долі. Що ж стосується роману П. Куліша «Чорна рада», то, насамперед, треба зауважити, що сутністю історичного твору є художньо-естетичні осмислення історичного факту, його белетризація, тобто, взаємодія художньої та історичної інформацій. Історична інформація (наукова правда) як система певних історичних факторів уводиться автором у тканину художнього твору і відображається у світі індивідуальних художньо-естетичних поглядів. Важливим при цьому є історичне знання як складник авторського мислення, оскільки письменник вільно оперує фактами, добре знає документи, прагне переосмислити історію на художньому рівні. Але крім історичних подій та національних ідей, в романі багато інших загальнолюдських проблем. «Чорна рада» – роман багатопроблемний. Найважливіші з порушених проблем такі:
роль державного діяча (образи Сомка і Брюховецького);
патріотизм і незалежність держави (образ старого Шрама);
ставлення влади до народу (образи кобзаря, Шрама, Сомка, Пугача);
Проблематика передана через аналіз психіки всіх персонажів, але цікавим є те, що народна мораль останньою іскоркою сумління дає про себе знати навіть таким пропащим людям, як Брюховецький, коли він готовий убити Сомка в бою, але щось утримує його зарізати безоружного, зв’язаного гетьмана і він шукає найманого вбивцю. Про висоту народної моралі свідчать і ті факти, що сторожі осуджують Кирила, навіть відверто ненавидять, думаючи, що він іде вбивати ув’язненого Сомка, а також той момент, коли запорожці – «харцизяки» здерли з полоненого Якима і сап’янці, і пояс, і жупан, та не посміли стягнути вишиваної нареченою дорогої сорочки. Такі, здавалось би, деталі мають велике значення, бо свідчать про бодай крихту доброго начала в душі кожного українця.
Народ України в романі «Чорна рада» загалом знаходиться на задньому плані, але в окремі моменти ніби проривається наперед і стає перед читачем.
У всіх своїх ідеалізованих героях, письменник підкреслює твердість духу закріпленого вірою. Дух України, життя в ній підтримувала православна віра, для якої утиски — стимул до зміцнення. Відхід від віри призводив до деформації національного характеру.
Гармонійна православна особистість цілком вкладалася в безмежні рамки, знову ж таки афонського принципу: радіє тому, що живе, і радіє тому, що помре. Представник українського етносу (козак, хлібороб, співець, жінка-мати, вірна наречена, – (а всі ці образи недарма присутні в романі «Чорна рада») любили життя, але й не боялися смерті. Адже життя української землі протягом віків часом перетворювалося на суцільний екстремум через численні напади, війни, винищення та грабунки. Смерть ставала чимось доволі звичайним . Змальовуючи образи українців, Куліш проводить думку, що українська душа не схильна до аскези — послідовного тривалого зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Нація попри релігійну формацію душі, а також трагічний історичний досвід, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодення, а не на туманну далечінь. В українському менталітеті виявляється також і позитивне колективне несвідоме начало, довіра до доброї матері-природи. Воно спонукає до впевненої співпраці з нею, що є запорукою активності людини у світі. Звідси дивовижні працездатність і працелюбність українського народу.Образ працелюбного і заможного українця втілено в образі Череваня. Найкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Увесь твір сповнений національного колориту, а його основні образи співзвучні з персонажами народної творчості. У них виразно чується відгомін історичних пісень, дум, легенд і переказів про українську історію, козацтво, його звичаї і бойові пригоди. Куліш так увиразнив характери і так їх художньо типізував, що кожен із них репрезентує певну ідеологічну верству на Україні після визвольної війни і возз'єднання з Росією. Поміщики і селяни, запорожці і городові козаки, козацька старшина і українська шляхта, кобзарі і міщани. Змальовує Куліш і свій ідеал заможного хуторянського життя (поміщика Череваня), ідею абсолютної свободи, романтичного злету вільної людини на крилах сердечного захоплення і безоглядної готовності до самопожертви, втіленої в образі курінного отамана Кирила Тура.62