65. Творчість “непрівітаного співця” я. Щоголева

Уже під час гімназійного навчання у Харкові ” Я. Щоголев помістив в альманасі «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але сувора оцінка російського критика Віссаріона Бєлінського була причиною того, що Щоголів спалив інші, не друковані ще твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків Щоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, і вони мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, почав поет писати знову. Ці нові поезії з'явилися в Кулішевій «Хаті» (1860).

Багато уваги приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла його збірка «Слобожанщина».Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато таких віршів, в яких він опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.Щоголів був одним з представників Харківської школи романтиків, і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню іст. минулого України, насамперед Запорізької Січі й Козаччини («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щ. перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій Щ. присвячена образам укр. природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі вірші Щ. позначені соц. мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато його віршів покладено на музику, і вони увійшли в пісенний нар. репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»). Посмертні вид, творів Щ.: «Твори. Повний збірник» (X. 1919), «Поезії» (К. 1926), «Твори», І — II (1930), «Поезії» (К. 1958), «Твори» (К. 1961). Поетична творчість Якова Івановича Щоголева безпосередньо

пов’язана із харківською романтичною школою. Як зазначає М. Зеров,

“наймолодший із поетів харківського круга Щоголів переймає їх

захоплення старовиною... ці настрої українських романтиків харківського

кола 40-х pp. Щоголів доніс до кінця століття. Всім своїм життям,

звичками і поглядами він немов зумисне намагався зробити з себе живий

пам’ятник на гробі давно минулої доби” [4, с. 301]. У розробці історичної

теми Я. Щоголев виявив власні підходи. На твори мали вплив історичні

концепції Д. Яворницького, поїздки поета по козацьких місцях, і тому

поезія митця за визначенням В. Погребенника “емоційно суголосні

пісням про зруйнування Січі, культивують народнопісенні прийоми”

[11, с. 9]. М. Сумцов наголошував на тому, що “…Січ і запорожці

головні мотиви поета, що зв’язано з одного боку з впливом харківського

гуртка 40 років… а з другого, пізніш, з впливом Еварницького,

науковими працями котрого Щоголів був дуже зацікавлений” [12, с. 127].

Романтично забарвлена тема козацтва супроводжує поета упродовж

усього творчого шляху, а провідним мотивом виступає протиставлення

вільного козацького життя та сучасного йому людського існування на

України.

Літературознавці надавали поезії Я. І. Щоголева великого

значення, відзначали її вагоме місце у формуванні української літератури

ХІХ століття. Різні грані й аспекти творчості митця досліджувалися у

таких наукових розвідках: М. Зеров “Непривітний співець (Я. Щоголів)”