23.Якими принципами керуються при визначенні конкурентоспроможності товару?

Для визначення конкурентоспроможності товару керуються наступними принципами:

• протилежність цілей і засобів суб`єктів ринку;

• урахування особливостей різних сегментів ринку;

• квазістабільність ринкової кон`юнктури в період проведення досліджень;

• переважно раціональна поведінка суб`єктів ринку.

Принцип протилежності цілей і засобів при управлінні конкурентоспроможністю товару означає, що конкурентоспроможність товару як економічну категорію слід розглядати у двоїстому аспекті, тобто необхідно враховувати інтереси обох суб`єктів ринкових відносин /споживачів і виробників/, цілі яких взаємопов`язані, але протилежні: для виробників важливими є параметри , які впливають на рівень витрат, а для споживача – параметри, які впливають на споживчі якості продукції /товару/.

Принцип урахування особливостей різних сегментів ринку заснований на багатій практиці ринкових відносин, яка показала, що споживачі по різному реагують на один і той же товар і з одними і тими ж властивостями. Кожний споживач оцінює рівень конкурентоспроможності товару у відповідності із власними уподобаннями і фінансовими можливостями. Однак сукупний попит певної групи споживачів концентрується, як правило, навколо деякого рівня якості і ціни товару. А тому, виробник, випускаючи продукцію з характеристиками, близькими до популярних, може за допомогою відносно невеликого асортименту задовольнити попити суттєвої частини споживачів. Вважається оптимальним сегмент ринку, до якого відносяться 20% споживачів, які купують приблизно 80% товару.

Принцип квазістабільності ринкової кон`юнктури полягає в тому що конкурентоспроможність товару – це поняття відносне, яке прив`язане не тільки до конкретного ринкового сегменту, але й до певного моменту часу. При незмінності якісних і вартісних характеристик товару його конкурентоспроможність може змінюватися у досить широкому діапазоні на протязі нетривалого періоду часу.

Принцип переважно раціональної поведінки суб`єктів ринку заснований на припущенні того, що поведінка кожного суб`єкта ринкових відносин – або споживача або виробника – розглядається як серія взаємопов`язаних раціональних дій із заздалегідь визначеною метою.

Сутність цих дій полягає в тому, що суб`єкт вибирає раціональні цілі тільки у відповідності з його природними і розумники соціальними потребами і

старанно розраховує оптимальний шлях до задоволення потреб. Кожний виробник намагається використати всі резерви для одержання максимальної віддачі від наявних у його розпорядженні ресурсів. Кожний споживач намагається одержати за свої гроші максимум з точки зору кількості і якості товару.

26.Які можуть бути стратегічні пріоритети інтернаціоналізації української економіки?

В період трансформації економіки України виникає необхідність нових підходів до оцінки умов, виявлення особливостей, обґрунтування мети і напрямів інтернаціоналізації економічної діяльності. Безальтернативною серед теорій економічного розвитку є концепція ефективно функціонуючої відкритої економіки. Зовнішньоекономічна діяльність була і залишається потужним джерелом конкурентоспроможності.

У трансформаційний період регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинне відбуватися таким чином, щоб зберігалась відповідність масштабів, темпів і логіки лібералізації структурним пріоритетам розвитку економіки.

Якщо враховувати ключові світогосподарські тенденції, з одного боку, а з іншого – умови, проблеми і особливості розвитку української економіки, то стратегічними пріоритетами її інтернаціоналізації, як вважається можуть стати:

• система інтеграції у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, яка скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

• міжнародна диверсифікація, яка спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсоничної залежності від окремих зарубіжних ринків;

• становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

• інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупуваннями країн;

• забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз.