- •1.Поняття та структура міжнародного конфлікту.
- •2.Основні етапи розвитку конфліктології.
- •3.Особливості філософського знання про міжнародний конфлікт. Типологія філософських поглядів стосовно конфлікту.
- •4.Функції війни в роботах Суни Цзи.
- •5.Причини міжнародних конфліктів:аналіз „Історії Пелепоннеської війни” Фукідіда.
- •6.Теоретичні подивися к. Клаузевіца на війну.
- •7.Досягнення миру: порівняння підходів т. Гоббса та й. Канта.
- •8.Погляди к. Маркса на соціальний конфлікт.
- •9.Теорія імперіалістичних конфліктів в. Леніна.
- •10.Порівняльний аналіз концепцій міжнародного конфлікту р. Дарендорфа та г. Зіммеля.
- •11.Структуралістська теорія конфлікту т. Парсонса.
- •12.Загальна теорія конфліктів.
- •13.Теологічні концепції міжнародних конфліктів.
- •14.Теорія структурного насильства й. Галтунга.
- •15.Теорія „справедливої війни”.
- •16.Моральні норми у світовій політиці: огляд основних підходів.
- •17.Шляхи попередження війн у теорії політичного ідеалізму.
- •18.Погляди політичного реалізму на причини міжнародних конфліктів.
- •19.Неолібералізм і концепція „демократичного миру” у конфліктології.
- •20.Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму. Аналіз робіт к. Уольтца та р. Джилпіна.
- •21.Неомарксизм та постмодерністські теорії міжнародного конфлікту: порівняльний аналіз.
- •22.Методологія дослідження міжнародних конфліктів: загальний огляд.
- •24.„Кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.
- •23.„Якісні” методи в конфліктології: структура, особливості.
- •24.„Кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.
- •25.Методологія дослідження міжнародного конфлікту в роботі т. Шеллінга „стратегія конфлікту”.
- •26.Типологія міжнародних конфліктів: критерії та підходи.
- •27.Конфліктогенність постбіполярної системи міжнародних відносин.
- •28.Гегемонія в сучасному світі і її вплив на міжнародні конфлікти.
- •29.Основні типи сучасних міжнародних конфліктів.
- •30.Асиметричні конфлікти в міжнародних відносинах.
- •31.Транснаціональні конфлікти: поняття та приклади.
- •32.Регіональні міжнародні конфлікти: причини та шляхи врегулювання.
- •33.Внутрішні конфлікти з міжнародними наслідками.
- •34.Міжнародний тероризм: поняття та основні тенденції розвитку.
- •35.Стратегії врегулювання внутрішніх конфліктів.
- •36.Інтервенція у внутрішні конфлікти.
- •37.Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.
- •38.Теорія комплексної взаємозалежності.
- •39.Релігійний фактор у сучасних міжнародних конфліктах.
- •40.Соціально-економічні причини міжнародних конфліктів у постбіполярному світі.
- •41.Інтервенція міжнародних організацій у міжнародних конфліктах: за й проти.
- •42.Підходи до визначення сили в конфліктології.
- •43.„Баланс сил”: визначення й функції.
- •44.Класифікація війн.
- •45.Превентивна дипломатія як засіб управління конфліктом.
- •46.Гуманітарна інтервенція: правові підстави та політичні наслідки.
- •47.Посередництво в міжнародних конфліктах.
- •48.Теоретичні основи та сучасна практика миротворчої діяльності оон та регіональних міжнародних організацій.
- •49.Тенденції розвитку сучасних міжнародних конфліктів.
- •50.Миротворча діяльність України.
48.Теоретичні основи та сучасна практика миротворчої діяльності оон та регіональних міжнародних організацій.
Складна й небезпечна проблема виникла у світі з появою суперечності в реалізації двох принципів: принципу суверенітету й територіальної цілісності держав і принципу самовизначення народів. ООН незмінно підтримує обидва принципи, алі життя вимагає вдумливого, зваженого ставлення щодо їх здійснення. "якщо кожна етнічна, релігійна або мовна група буде претендувати на державність, то "не буде межі дробленню, а загальний мир, безпеку, економічний добробут стануть ще більш важко досяжною метою". Курс ООН полягає в тому, щоб всебічно поліпшувати становище національних меншин, не порушуючи територіальної цілісності демократичних держав. Кордони не можна переглядати силою. Стосовно до загальних тенденцій світового розвитку й конкретно-історичної ситуації ООН розробляє оптимальні варіанти заходів із збереження, відновлення та зміцнення миру й міжнародної безпеки. Ці зусилля нині здійснюються в 4 осн. напрямах: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру й миробуд. в постконфліктний період. Превент.д-тія - це дії щодо запобігання виникненню спорів, їх переростанню в конфлікти й локалізації конфліктів у разі їх виникнення. Миротворчість - це дії, спрямовані на досягнення догоди між конфліктуючими сторонами головним чином за допомогою мирних засобів.2 поняття для дій ООН щодо врегулювання конфліктів: "підтримання миру" і "зміцнення миру". підтримання миру - це дії, пов'язані з розгортанням у районі конфлікту груп спостерігачів, військових контингентів і/або поліцейського, а часто й цивільного персоналу ООН з метою сприяння додержанню досягнутих угод про припинення вогню для прип. кровопролиття, роз'єднати конфліктуючі сторони. Зміцнення миру спрямоване на остаточне врегулювання конфлікту політичними методами, шляхом переговорів та укладення відповідних угод. Миробудівництво в постконфліктний період - це дії на підтримку владних структур у їх зусиллях, спрямованих на недопущення повторних вибухів конфлікту.
У світлі існуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити 2 теорет. ситуації, у яких застосовна гуманітарна інтервенція. 1 містить у собі використання збройної сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини.2 може бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з потерпілий крах урядом, тотальним хаосом і анархією, що випливають із даної ситуації й ведучими до етнічним, релігійним або/і цивільних хвилювань внаслідок порушення прав якої-небудь частини громадян.
49.Тенденції розвитку сучасних міжнародних конфліктів.
Скл.структура сьогоднішньої постбіполярної системи, у якій співіснують різним чином організовані ієрархічні рівні, визначає існування різних типів і форм між. к.
Посилилась тенденція щодо активіз. сепаратистських рухів у Пд.Азії й Африці, загострення міжетнічних конфліктів у Югославії, у Закавказзі, на Кіпрі, численні громадянські Структура міжн. системи визначається її полярністю, ієрархічністю, гомогенністю і основними структурними принципами взаємодії. Існує також тенденція до збільшння д-ви системи своєї безпеки, що є наслідком також посиленн теторизму в МВ.,а найкращим засобом її досягнення є зменшення потенціалу інших д. Д-ви знаходять і інші засоби збільшити власну безп.:побудова альянсів і створення міжнародних режимів. постбіполярна система в виглядає як монополярна система, у якій функцію т. зв. “колективного гегемона” виконує група держав, об'єднана ліберальною ідеологією і принципами вільної торгівлі. При подальшому аналізі можна охарактеризувати структуру відносин всередині цього “колективного гегемона” як мультиполярну. Відносини між “колективним гегемоном” та його середовищем можуть визначатися, наприклад, прагненням першого зміцнювати гегемонію, аж до моменту досягнення повного контролю над абсолютною більшістю ресурсів міжнародної системи. У цій ситуації всі інші д-ви можуть керуватися двома стратегіями: 1) вичікування (до того моменту, поки гегемон не досягне контролю над більшістю ресурсів, після чого всі прагнутимуть його врівноважити); 2) балансування (прагнення створити таку ситуацію, у якій зникне сама можливість досягнення одним полюсом контролю над більше ніж половиною ресурсів системи). Складність постбіполярної структури в цій ситуації проявляється в тому, що “колективний гегемон” не є унітарним утворенням, і тому змушений постійно розподіляти ресурси. Дж. к. в цій ситуації є як непевність гегемона у власній безпеці, так і впевненість середовищі у власній небезпеці.