36.Інтервенція у внутрішні конфлікти.

Інтервенція (лат.interventio—втручання) — військове, політичне або економічне втручання одного або декількох государств у внутрішні справи іншої країни, що порушує її суверенитет.

Інтервенція може бути військової (одна з форм агресії), економічної, дипломатичної. Всі види інтервенції несумісні з Уставом ООН і заборонені международным правом.

З погляду міжнародного права дане поняття не може бути чітко визначено. Чи є надання «братской интернациональной помощи» при придушенні востаний у Берліні в 1953 р. Угорщини в 1956 р. Чехословаччини в 1968 р. «інтервенцією» чи ні існують різні думки.

Незважаючи на категоричну заборону И. сучасним міжнародним правом, імперіалістичні держави, і насамперед США, постійно втручаються у внутрішні справи інших держав і народів. Ці акти втручання носять характер відкритої збройної (наприклад, И. США в Индокитае) Індокитаїритої, замаскованої (нав'язування далекої політичної, економічної, соціальної й іншої системи, організація в цих цілях змов, переворотів і громадянської війни; засилання шпигунів, терористів і диверсантів; фінансування, озброєння й надання іншої допомоги підривним групам; демпінг, кабальні позики, дипломатичний тиск, використання печатки, радіо й телебачення для ведення ворожої пропаганди й т.д.). Найнебезпечнішою формою втручання є збройна інтервенція.

37.Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.

Глобалізація несе із собою не тільки переваги, вона чревата негативними наслідками або потенційними проблемами, у яких деякі її критики вбачають більшу небезпеку.

Одна з основних проблем пов'язана з питанням, хто виявляється у виграші від глобалізації. Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях. Деякі опоненти говорять про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних д-ав розвивається більше високими темпами, чим багаті. У результаті відбувається не конвергенція або вирівнювання доходів, а скоріше їхня поляризація. У процесі її быстроразв. країни входять у коло багатих держав, а бідні країни усе більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їх боку, наслідок: між. конфл., оскільки д-ви прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві.

2 проблема пов'язана з потенційною регіон.або глоб. нестабільністю через взаємозалежність нац. економік на світовому рівні. Локальні ек. коливання або кризи в 1 країні можуть мати рег. або глоб.наслідки- свідчить про велику уразливість взаємозалежних економік. Результатом може стати економічний конфлікт із погрозою перетворення в економічну війну або навіть військове зіткнення.

3 коло породжуваних глоб. проблем викликаний побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від сувер.урядів в інші руки- деякі вбачають у глоб. спробу підриву національного суверенітету. З даної причини глобалізація може викликати в національних лідерів почуття безпорадності перед її чинностями, а в електорату - антипатію до неї. Такі настрої можуть легко перейти в крайній націоналізм і ксенофобію із закликами до протекціонізму, спричинити ріст екстремістських політичних рухів, що потенційно чревате серйозними конфліктами.